Київ, 7 серпня 2001 - Будь-які вибори – це не тільки змагання різноманітних ловців електоральних душ виборців. Це ще й боротьба за цих самих ловців душ – політологів, соціологів, журналістів. Тобто за тих, кого можна залучити на свій бік, щоб ті, у свою чергу, своїми-таки методами звабили пересічного виборця.
Такі українські борці за мандати і популярність всіх марок і гатунків не припиняють ловчих азаратних зусиль навіть влітку. І особливо намагаються загравати з журналістами, бо під час виборів якщо і є хтось кум королю і сват міністру, то це журналісти. Вибори для журналістів -- це той щасливий момент, коли не тільки їх вибирають, а й вони можуть вибрати. Хоча б того, хто більше заплатить. Тож борці і стараються.
Партія “Собор” запросила журналістів поплавати з нею гірськими річками і розпочати цей маршрут у Польщі. Українські “зелені” разом із запрошеними журналістами борються за екологію, але намагаються це робити у Феодосії, де на Чорному морі влітку найдоцільніше вимагати закриття нафтобази. Партія “Реформи і порядок” влаштовує символічні акції журналістської солідарності на жнивах на ниві імені В”ячеслава Чорновола. Одне слово, перед журналістами вибрикує кожен на свій лад.
Але найпоказовіше розстарався прем‘єр Анатолій Кінах, який, мабуть, розраховуючи на літню партійну пасивність, вирішив перехопити ініціативу і перетягти на свій бік якомога більше журналістського начальства. Він особисто зібрав у себе редакторів мас-медіа і пообіцяв їм не тільки побудувати демократичну Україну з ринковою економікою, громадянським суспільством, соціальним партнерством та відновленою довірою до влади. Кінах заприсягнувся розв‘язати усі проблеми журналістів, пов‘язані з іхньою профдіяльністю. А заодно і виконати програму подолання бідності серед людей. Дешево вийшло, але сердито.
І тому сьогодні не можна сказати, добре це чи погано, коли так щедро обіцяють. Бо заздалегідь неможливо визначити, що зі сказаного в передвиборчому припадку любові до журналістів зокрема, і до людей взагалі, буде виконано. Однак певний позитив у цьому все-таки є. Партії і влада хоча б показують, що вони хотіли б зробити для людей, але обставини не дають. Крім того: під час передвиборчої кампанії і після неї спрацьовує ще один закон – обіцяють багато, але якщо зроблять хоч мінімум із обіцяного, то людям все одно стане трохи краще.
Такі українські борці за мандати і популярність всіх марок і гатунків не припиняють ловчих азаратних зусиль навіть влітку. І особливо намагаються загравати з журналістами, бо під час виборів якщо і є хтось кум королю і сват міністру, то це журналісти. Вибори для журналістів -- це той щасливий момент, коли не тільки їх вибирають, а й вони можуть вибрати. Хоча б того, хто більше заплатить. Тож борці і стараються.
Партія “Собор” запросила журналістів поплавати з нею гірськими річками і розпочати цей маршрут у Польщі. Українські “зелені” разом із запрошеними журналістами борються за екологію, але намагаються це робити у Феодосії, де на Чорному морі влітку найдоцільніше вимагати закриття нафтобази. Партія “Реформи і порядок” влаштовує символічні акції журналістської солідарності на жнивах на ниві імені В”ячеслава Чорновола. Одне слово, перед журналістами вибрикує кожен на свій лад.
Але найпоказовіше розстарався прем‘єр Анатолій Кінах, який, мабуть, розраховуючи на літню партійну пасивність, вирішив перехопити ініціативу і перетягти на свій бік якомога більше журналістського начальства. Він особисто зібрав у себе редакторів мас-медіа і пообіцяв їм не тільки побудувати демократичну Україну з ринковою економікою, громадянським суспільством, соціальним партнерством та відновленою довірою до влади. Кінах заприсягнувся розв‘язати усі проблеми журналістів, пов‘язані з іхньою профдіяльністю. А заодно і виконати програму подолання бідності серед людей. Дешево вийшло, але сердито.
І тому сьогодні не можна сказати, добре це чи погано, коли так щедро обіцяють. Бо заздалегідь неможливо визначити, що зі сказаного в передвиборчому припадку любові до журналістів зокрема, і до людей взагалі, буде виконано. Однак певний позитив у цьому все-таки є. Партії і влада хоча б показують, що вони хотіли б зробити для людей, але обставини не дають. Крім того: під час передвиборчої кампанії і після неї спрацьовує ще один закон – обіцяють багато, але якщо зроблять хоч мінімум із обіцяного, то людям все одно стане трохи краще.
