Львів, 4 липня 2001 Ця історія трапилася напередодні цьогорічного Великодня - 13 квітня у Страсну п’ятницю. Тоді в оселі 44 річного директора приватного підприємства "Бізнес-клуб" Романа Лозинського, що мешкає в Брюховичах, що на Львівщині, з’явилися несподівані гості. Двоє молодих кремезних чоловіків, що назвалися співробітниками відділу державної служби боротьби з економічною злочинністю (ВДСБЕЗ), запропонували господареві проїхати разом з ними до райвідділу міліції, начебто для формальності— звірити підписи на документах.
Приїхали до Шевченківського райвідділу міліції міста Львова, познайомилися. Міліціонери виявилися волинянами, тобто слідчими з Луцьку, які прибули до Львова у відрядження, і яким, за розпорядженням обласного управління міліції, працівники Шевченківсько райвідділу надали для роботи службовий кабінет. Ось у цьому кабінеті на другому поверсі і почалася "розмова" із п.Лозинським, причому розпочалася вельми дивно- з роздягання затриманого до пояса. Роман здивувався, просив пояснити для чого викликали. Йому пояснили: "ану кажи, де верстати, на яких виготовляєш фальшиву валюту?" "Яку валюту?" — ще більше здивувався підприємець. "Не розумієш, — посміхнувся один із міліціонерів, - "тоді замість Великодня ми тобі Варфоломіївську ніч влаштуємо". І почалося. Били його довго — руками, ногами. Професійно — по нирках, печінці, в груди. "Згадав? Ні?" Знову побої. Знущалися поперемінно - у правоохоронців давалася взнаки втома. На прохання надати адвоката тільки розсміялися і заходилися бити ще сильніше. На крики затриманого ніхто не реагував. Від побоїв він кілька разів непритомнів. Через годину Роман благав: "Хочете — напишу, що треба, тільки припиніть калічити". "Ні, кажи: де друкуєш фальшиві гроші?" Мовляв, ми прослухали і записали твої телефонні розмови. "Якщо записали, то йдіть і вилучайте", — прохрипів Роман. У відповідь почув - "поки сам не вкажеш — не зупинимося". Роман почав голосно кричати. Це ще більше розлютило правоохоронців, і йому заклеїли скотчем рот, на руки іззаду одягли наручники, просунувши між руками залізний прут так, що затриманий не міг навіть встати. І продовжили тортури з новою силою…
Після п'яти годин такої "розмови" у Романа почались нестримне блювання. Зняли скотч, і він почав знову кричати. Цього разу прибігли працівники райвідділу і зупинили "варфоломіївську ніч". Роман валяючись на підлозі, не знав, що о 2-й годині ночі до міліції прийшла дружина Наталя із дочкою і зчинили ґвалт. До Наталії вийшов один з правоохоронців-костоломів і заявив, що її чоловік займається виготовленням фальшивої валюти, а дочка про все в курсі, і вони відповідатимуть разом. Жінка прямо від чергового зателефонувала знайомому адвокатові Івану Мотринцю. Міліціонери захвилювалися. Жінці тут же заявили, що чоловіка випустять вранці, із ним, мовляв, усе гаразд.
А вранці з'ясувалось, що волиняни повезли Романа до Луцька. На той час дружина і адвокат вже знали, що правоохоронці діяли на власний розсуд, не маючи на руках жодного офіційного дозволу. Згодом виявилося, що приводом для затримання п.Лозинськог стали свідчення знайомого його дочки, який, перебуваючи у Луцьку був затриманий місцевим правоохоронцями із нібито фальшивою доларовою банкнотою. Після першого "допиту" із застосуванням середньовічних тортур, бідолаха зрозумів, що врятуватися, можливо, вдасться, якщо спроможеться "перевести стрілки" на будь-кого, і першим прізвищем, яке згадав хлопець було прізвище пана Лозинського. Після запиту адвоката про причини затримання і вимоги негайно провести судово-медичну експертизу для встановлення слідів від побоїв, черговий міліціонер по Волинській області п.Бандура вже через годину зв'язався з дружиною затриманого, вибачився, пояснивши, що чоловіка вже відпускають, і попросив "пробачити працівників у зв'язку з таким великим релігійним святом".
Наразі ніяку кримінальну справу ані проти п.Лозинського, ані проти його нещасного знайомого, що під тортурами назвав прізвище Лозинського не відкрито, це ж бо зрозуміло - люди ні в чому не винні. Потихеньку загоюються фізичні рани, та навряд чи зможуть забути і Роман Лозинський і всі члени його сім’ї те, що довелося пережити в ту страшну великодньо-варфоломіївську ніч з 13 на 14 квітня цього року.
