Київ, 16 липня 2001 - 1825 року мешканець села Мельників на Черкащині Йосип Гладкий прибув на Задунайську Січ, яка вже півстоліття перебувала під опікою султана. Невдовзі він був обраний курінним, а на Покрову 1827 року – кошовим отаманом Січі. Він домігся зміни курінних отаманів на прихильників російського царя і почав аґітувати козаків перейти під протекцію Росії, але не мав успіху.
Навесні 1828 року розпочалася нова російсько-турецька війна, і султан наказав козакам прибути до Силістрії, де збиралася турецька армія. Водночас комендант фортеці Ізмаїла генерал Тучков закликав задунайців перейти на російський бік. Гладкий привів дві тисячі козаків до Силістрії і повернувся на Січ, як він пояснив турецькому візиру, щоб підготувати до походу решту задунайців.
Проте 6 травня Гладкий з п’ятьмастами козаками вийшов із Січі на чайках Георгієвським гирлом Дунаю у напрямку Ізмаїла. Він захопив із собою похідну Січову церкву, військові клейноди, скарбницю, хоругви та грамоти султана і австрійського цісаря, які підтверджували козацькі вольності. У російському таборі Гладкий передав цареві Миколі І клейноди та грамоти, отримавши за це медаль з царським портретом. Він показав місце для переправи російської армії через Дунай і організував саму переправу на козацьких чайках, за що був нагороджений орденом святого Георгія та званням полковника.
Дізнавшись про зраду Гладкого, турки роззброїли та ув’язнили в Андріанополі 2 тисячі козаків, зруйнували січові укріплення та Січову церкву і вбили там усіх старих і немічних козаків. Також були знищені близько тисячі українських мешканців Добруджі, які жили під захистом Січі. Наступного року, по закінченні війни, султан звільнив козаків, але відновити Січ не дозволив. Тому козаки оселилися там як прості рибалки.
Гладкий закінчив війну генерал-майором і був призначений наказним отаманом Азовського козацького війська. Вийшовши у відставку 1849 року, він мешкав у власному маєтку на Запоріжжі. Генерал Гладкий помер від холери 16 липня 1866 року.
Навесні 1828 року розпочалася нова російсько-турецька війна, і султан наказав козакам прибути до Силістрії, де збиралася турецька армія. Водночас комендант фортеці Ізмаїла генерал Тучков закликав задунайців перейти на російський бік. Гладкий привів дві тисячі козаків до Силістрії і повернувся на Січ, як він пояснив турецькому візиру, щоб підготувати до походу решту задунайців.
Проте 6 травня Гладкий з п’ятьмастами козаками вийшов із Січі на чайках Георгієвським гирлом Дунаю у напрямку Ізмаїла. Він захопив із собою похідну Січову церкву, військові клейноди, скарбницю, хоругви та грамоти султана і австрійського цісаря, які підтверджували козацькі вольності. У російському таборі Гладкий передав цареві Миколі І клейноди та грамоти, отримавши за це медаль з царським портретом. Він показав місце для переправи російської армії через Дунай і організував саму переправу на козацьких чайках, за що був нагороджений орденом святого Георгія та званням полковника.
Дізнавшись про зраду Гладкого, турки роззброїли та ув’язнили в Андріанополі 2 тисячі козаків, зруйнували січові укріплення та Січову церкву і вбили там усіх старих і немічних козаків. Також були знищені близько тисячі українських мешканців Добруджі, які жили під захистом Січі. Наступного року, по закінченні війни, султан звільнив козаків, але відновити Січ не дозволив. Тому козаки оселилися там як прості рибалки.
Гладкий закінчив війну генерал-майором і був призначений наказним отаманом Азовського козацького війська. Вийшовши у відставку 1849 року, він мешкав у власному маєтку на Запоріжжі. Генерал Гладкий помер від холери 16 липня 1866 року.
