Київ, 17 серпня 2001 - Він практично збігається в часі з десятою річницею незалежності України, і це особливо яскраво підкреслює риси, з самого початку притаманні таким заходам.
Перший Форум українців було задумано і проведено, насамперед, як символ єднання у своїй незалежній державі всіх українців. І тих, хто живе вдома, і тих, кого доля розкидала світами. І тому зрозумілі були сльози стареньких дідусів і бабусь, котрі із-за усіляких океанів приїхали і прилетіли, щоб уклонитися землі, країні-мрії, за свободу якої вони або воювали особисто, або наслухалися про неї від батьків і, навіть не бачачи її, виплекали в душі, як одну з найдорожчих цінностей.
А що незалежна Україна на той час на картах світу вже постала формально, то Форум українців мав стати ще й всесвітнім місцем, де українці отримували можливість разом поговорити про те, як отриману країну доводити до пуття, щоб вона не загубилась і не стала посміховиськом на світових теренах.
Всі ознаки того, що Україна разом із її посткомуністичними керівниками має те, що має, стали очевидними вже за кільканадцять перших місяців незалежності, і тому на першому форумі тодішнього президента Леоніда Кравчука освистали на трибуні. За гальмування політичних та ринково-економічних реформ. На другому форумі українці ще жили надіями, що другий президент Леонід Кучма таки взнає, що йому будувати, і від красивих слів перейде до красивих справ, а тому критику дещо стримували.
Сьогодні вже очевидно, що до першого помітного ювілею разом із тим самим президентом, який “тягне” другий термін президентства і раптом трансформувався в гаранта всього сущого на українській землі, Україна таки дожила. А от з гарантіями нормального розвитку і пристойного життя для більшості людей якось не склалося.
І, слава Богу, зрозумів це й президент Кучма. А ще він також усвідомив, що саме йому можуть сказати представники внутрішньої опозиції та зовнішньої діаспори, до яких не можна прислати податківців Миколи Азарова чи “орлів бойових” з міліції, і тому завчасно підстелив “соломки”. Публічно закликав діаспору не тільки критикувати, а ще й відзвітувати, як вона йому допомагала розбудовувати державу. І паралельно задобрював гостей – розпорядився в‘їздні візи видавати безплатно, мовляв, моя держава може це собі дозволити. І одна частина діаспорників це оцінила і вже закликала нікого не критикувати. Однак, на щастя, є й інші, яким ордени з рук Кучми очі не замилили.
Ще однією особливістю і ювілею, і третього Форуму є його загальне тло – стараннями Кучми Україна почала так активно зближуватися з Росією, що вже нагадує ранню Білорусь часів молодого Лукашенка. Тільки за останні дні Києву пообіцяли реструктуризувати газові борги, відновити паралельну роботу енергосистем, дві російські прокуратури спробували допомогти Кучмі все-таки кудись закрити Юлію Тимошенко, а 16 серпня у Москві було створено громадську російсько-українську раду співробітництва, яка шукатиме, цитую, “відповідальних людей для прийняття конструктивних рішень в питаннях інтеграції та співпраці”. А інспектувати нову конструкцію прагматичних двосторонніх відносин і втретє за останній місяць поцілуватися з Кучмою тепер і на очах всесвітніх українців приїде сам президент Росії Володимир Путін.
І як воно все буде, побачимо вже завтра. А отже, перефразовуючи поета, можна стверджувати: якщо форуми хтось проводить, то вони справді комусь потрібні.
Перший Форум українців було задумано і проведено, насамперед, як символ єднання у своїй незалежній державі всіх українців. І тих, хто живе вдома, і тих, кого доля розкидала світами. І тому зрозумілі були сльози стареньких дідусів і бабусь, котрі із-за усіляких океанів приїхали і прилетіли, щоб уклонитися землі, країні-мрії, за свободу якої вони або воювали особисто, або наслухалися про неї від батьків і, навіть не бачачи її, виплекали в душі, як одну з найдорожчих цінностей.
А що незалежна Україна на той час на картах світу вже постала формально, то Форум українців мав стати ще й всесвітнім місцем, де українці отримували можливість разом поговорити про те, як отриману країну доводити до пуття, щоб вона не загубилась і не стала посміховиськом на світових теренах.
Всі ознаки того, що Україна разом із її посткомуністичними керівниками має те, що має, стали очевидними вже за кільканадцять перших місяців незалежності, і тому на першому форумі тодішнього президента Леоніда Кравчука освистали на трибуні. За гальмування політичних та ринково-економічних реформ. На другому форумі українці ще жили надіями, що другий президент Леонід Кучма таки взнає, що йому будувати, і від красивих слів перейде до красивих справ, а тому критику дещо стримували.
Сьогодні вже очевидно, що до першого помітного ювілею разом із тим самим президентом, який “тягне” другий термін президентства і раптом трансформувався в гаранта всього сущого на українській землі, Україна таки дожила. А от з гарантіями нормального розвитку і пристойного життя для більшості людей якось не склалося.
І, слава Богу, зрозумів це й президент Кучма. А ще він також усвідомив, що саме йому можуть сказати представники внутрішньої опозиції та зовнішньої діаспори, до яких не можна прислати податківців Миколи Азарова чи “орлів бойових” з міліції, і тому завчасно підстелив “соломки”. Публічно закликав діаспору не тільки критикувати, а ще й відзвітувати, як вона йому допомагала розбудовувати державу. І паралельно задобрював гостей – розпорядився в‘їздні візи видавати безплатно, мовляв, моя держава може це собі дозволити. І одна частина діаспорників це оцінила і вже закликала нікого не критикувати. Однак, на щастя, є й інші, яким ордени з рук Кучми очі не замилили.
Ще однією особливістю і ювілею, і третього Форуму є його загальне тло – стараннями Кучми Україна почала так активно зближуватися з Росією, що вже нагадує ранню Білорусь часів молодого Лукашенка. Тільки за останні дні Києву пообіцяли реструктуризувати газові борги, відновити паралельну роботу енергосистем, дві російські прокуратури спробували допомогти Кучмі все-таки кудись закрити Юлію Тимошенко, а 16 серпня у Москві було створено громадську російсько-українську раду співробітництва, яка шукатиме, цитую, “відповідальних людей для прийняття конструктивних рішень в питаннях інтеграції та співпраці”. А інспектувати нову конструкцію прагматичних двосторонніх відносин і втретє за останній місяць поцілуватися з Кучмою тепер і на очах всесвітніх українців приїде сам президент Росії Володимир Путін.
І як воно все буде, побачимо вже завтра. А отже, перефразовуючи поета, можна стверджувати: якщо форуми хтось проводить, то вони справді комусь потрібні.
