Київ, 20 липня 2001 - Слава про чудотворну ікону Матері Божої Зарваницької сягає глибин княжих часів. З вісімнадцятого століття чудотворна ікона зберігається в лівому крилі церкви Пресвятої Трійці.
Сьогодні Зарваниця над тиховодою Стрипою на Тернопіллі - відроджуваний всесвітній святий Марійський відпустовий центр, місце паломництва прочан не тільки з України, а й з усього світу. Неповторний собор Зарваницької Матері Божої, зведений тут до 2000-ліття Різдва Христового, нагадує символічний корабель, який запрошує в ту дорогу, яка є дорогою Божого милосердя. Тут же, де б’є цілюще джерело і стоїть над цим джерелом каплиця, починається Хресна дорога. Вона веде крутим лісовим схилом в урочищі Білий камінь і відзорює шлях Ісуса на Голгофу, його розп"яття та воскресіння. За легендою, саме на цьому місці стояла колись церква, зведена князем Васильком Теребовлянським.
Над зеленими водами Стрипи, у мальовничім видолинку, де височіє твердиня Духу, переплелись історія та сучасність, наче коріння вічної трави, яка пам"ятає все, що діялося справіку. Трава шепоче про диво, яке сталося тут багато століть тому і триває досі...
Тут світлієш душею, тільки ступивши перший крок на цю траву. Углиб древніх лісів та родючих піль відступили навколишні села. Тут завжди людно, в будь-яку пору року. І коли золоте листя вкриває Хресну дорогу, позначену іконами, на яких зображено, як Ісус іде з хрестом на Голгофу, як його розпинають, як Він воскресає. І коли білим інеєм світиться земля та небо, огортаючи тишею Святиню. А найлюдніше тут, звісно, влітку. Прочани з усіх усюд торують великі й малі дороги, щоб наблизитися до місця, де чудодійна ікона Матері Божої Зарваницької додасть сил, а ковток святої води зніме біль тілесний і душевний.
Давні легенди передають, що в сиву давнину, коли тут ще стояв час, як тиха вода Стрипи, сюди прибився монах, який втікав із зруйнованого монголо-татарами Києва. Втомлений поневіряннями довгого шляху та голодом, він заснув на долоні теплої долини. Уві сні з’явився йому образ Матері Божої з дитям Ісусом на руках. Монах помолився і невдовзі звів тут капличку, назвавши місце, де зарвав його сон, Зарваницею.
Інша легенда передає, що про славу Дива в Зарваниці та цілющу силу тутешнього джерела дізнався хворий князь Василько Теребовлянський і послав своїх слуг за чудодійною іконою, цілющою водою та ченцем. Але дістав відповідь від ченця, що сам мусить сюди з’явитися заради зцілення. Князя принесли до Зарваниці на ношах. На знак вдячності за своє видужання князь побудував тут церкву, в яку перенесли чудодійну ікону.
Перші письмові згадки про Зарваницю датовані 1458 роком. У сімнадцятому столітті Зарваниця була знищена турками, які спалили церкву і монастир. Але ікона матері Божої була врятована і перенесена до нової дерев’яної церкви, що постала в центрі села. У цій же церкві в 1740 році було поміщено чудотворний Образ Розп’ятого Спасителя, який у 1742 році коронував львівський митрополит Атаназій Шептицький.
На місці, де стояла ця дерев’яна церква, яка теж згоріла від ворожої руки, зберігся кам’яний хрест. А в 1867 році папа Пій Дев’ятий надав іконі Матері Божої Зарваницької відпустового значення. З того часу починаються відпустові дні, коли це святе місце відвідують тисячі прочан.
У першій світовій війні знову було спалено монастир і частину села. Через шість років монастир був зведений біля дерев’яної монастирської церкви. У цьому будівництві є матеріальний внесок митрополита Андрея Шептицького, який тоді побував у Зарваниці. Тут часто бував і майбутній Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий.