Попри повідомлення про те, що справою волинських правохоронців-садистів займаються органи прокуратури, попри широкий розголос у пресі- про діло Лозинського писала і популярна газета "Високий Замок", потрапила ця справа і до звітів українських правозахисних організацій, про результати перевірки офіційного повідомлення наразі не надходило. А тим часом хто знає, в яке чергове відрядження поїхали ці державні службовці, наділені зброєю і повноваженнями, але позбавлені поваги до закону, людяності і професіоналізму.
Приїхали до Шевченківського райвідділу міліції міста Львова, познайомилися. Міліціонери виявилися волинянами, тобто слідчими з Луцьку, які прибули до Львова у відрядження, і яким, за розпорядженням обласного управління міліції, працівники Шевченківсько райвідділу надали для роботи службовий кабінет. Ось у цьому кабінеті на другому поверсі і почалася "розмова" із п.Лозинським, причому розпочалася вельми дивно- з роздягання затриманого до пояса. Роман здивувався, просив пояснити для чого викликали. Йому пояснили: "ану кажи, де верстати, на яких виготовляєш фальшиву валюту?" "Яку валюту?" — ще більше здивувався підприємець. "Не розумієш, — посміхнувся один із міліціонерів, - "тоді замість Великодня ми тобі Варфоломіївську ніч влаштуємо". І почалося. Били його довго — руками, ногами. Професійно — по нирках, печінці, в груди. "Згадав? Ні?" Знову побої. Знущалися поперемінно - у правоохоронців давалася взнаки втома. На прохання надати адвоката тільки розсміялися і заходилися бити ще сильніше. На крики затриманого ніхто не реагував. Від побоїв він кілька разів непритомнів. Через годину Роман благав: "Хочете — напишу, що треба, тільки припиніть калічити". "Ні, кажи: де друкуєш фальшиві гроші?" Мовляв, ми прослухали і записали твої телефонні розмови. "Якщо записали, то йдіть і вилучайте", — прохрипів Роман. У відповідь почув - "поки сам не вкажеш — не зупинимося". Роман почав голосно кричати. Це ще більше розлютило правоохоронців, і йому заклеїли скотчем рот, на руки іззаду одягли наручники, просунувши між руками залізний прут так, що затриманий не міг навіть встати. І продовжили тортури з новою силою…
Після п'яти годин такої "розмови" у Романа почались нестримне блювання. Зняли скотч, і він почав знову кричати. Цього разу прибігли працівники райвідділу і зупинили "варфоломіївську ніч". Роман валяючись на підлозі, не знав, що о 2-й годині ночі до міліції прийшла дружина Наталя із дочкою і зчинили ґвалт. До Наталії вийшов один з правоохоронців-костоломів і заявив, що її чоловік займається виготовленням фальшивої валюти, а дочка про все в курсі, і вони відповідатимуть разом. Жінка прямо від чергового зателефонувала знайомому адвокатові Івану Мотринцю. Міліціонери захвилювалися. Жінці тут же заявили, що чоловіка випустять вранці, із ним, мовляв, усе гаразд.
А вранці з'ясувалось, що волиняни повезли Романа до Луцька. На той час дружина і адвокат вже знали, що правоохоронці діяли на власний розсуд, не маючи на руках жодного офіційного дозволу. Згодом виявилося, що приводом для затримання п.Лозинськог стали свідчення знайомого його дочки, який, перебуваючи у Луцьку був затриманий місцевим правоохоронцями із нібито фальшивою доларовою банкнотою. Після першого "допиту" із застосуванням середньовічних тортур, бідолаха зрозумів, що врятуватися, можливо, вдасться, якщо спроможеться "перевести стрілки" на будь-кого, і першим прізвищем, яке згадав хлопець було прізвище пана Лозинського. Після запиту адвоката про причини затримання і вимоги негайно провести судово-медичну експертизу для встановлення слідів від побоїв, черговий міліціонер по Волинській області п.Бандура вже через годину зв'язався з дружиною затриманого, вибачився, пояснивши, що чоловіка вже відпускають, і попросив "пробачити працівників у зв'язку з таким великим релігійним святом".
Наразі ніяку кримінальну справу ані проти п.Лозинського, ані проти його нещасного знайомого, що під тортурами назвав прізвище Лозинського не відкрито, це ж бо зрозуміло - люди ні в чому не винні. Потихеньку загоюються фізичні рани, та навряд чи зможуть забути і Роман Лозинський і всі члени його сім’ї те, що довелося пережити в ту страшну великодньо-варфоломіївську ніч з 13 на 14 квітня цього року.
Попри повідомлення про те, що справою волинських правохоронців-садистів займаються органи прокуратури, попри широкий розголос у пресі- про діло Лозинського писала і популярна газета "Високий Замок", потрапила ця справа і до звітів українських правозахисних організацій, про результати перевірки офіційного повідомлення наразі не надходило. А тим часом хто знає, в яке чергове відрядження поїхали ці державні службовці, наділені зброєю і повноваженнями, але позбавлені поваги до закону, людяності і професіоналізму.
