Прага, 23 липня 2001 – Цими літніми днями з Києва надходить мало політичних вісток. Український політичний істеблішмент відпочиває – хто у Криму, хто в Греції, хто у іще тепліших краях. Хоча чимало поколінь українських політиків зазнали свого часу дещо інших «курортних» принад. Наприклад, 78 років тому у ці спекотні дні липня молода радянська влада, ліквідувавши Соловецький монастир, заснувала на цьому острові у Білому морі досить своєрідний «політичний санаторій» - Соловецький табір примусових робіт особливого призначення, який ще називали серед українських політв’язнів – СЛОНом, за російською абревіатурою.
Цілорічно сіре й холодне Біле море. Соловки – це узагальнююча назва групи біломорських островів до якої входять – Великий Соловецький, Анзер, Муксольма, Великі й Малі Зайчики, Конд-острів і острів Вороній. Найменша відстань від материка 65 кілометрів. Здавна, ще з 16 століття, ці острови уподобали собі московські монахи-аскети. Їх ще називали Північною Голґофою. Вже з середини 17 століття Соловки використовуються Москвою, як місце суворого політичного заслання. У різні часи на цих островах перебувало чимало українців, зокрема противники гетьмана Івана Мазепи (полтавський священник Іван Святайло з сином і чернець Никанор), а після Полтавської битви 1709 року – його прихильники (генеральний осавул Д.Максимович, сердюцький полковник Я.Покотило) У пізніші часи на Соловки були заслані архімандрит Гедеон Одорський, Лохвицький протоієрей І. Рогачевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. У 1850 - 54 роках на Соловки був ізольований від світу кирило-методіївець Г. Андрузький.
За радянський часів особливий табір для політв’язнів на Соловках називали - «СРСР в мініатюрі». Сюди в 20 роки висилали контрреволюціонерів, особливо, з церковників. 1923-25 роках кількість духівництва коливалася від 120 до 500 осіб. У каплиці преподобного Германа служили у свій час і католики східного обряду, і римо-католики. А старшим архієреєм катакомбної соловецької церкви був єпископ Максим (Жижиленко;).
Спробував режисури Соловків відомий український театральний діяч Лесь Курбас. А в середині 30-х на цих островах були ув’язнені відомі українські діячі, що пройшли за процесами СВУ, УНЦ, УВО. Серед них були академіки М.Слабченко, М.Яворський, С.Рудницький, професори Й.Гермайзе та А.Барбар, політичний діяч та історик П.Христюк, письменики Є Плужник, О.Слісаренко, Г.Шкурупій, партійні та радянські діячі М.Любченко, М.Полоз, О.Шумський та ін. Соловецький «санаторій» був для них жахливим місцем повільної смерті. Політв’язні працювали тут на важких роботах у цегельнях, ливарнях. Окрему категорію в’язнів складала група людоїдів з 325 осіб з часів голодомору в Україні 1932-33 років. У Соловецькому концтаборі існувало три спецізолятори, де з метою психологічно й фізично зламати в’язнів, а також досягти потрібного слідству визнання була розроблена система нелюдських тортур – так звані комари, жердочки тощо. Мали місце непоодинокі випадки страшних розправ над політв’язнями. Зокрема, за відмову в’язнів одного з бараків у 40-градусний мороз вийти на роботу (за браком одежі), чекісти спалили барак, де загинуло близько 400 невільників. Особливо страшним для Соловків був час 1937-39 років, період єжовщини. Наприкінці 1937 – на початку 1938 років НКВС сфабрикував низку групових справ, засудивши до розстрілу тисячі політв’язнів. За справою номер103010/37 було засуджено до розстрілу соловецьких українських в’язнів О. Волоха, М. Вороного, М.Зерова, А.Крушельницького, М.Куліша, Л.Курбаса, Ю.Мазуренка, М.Павлушкова, В.Підгаєцького, В.Підмогильного, П.Филиповича, В.Чехівського, разом 134 особи. Окрім розстрілів політв’язнів Соловків вішали, топили баржами у Білому морі. З 1974 року Соловецькі острови перетворені на музей-заповідник, куди можуть поїхати відпочити й нинішні українські політики та інтеліґенти але чи комфортним буде цей туризм на архіпелаг –цвинтар.