У Зарваниці жив і працював у 1930-1938 роках владика Микита Будка, який звів тут парафіяльний будинок, дзвіницю, відновив церкву та організував перший показ фільму про Ісуса Христа. Як мученик за віру, Микита Будка був серед беатифікованих Папою Іваном Павлом Другим святих у Львові цього року.
Після сумних подій 1939 року, про які славетний композитор Станіслав Людкевич сказав свого часу анекдотичне:
"Нас визволили, і на то нема ради", настали важкі часи й для Зарваниці. Парафіяльному отцеві Василеві Голованівському більшовики заборонили відправляти Службу навіть на церковному майдані. Згодом було спалено дерев"яну монастирську церкву, зруйновано монастир. А вже в час розпалу будівництва комунізму було зруйновано й каплицю. І цілюще джерело обгороджене колючим дротом. У відпустові дні міліцейські кордони заступали дорогу до святині прочанам.
Але колючі дроти і міліцейські сили були безсилими перед Вірою і Духом. Підпільні богослужіння проводилися у лісі та по хатах.
У 1975 році отець-митрат Василь Семенюк з благословення митрополита Володимира Стернюка працював душпастирем у катакомбах зруйнованої комуністами церкви і став водночас керівником підпільної духовної семінарії.
У 1991 році Зарваницю відвідав Блаженніший Патріарх Мирослав Іван Любачівський, а в 1993 - архиєпископ Володимир Стернюк. Блаженної пам’яті митрополити Андрей Шептицький, Иосиф Сліпий, Володимир Стернюк та інші високі духовні особи , а також прості вірні свого часу робили все, щоб Зарваниця постала з усіх пожеж, в яких горіла, з усіх руїн, спустошень, лихоліть. Чудодійна ікона Матері Божої Зарваницької з тринадцятого століття по сьогоднішній день дарує світло всім, хто припадає до неї. Світло Христової Віри, над яким не владні ані часи, ані
нелюдська пожада руйнувань. Сім століть святиня відроджувалася, щоб нести велике світло Віри новим і новим поколінням . Те, що й сьогодні вона вкрай необхідна людям, засвідчують потоки людей до неї.
А над оновленою каплицею з цілющим джерелом, над новозбудованою величною церквою кружляють чорно-білі бузьки у чистому липневому небі, віщуючи Зарваниці добрий час. І спалахує після літньої зливи веселка, як міст між небом і землею, на якій стоїть твердиня святості.
Над зеленими водами Стрипи, у мальовничім видолинку, де височіє твердиня Духу, переплелись історія та сучасність, наче коріння вічної трави, яка пам"ятає все, що діялося справіку. Трава шепоче про диво, яке сталося тут багато століть тому і триває досі...
Тут світлієш душею, тільки ступивши перший крок на цю траву. Углиб древніх лісів та родючих піль відступили навколишні села. Тут завжди людно, в будь-яку пору року. І коли золоте листя вкриває Хресну дорогу, позначену іконами, на яких зображено, як Ісус іде з хрестом на Голгофу, як його розпинають, як Він воскресає. І коли білим інеєм світиться земля та небо, огортаючи тишею Святиню. А найлюдніше тут, звісно, влітку. Прочани з усіх усюд торують великі й малі дороги, щоб наблизитися до місця, де чудодійна ікона Матері Божої Зарваницької додасть сил, а ковток святої води зніме біль тілесний і душевний.
Давні легенди передають, що в сиву давнину, коли тут ще стояв час, як тиха вода Стрипи, сюди прибився монах, який втікав із зруйнованого монголо-татарами Києва. Втомлений поневіряннями довгого шляху та голодом, він заснув на долоні теплої долини. Уві сні з’явився йому образ Матері Божої з дитям Ісусом на руках. Монах помолився і невдовзі звів тут капличку, назвавши місце, де зарвав його сон, Зарваницею.
