Варшава, 30 липня 2001 – До місця проводів, а вони минулих вихідних відбулися у Жешуві, з Варшави дістатися було не так просто. Треба було проїхати через низку затоплених місць, зокрема, дорогою поблизу Сандомира, яку буквально через кілька годин по тому перебрала вода. І все ж до Жешува приїхало багато рідних і знайомих як польських, так і українських вояків. Прибули міністри оборони Броніслав Коморовський та Олександр Кузьмук, приїхав посол України в Польщі Дмитро Павличко, багато генералів та вищих офіцерів. Польсько-український військовий батальон проводжали до Косова, де він має замінити в проведенні миротворчої акції такий же підрозділ, що перебуває на Балканах уже рік. Тепер солдати, що служать у Косові, до речі, вони всі живі й здорові, поїдуть додому, а замість них залишиться свіжий континґент, який, власне, виряджали в дорогу минулих вихідних із Жешува.
Треба сказати, що польсько-український батальон дуже добре зарекомендував себе у Косові. Про це говорив генеральний секретар НАТО лорд Робертсон під час свого візиту до Варшави. Вважають, що ця військова формація є наче прообразом майбутньої співпраці у військовій галузі двох держав, одна з яких входить до Північноатлантичного союзу, а друга перебуває поза військовими блоками. Польсько-український батальон і його зразкова служба в Косові дають поважні арґументи при обговоренні теми створення спільної польсько-української військової бригади для сил швидкого реагування Євросоюзу. Нагадаю, що ідея ця виникла під час однієї з зустрічей польського та українського президентів.
Словом, батальон, що складається з українських і польських солдатів та офіцерів, і керується спільним командуванням, здав іспит на перспективу дальшого зближення Польщі та України – натівської і нейтральної держав – у військовій галузі. До речі, вже написано навіть марш українсько-польського батальону. Але повернемося до проводів. Вони почалися службою божою у гарнізонному костелі. Було, як завжди, багато теплих промов, квітів, військових оркестрів, були наречені й матері – усе, як на звичайних вирядинах до війська, коли… як у пісні: «Потяг у даль загуркоче!». Відтак – солдати поїхали до Косова.
Треба сказати, що польсько-український батальон дуже добре зарекомендував себе у Косові. Про це говорив генеральний секретар НАТО лорд Робертсон під час свого візиту до Варшави. Вважають, що ця військова формація є наче прообразом майбутньої співпраці у військовій галузі двох держав, одна з яких входить до Північноатлантичного союзу, а друга перебуває поза військовими блоками. Польсько-український батальон і його зразкова служба в Косові дають поважні арґументи при обговоренні теми створення спільної польсько-української військової бригади для сил швидкого реагування Євросоюзу. Нагадаю, що ідея ця виникла під час однієї з зустрічей польського та українського президентів.
Словом, батальон, що складається з українських і польських солдатів та офіцерів, і керується спільним командуванням, здав іспит на перспективу дальшого зближення Польщі та України – натівської і нейтральної держав – у військовій галузі. До речі, вже написано навіть марш українсько-польського батальону. Але повернемося до проводів. Вони почалися службою божою у гарнізонному костелі. Було, як завжди, багато теплих промов, квітів, військових оркестрів, були наречені й матері – усе, як на звичайних вирядинах до війська, коли… як у пісні: «Потяг у даль загуркоче!». Відтак – солдати поїхали до Косова.