Цілорічно сіре й холодне Біле море. Соловки – це узагальнююча назва групи біломорських островів до якої входять – Великий Соловецький, Анзер, Муксольма, Великі й Малі Зайчики, Конд-острів і острів Вороній. Найменша відстань від материка 65 кілометрів. Здавна, ще з 16 століття, ці острови уподобали собі московські монахи-аскети. Їх ще називали Північною Голґофою. Вже з середини 17 століття Соловки використовуються Москвою, як місце суворого політичного заслання. У різні часи на цих островах перебувало чимало українців, зокрема противники гетьмана Івана Мазепи (полтавський священник Іван Святайло з сином і чернець Никанор), а після Полтавської битви 1709 року – його прихильники (генеральний осавул Д.Максимович, сердюцький полковник Я.Покотило) У пізніші часи на Соловки були заслані архімандрит Гедеон Одорський, Лохвицький протоієрей І. Рогачевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. У 1850 - 54 роках на Соловки був ізольований від світу кирило-методіївець Г. Андрузький.
За радянський часів особливий табір для політв’язнів на Соловках називали - «СРСР в мініатюрі». Сюди в 20 роки висилали контрреволюціонерів, особливо, з церковників. 1923-25 роках кількість духівництва коливалася від 120 до 500 осіб. У каплиці преподобного Германа служили у свій час і католики східного обряду, і римо-католики. А старшим архієреєм катакомбної соловецької церкви був єпископ Максим (Жижиленко;).
Спробував режисури Соловків відомий український театральний діяч Лесь Курбас. А в середині 30-х на цих островах були ув’язнені відомі українські діячі, що пройшли за процесами СВУ, УНЦ, УВО. Серед них були академіки М.Слабченко, М.Яворський, С.Рудницький, професори Й.Гермайзе та А.Барбар, політичний діяч та історик П.Христюк, письменики Є Плужник, О.Слісаренко, Г.Шкурупій, партійні та радянські діячі М.Любченко, М.Полоз, О.Шумський та ін. Соловецький «санаторій» був для них жахливим місцем повільної смерті. Політв’язні працювали тут на важких роботах у цегельнях, ливарнях. Окрему категорію в’язнів складала група людоїдів з 325 осіб з часів голодомору в Україні 1932-33 років. У Соловецькому концтаборі існувало три спецізолятори, де з метою психологічно й фізично зламати в’язнів, а також досягти потрібного слідству визнання була розроблена система нелюдських тортур – так звані комари, жердочки тощо. Мали місце непоодинокі випадки страшних розправ над політв’язнями. Зокрема, за відмову в’язнів одного з бараків у 40-градусний мороз вийти на роботу (за браком одежі), чекісти спалили барак, де загинуло близько 400 невільників. Особливо страшним для Соловків був час 1937-39 років, період єжовщини. Наприкінці 1937 – на початку 1938 років НКВС сфабрикував низку групових справ, засудивши до розстрілу тисячі політв’язнів. За справою номер103010/37 було засуджено до розстрілу соловецьких українських в’язнів О. Волоха, М. Вороного, М.Зерова, А.Крушельницького, М.Куліша, Л.Курбаса, Ю.Мазуренка, М.Павлушкова, В.Підгаєцького, В.Підмогильного, П.Филиповича, В.Чехівського, разом 134 особи. Окрім розстрілів політв’язнів Соловків вішали, топили баржами у Білому морі. З 1974 року Соловецькі острови перетворені на музей-заповідник, куди можуть поїхати відпочити й нинішні українські політики та інтеліґенти але чи комфортним буде цей туризм на архіпелаг –цвинтар.