Інша легенда передає, що про славу Дива в Зарваниці та цілющу силу тутешнього джерела дізнався хворий князь Василько Теребовлянський і послав своїх слуг за чудодійною іконою, цілющою водою та ченцем. Але дістав відповідь від ченця, що сам мусить сюди з’явитися заради зцілення. Князя принесли до Зарваниці на ношах. На знак вдячності за своє видужання князь побудував тут церкву, в яку перенесли чудодійну ікону.
Перші письмові згадки про Зарваницю датовані 1458 роком. У сімнадцятому столітті Зарваниця була знищена турками, які спалили церкву і монастир. Але ікона матері Божої була врятована і перенесена до нової дерев’яної церкви, що постала в центрі села. У цій же церкві в 1740 році було поміщено чудотворний Образ Розп’ятого Спасителя, який у 1742 році коронував львівський митрополит Атаназій Шептицький.
На місці, де стояла ця дерев’яна церква, яка теж згоріла від ворожої руки, зберігся кам’яний хрест. А в 1867 році папа Пій Дев’ятий надав іконі Матері Божої Зарваницької відпустового значення. З того часу починаються відпустові дні, коли це святе місце відвідують тисячі прочан.
У першій світовій війні знову було спалено монастир і частину села. Через шість років монастир був зведений біля дерев’яної монастирської церкви. У цьому будівництві є матеріальний внесок митрополита Андрея Шептицького, який тоді побував у Зарваниці. Тут часто бував і майбутній Патріарх Української греко-католицької церкви Йосиф Сліпий.
У Зарваниці жив і працював у 1930-1938 роках владика Микита Будка, який звів тут парафіяльний будинок, дзвіницю, відновив церкву та організував перший показ фільму про Ісуса Христа. Як мученик за віру, Микита Будка був серед беатифікованих Папою Іваном Павлом Другим святих у Львові цього року.
Після сумних подій 1939 року, про які славетний композитор Станіслав Людкевич сказав свого часу анекдотичне:
"Нас визволили, і на то нема ради", настали важкі часи й для Зарваниці. Парафіяльному отцеві Василеві Голованівському більшовики заборонили відправляти Службу навіть на церковному майдані. Згодом було спалено дерев"яну монастирську церкву, зруйновано монастир. А вже в час розпалу будівництва комунізму було зруйновано й каплицю. І цілюще джерело обгороджене колючим дротом. У відпустові дні міліцейські кордони заступали дорогу до святині прочанам.
Але колючі дроти і міліцейські сили були безсилими перед Вірою і Духом. Підпільні богослужіння проводилися у лісі та по хатах.
У 1975 році отець-митрат Василь Семенюк з благословення митрополита Володимира Стернюка працював душпастирем у катакомбах зруйнованої комуністами церкви і став водночас керівником підпільної духовної семінарії.
У 1991 році Зарваницю відвідав Блаженніший Патріарх Мирослав Іван Любачівський, а в 1993 - архиєпископ Володимир Стернюк. Блаженної пам’яті митрополити Андрей Шептицький, Иосиф Сліпий, Володимир Стернюк та інші високі духовні особи , а також прості вірні свого часу робили все, щоб Зарваниця постала з усіх пожеж, в яких горіла, з усіх руїн, спустошень, лихоліть. Чудодійна ікона Матері Божої Зарваницької з тринадцятого століття по сьогоднішній день дарує світло всім, хто припадає до неї. Світло Христової Віри, над яким не владні ані часи, ані
нелюдська пожада руйнувань. Сім століть святиня відроджувалася, щоб нести велике світло Віри новим і новим поколінням . Те, що й сьогодні вона вкрай необхідна людям, засвідчують потоки людей до неї.
А над оновленою каплицею з цілющим джерелом, над новозбудованою величною церквою кружляють чорно-білі бузьки у чистому липневому небі, віщуючи Зарваниці добрий час. І спалахує після літньої зливи веселка, як міст між небом і землею, на якій стоїть твердиня святості.
