Київ, 16 липня 2001 - Економічна криза, низька зарплата і її нерегулярні виплати, а також великий відсоток безробіття – усі це спричиняє масову трудову міграцію українських громадян за кордон. За оцінками експертів, за останні кілька років потік заробітчан з України до країн Центральної і Західної Європи збільшився у два рази.
За офіційною статистикою, кількість українських трудових мігрантів коливається від півтора до двох мільйонів осіб. Проте, на думку експертів, ці дані є доволі приблизними, оскільки вони побудовані на основі соціологічних опитувань, які не є достатньо репрезентативними для усього населення України. У березні 2001 року в межах вивчення загальної економічної активності Державний комітет статистики провів перше спеціальне дослідження трудової міграції. Об‘єктами дослідження було обрано, зокрема, Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Донецьку, Луганську області, тобто ті регіони України, які продукують найбільшу кількість заробітчан.
За результатами звіту, лише в цих областях налічується близько 400 тисяч трудових мігрантів. Майже половина з них на момент дослідження перебували на заробітках за межами України. Близько ста вісімдесяти тисяч осіб протягом 2000 року здійснили хоча б одну поїздку за кордон з метою працевлаштування. За результатами дослідження Міжнародної організації з міграції, середній вік українських заробітчан складає 33 роки, переважна більшість з них - чоловіки. Українські трудові мігранти виконують здебільшого сільськогосподарські чи будівельні роботи, причому майже половина з опитаних (а саме 43 відсотки) працювали за кордоном упродовж одного чи двох місяців і лише два відсотки респондентів здійснили довгострокові трудові поїздки.
На фоні низької заробітної плати в Україні, заробітки українських трудових мігрантів виглядають достатньо високими. Понад двадцять відсотків з них одержували за тиждень від п”ятдесяти до ста американських доларів. Як стверджують фахівці, трудова міграція з України за кордон відбувається, в основному, нелегально - без особистих запрошень, без укладання відповідних контрактів, без отримання необхідного дозволу на роботу. Це стосується, в першу чергу, тих, хто виїжджає на заробітки до країн Центральної і Західної Європи. Наймаючи нелегально іноземних працівників, роботодавець не сплачує податків, а прибуток ділить з посередниками. Для роботодавця ризик бути впійманим в кінцевому підсумку виправдовує себе, заробітчани ж опиняються в рабських умовах. Вони не мають соціальних гарантій, їм не сплачується компенсація у разі нещасного випадку. Інколи вони стають об”єктами рекету з боку своїх же співвітчизників. На думку експертів, існує певна розбіжність щодо кількості нелегалів і офіційних трудових мігрантів у статистиках різних держав.
Говорить провідний науковий співробітник Ради з вивчення продуктивних сил НАН України Олексій Позняк:
“Не можна вважати нелегалом людину, яка працює на легальній основі. Тобто, у даних української статистики нелегальних мігрантів він не фігурує. Якщо квота працевлаштування українських громадян у Чехії становить 30 тисяч осіб, то, за офіційними даними української статистики, кількість трудових мігрантів, які офіційно виїхали для роботи у Чехії, не перевищує кількох тисяч”.
У 1997 році, згідно з даними Міністерства праці і соціальної політики, кількість громадян України, котрі тимчасово працювали за кордоном, досягла майже 19 тисяч осіб. З них 17 тисяч працевлаштувалося за наймом через служби зайнятості або за допомогою посередницьких комерційних організацій. Серед країн-реципієнтів робочої сили з України перші місця посідають Греція і Чехія. За даними Мінпраці, у 1997 році у Греції працювали за наймом понад 5 тисяч громадян України. Проте, за результатами досліджень Міжнародної організації з міграції, дані по одній лише Чехії свідчать про те, що насправді українців працювало за кордоном значно більше, ніж показує офіційна статистика. Науковий співробітник Ради з вивчення продуктивних сил НАН України Олексій Позняк цю ситуацію пояснив так:
“На жаль, ті квоти, які виділяють нам країни, що є привабливими для українських трудових мігрантів, не віповідають потребам економічно активного населення України за кордоном. Потяг до трудової міграції більш широкий, саме тому ми маємо такі масштаби нелегальної міграції.”
Не кращою є ситуація зі становищем в Україні іноземних трудових мігрантів. Переважна більшість з них є громадянами держав третього світу, наприклад, Пакистану чи Афганістану. Більшість з іноземних заробітчан працює нелегально чи напівлегально, відповідно вони не мають ніяких соціальних гарантій.
За даними офіційної статистики, у 1998 році кількість іноземців, що працювали в Україні, складала близько двох тисяч осіб. Проте, на думку співробітника національного інституту проблем міжнародної безпеки Олени Малиновської, ці дані є також доволі приблизними. За прогнозом Олени Малиновської через несприятливі умови на ринку праці потік іноземних заробітчан в Україну не збільшиться. Крім цього, за умов збереження нинішньої економічної ситуації в державі, обсяги трудової міграції з України за кордон поступово зростатимуть з огляду на низький рівень заробітної плати і великий відсоток безробіття.
