Варшава, 2 серпня 2001 – Отож, відкиньмо офіційну риторику про стратегічне партнерство, про найкращі відносини Польщі з Україною. Не тому, що ця риторика не відображає справжнього стану речей, ні. Просто, вона вже якось в’язне на зубах, і з неї важко зрозуміти, що насправді думають у Польщі про Україну, українців і спільне майбутнє держав-сусідів. Почну з найсвіжішого факту. Минулої середи польські митники затримали вантажний автомобіль, який нелегально ввіз з-під Москви через Україну до Польщі велику партію сигарет. Між рядками цієї теми, ясна річ, читається: Україна не має реального кордону з Росією, і ми не можемо тому йти на будь-які особливі режими на українсько-польському кордоні після нашого вступу до Євросоюзу. Іншими словами, Польща вже розуміє нині, що українська політична еліта чітко поділена – одна її частина зорієнтована на Росію, і тому ми досі не маємо кордону з Росією, інша – на Захід шляхом через Польщу. Польща намагається достосуватися до такої ситуації, розуміючи важливість для неї українського ринку, який вона – через недооцінку минулими роками чинника України – частково втратила, значною мірою поступившись Росії. Росіяни завоювали український ринок без жодного пострілу, кажуть нині польські бізнесмени, наголошуючи, що в Україну все ж варто йти, і йти вперто.
Але не лише польські підприємці так мислять. Рівно ж і Костел, який після візиту в Україну папи Івана Павла Другого, так виглядає, змінює свою політику щодо України, точніше принципово іншими стають акценти. Знову ж таки, відштовхуюсь у висновку від цілком конкретного, на перший погляд може не суттєвого, але якщо вдуматися, дуже показового факту. Нещодавно видавництво «Біла ворона» передало католицькому Костелові в Україні через кардинала Яворського велику частину тиражу прекрасно виданого в Польщі альбому про перебування святійшого отця в Україні. Треба наголосити насамперед, що Польща випередила тут Україну і першою видала чудову книгу про цей візит. Відтак, акценти в альбомі розставлено, власне, так, як це видно з польського кута зору. І що ж бачимо, гортаючи розкішний альбом? А бачимо гірку неприкрашену правду. Здебільшого бідний, знедолений український народ – ті погляди, обличчя, емоції, які вони передають, змушують здригнутися. Поряд з тим подаються чудові краєвиди Києва і Львова. Альбом наче запитує: чому в такому прекрасному краю такими нещасними і вбогими є люди? Не знаю, випадково чи ні (може, власне, таким був задум автора) в альбомі немає жодної фотографії, на якій би був зображений крупним планом президент України. Натомість бачимо дуже зблизька очі змучених простих людей, які говорять про те, як їм важко живеться. Відповідно книга змушує замислитися, якою має бути роль чи місія Польщі й поляків щодо нинішньої України.
Місію цю вже зі свого боку польські підприємці формулюють, як і наголошують той факт, що варто нині йти у вільні економічні зони в Україні, оскільки умови там нагадують Гонг-Конґ. Середня платня робітника в Яворівській вільній економічній зоні, пише, наприклад, «Газета виборча» у статті «До України найближче через Кіпр», становить 20 доларів. До цього додається, щоправда, той факт, що «робити інтереси в Україні не дасться без хабарів для чиновників».
Словом, офіційна риторика про українсько-польське стратегічне партнерство і те, що поляки насправді думають про Україну і про українців, не завжди збігаються. Життя змінює і збалансовує ці два чинники, і вони, треба сказати, якось працюють. Паралельно до риторики діє закон ринку, й інтереси між Польщею та Україною таки робляться. Думається, що надійде час, і рельна дійсність підредагує риторику, подиктує таку концепцію польсько-українських відносин, яка буде, може, менш приваблива на словах, але більш правдива і наближена до життя.
Але не лише польські підприємці так мислять. Рівно ж і Костел, який після візиту в Україну папи Івана Павла Другого, так виглядає, змінює свою політику щодо України, точніше принципово іншими стають акценти. Знову ж таки, відштовхуюсь у висновку від цілком конкретного, на перший погляд може не суттєвого, але якщо вдуматися, дуже показового факту. Нещодавно видавництво «Біла ворона» передало католицькому Костелові в Україні через кардинала Яворського велику частину тиражу прекрасно виданого в Польщі альбому про перебування святійшого отця в Україні. Треба наголосити насамперед, що Польща випередила тут Україну і першою видала чудову книгу про цей візит. Відтак, акценти в альбомі розставлено, власне, так, як це видно з польського кута зору. І що ж бачимо, гортаючи розкішний альбом? А бачимо гірку неприкрашену правду. Здебільшого бідний, знедолений український народ – ті погляди, обличчя, емоції, які вони передають, змушують здригнутися. Поряд з тим подаються чудові краєвиди Києва і Львова. Альбом наче запитує: чому в такому прекрасному краю такими нещасними і вбогими є люди? Не знаю, випадково чи ні (може, власне, таким був задум автора) в альбомі немає жодної фотографії, на якій би був зображений крупним планом президент України. Натомість бачимо дуже зблизька очі змучених простих людей, які говорять про те, як їм важко живеться. Відповідно книга змушує замислитися, якою має бути роль чи місія Польщі й поляків щодо нинішньої України.
Місію цю вже зі свого боку польські підприємці формулюють, як і наголошують той факт, що варто нині йти у вільні економічні зони в Україні, оскільки умови там нагадують Гонг-Конґ. Середня платня робітника в Яворівській вільній економічній зоні, пише, наприклад, «Газета виборча» у статті «До України найближче через Кіпр», становить 20 доларів. До цього додається, щоправда, той факт, що «робити інтереси в Україні не дасться без хабарів для чиновників».
Словом, офіційна риторика про українсько-польське стратегічне партнерство і те, що поляки насправді думають про Україну і про українців, не завжди збігаються. Життя змінює і збалансовує ці два чинники, і вони, треба сказати, якось працюють. Паралельно до риторики діє закон ринку, й інтереси між Польщею та Україною таки робляться. Думається, що надійде час, і рельна дійсність підредагує риторику, подиктує таку концепцію польсько-українських відносин, яка буде, може, менш приваблива на словах, але більш правдива і наближена до життя.
