Прага, 23 липня 2001 - Сьогодні у Вашингтоні відбувся похорон видавця однієї з найвпливовішіх амерканських газет Вашінгтон Пост. Політики і журналісти прощалися з неповторною Катрін Ґрейєм, що померла минулого тижня на 84-му році життя. Упродовж своєї довгої каденції на чолі Вашінгтон Посту, пані Ґрейєм стала справжнім чемпіоном свободи слова.
В анналах журналізму Катрін Ґрейєм найбільше пам’ятатимуть за те, що вона беззастережно підтримувала своїх журналістів і редакторів під час скандалу Ватерґейт. Ця підтримка дала безліч результатів. По-перше внаслідок статтей, що були опубліковані в газеті Вашінгтон Пост, було розкрито велику злочинну змову, що сягала аж самого Білого Дому. По-друге, за ці статті газета Вашінгтон Пост виграла премію Пуліцера, найвищу журналістську премію Сполучених Штатів. По-третє розкриттям ватерґейтського скандалу, пані Ґрейєм та її команда започаткували жанр журналістського розслідування, жанр, що навіки змінив журналістську професію. І нарешті, цей скандал повалив всю американську адміністрацію, президент Ніксон у неславі подав у відставку, а частина його команди опинилася за ґратами.
Ще до цього, Катрін Ґрейєм довела, що вона вірить у право кожного громадянина на інформацію, навіть цю, а може зокрема таку, яку уряд хоче від нього приховати. Йдеться тут про так звані документи Пентаґона, таємну урядову історію війни у В’єтнамі. В цих документах не було нічого, що загрожувало національній безпеці, але адміністрація Ричарда Ніксона стверджувала протилежне. Вони блокували публікацію цих документів усім своїм арсеналом впливу, розпочалися атаки проти газети і проти Кетрин Ґрейєм особисто. Вона не здалася. Навіть коли її адвокати радили не публікувати пентагонських документів, вона наполягала на тому, що громадськість має право знати, що робить від його імені уряд і, що уряд, не має права диктувати, що газети мають чи не мають друкувати.
Це були 71 і 72 роки.
Кетрин Ґрейєм прийшла до Вашінгтон Посту досить пізно. Її батько, власник газети, вважав, що жінка не може очолювати столичну газету. Довгі роки керував газетою її чоловік. Лише після його смерті, коли їй було 46, Кетрин взялася за кермо газети, яка тоді, була абсолютно непомітною. Ґрейєм перетворила Вашінгтон Пост на одну із найвпливовімших газет в Сполучених Штатах та у світі. Ба більше, вона її розбудувала та зробила прибутковою. Ґрейєм не боялася брати на роботу відважних редакторів, не боялася давати своїм журналістам повної свободи.
Вона не любила орфіційних прийнять і завжди сильно переживала, коли мусіла виступати з доповіддю. Але її дім, став одним із найвпливовіших вашингтонських домів. Вона часто почувала себе невпевнено, але коли треба було комусь відпалити, її лексикон розширювався приблизно так широко, як і президента Кучми. Коли Катрин Ґрейєм вже була на пенсії, вона стала ще активнішою. У 97-му році вийшли її мемуари «Особиста історія», за що вона отримала ще одну премію Пуліцера.
Катрин Ґрейєм називали найвпливовішою жінкою світу. Цього вона ніколи не хотіла, вона була жінкою іншого покоління. Але її відданість невід’ємним принципам журналістики, свободи слова та преси, права громадянина знати, що робить його уряд, її готовість довіряти своїм журнадістам, її особиста чесність та мужність, справді зробили її найвпливовішою жінкою у світі.
Шевченко колись запитував коли Україна матиме свого Вашингтона, з новим і праведним законом. На Вашингтона ще мабуть довго прийдеться чекати, а от, якби Україні післав Господь свою Катрин Ґрейєм це був би хороший початок.
В анналах журналізму Катрін Ґрейєм найбільше пам’ятатимуть за те, що вона беззастережно підтримувала своїх журналістів і редакторів під час скандалу Ватерґейт. Ця підтримка дала безліч результатів. По-перше внаслідок статтей, що були опубліковані в газеті Вашінгтон Пост, було розкрито велику злочинну змову, що сягала аж самого Білого Дому. По-друге, за ці статті газета Вашінгтон Пост виграла премію Пуліцера, найвищу журналістську премію Сполучених Штатів. По-третє розкриттям ватерґейтського скандалу, пані Ґрейєм та її команда започаткували жанр журналістського розслідування, жанр, що навіки змінив журналістську професію. І нарешті, цей скандал повалив всю американську адміністрацію, президент Ніксон у неславі подав у відставку, а частина його команди опинилася за ґратами.
Ще до цього, Катрін Ґрейєм довела, що вона вірить у право кожного громадянина на інформацію, навіть цю, а може зокрема таку, яку уряд хоче від нього приховати. Йдеться тут про так звані документи Пентаґона, таємну урядову історію війни у В’єтнамі. В цих документах не було нічого, що загрожувало національній безпеці, але адміністрація Ричарда Ніксона стверджувала протилежне. Вони блокували публікацію цих документів усім своїм арсеналом впливу, розпочалися атаки проти газети і проти Кетрин Ґрейєм особисто. Вона не здалася. Навіть коли її адвокати радили не публікувати пентагонських документів, вона наполягала на тому, що громадськість має право знати, що робить від його імені уряд і, що уряд, не має права диктувати, що газети мають чи не мають друкувати.
Це були 71 і 72 роки.
Кетрин Ґрейєм прийшла до Вашінгтон Посту досить пізно. Її батько, власник газети, вважав, що жінка не може очолювати столичну газету. Довгі роки керував газетою її чоловік. Лише після його смерті, коли їй було 46, Кетрин взялася за кермо газети, яка тоді, була абсолютно непомітною. Ґрейєм перетворила Вашінгтон Пост на одну із найвпливовімших газет в Сполучених Штатах та у світі. Ба більше, вона її розбудувала та зробила прибутковою. Ґрейєм не боялася брати на роботу відважних редакторів, не боялася давати своїм журналістам повної свободи.
Вона не любила орфіційних прийнять і завжди сильно переживала, коли мусіла виступати з доповіддю. Але її дім, став одним із найвпливовіших вашингтонських домів. Вона часто почувала себе невпевнено, але коли треба було комусь відпалити, її лексикон розширювався приблизно так широко, як і президента Кучми. Коли Катрин Ґрейєм вже була на пенсії, вона стала ще активнішою. У 97-му році вийшли її мемуари «Особиста історія», за що вона отримала ще одну премію Пуліцера.
Катрин Ґрейєм називали найвпливовішою жінкою світу. Цього вона ніколи не хотіла, вона була жінкою іншого покоління. Але її відданість невід’ємним принципам журналістики, свободи слова та преси, права громадянина знати, що робить його уряд, її готовість довіряти своїм журнадістам, її особиста чесність та мужність, справді зробили її найвпливовішою жінкою у світі.
Шевченко колись запитував коли Україна матиме свого Вашингтона, з новим і праведним законом. На Вашингтона ще мабуть довго прийдеться чекати, а от, якби Україні післав Господь свою Катрин Ґрейєм це був би хороший початок.