За офіційною статистикою, кількість українських трудових мігрантів коливається від півтора до двох мільйонів осіб. Проте, на думку експертів, ці дані є доволі приблизними, оскільки вони побудовані на основі соціологічних опитувань, які не є достатньо репрезентативними для усього населення України. У березні 2001 року в межах вивчення загальної економічної активності Державний комітет статистики провів перше спеціальне дослідження трудової міграції. Об‘єктами дослідження було обрано, зокрема, Львівську, Тернопільську, Івано-Франківську, Донецьку, Луганську області, тобто ті регіони України, які продукують найбільшу кількість заробітчан.
За результатами звіту, лише в цих областях налічується близько 400 тисяч трудових мігрантів. Майже половина з них на момент дослідження перебували на заробітках за межами України. Близько ста вісімдесяти тисяч осіб протягом 2000 року здійснили хоча б одну поїздку за кордон з метою працевлаштування. За результатами дослідження Міжнародної організації з міграції, середній вік українських заробітчан складає 33 роки, переважна більшість з них - чоловіки. Українські трудові мігранти виконують здебільшого сільськогосподарські чи будівельні роботи, причому майже половина з опитаних (а саме 43 відсотки) працювали за кордоном упродовж одного чи двох місяців і лише два відсотки респондентів здійснили довгострокові трудові поїздки.
На фоні низької заробітної плати в Україні, заробітки українських трудових мігрантів виглядають достатньо високими. Понад двадцять відсотків з них одержували за тиждень від п”ятдесяти до ста американських доларів. Як стверджують фахівці, трудова міграція з України за кордон відбувається, в основному, нелегально - без особистих запрошень, без укладання відповідних контрактів, без отримання необхідного дозволу на роботу. Це стосується, в першу чергу, тих, хто виїжджає на заробітки до країн Центральної і Західної Європи. Наймаючи нелегально іноземних працівників, роботодавець не сплачує податків, а прибуток ділить з посередниками. Для роботодавця ризик бути впійманим в кінцевому підсумку виправдовує себе, заробітчани ж опиняються в рабських умовах. Вони не мають соціальних гарантій, їм не сплачується компенсація у разі нещасного випадку. Інколи вони стають об”єктами рекету з боку своїх же співвітчизників. На думку експертів, існує певна розбіжність щодо кількості нелегалів і офіційних трудових мігрантів у статистиках різних держав.
Говорить провідний науковий співробітник Ради з вивчення продуктивних сил НАН України Олексій Позняк:
“Не можна вважати нелегалом людину, яка працює на легальній основі. Тобто, у даних української статистики нелегальних мігрантів він не фігурує. Якщо квота працевлаштування українських громадян у Чехії становить 30 тисяч осіб, то, за офіційними даними української статистики, кількість трудових мігрантів, які офіційно виїхали для роботи у Чехії, не перевищує кількох тисяч”.
У 1997 році, згідно з даними Міністерства праці і соціальної політики, кількість громадян України, котрі тимчасово працювали за кордоном, досягла майже 19 тисяч осіб. З них 17 тисяч працевлаштувалося за наймом через служби зайнятості або за допомогою посередницьких комерційних організацій. Серед країн-реципієнтів робочої сили з України перші місця посідають Греція і Чехія. За даними Мінпраці, у 1997 році у Греції працювали за наймом понад 5 тисяч громадян України. Проте, за результатами досліджень Міжнародної організації з міграції, дані по одній лише Чехії свідчать про те, що насправді українців працювало за кордоном значно більше, ніж показує офіційна статистика. Науковий співробітник Ради з вивчення продуктивних сил НАН України Олексій Позняк цю ситуацію пояснив так:
“На жаль, ті квоти, які виділяють нам країни, що є привабливими для українських трудових мігрантів, не віповідають потребам економічно активного населення України за кордоном. Потяг до трудової міграції більш широкий, саме тому ми маємо такі масштаби нелегальної міграції.”
Не кращою є ситуація зі становищем в Україні іноземних трудових мігрантів. Переважна більшість з них є громадянами держав третього світу, наприклад, Пакистану чи Афганістану. Більшість з іноземних заробітчан працює нелегально чи напівлегально, відповідно вони не мають ніяких соціальних гарантій.
За даними офіційної статистики, у 1998 році кількість іноземців, що працювали в Україні, складала близько двох тисяч осіб. Проте, на думку співробітника національного інституту проблем міжнародної безпеки Олени Малиновської, ці дані є також доволі приблизними. За прогнозом Олени Малиновської через несприятливі умови на ринку праці потік іноземних заробітчан в Україну не збільшиться. Крім цього, за умов збереження нинішньої економічної ситуації в державі, обсяги трудової міграції з України за кордон поступово зростатимуть з огляду на низький рівень заробітної плати і великий відсоток безробіття.
