Прага, 21 серпня 2001 ― 33 роки тому війська п’яти країн Варшавського пакту, вночі перетнувши кордон, вступили на терени Чехословаччини. Перервалась вимріяна молодим поколінням чехів і словаків празька весна – історичний шанс надати соціалізмові людське обличчя назавжди розтрощили танки. Тієї серпневої ночі їх відразу в’їхало 2 тисячі 300, нічне небо розірвав гуркіт 700 літаків, територіально невелику Чехословаччину окупувало понад 75 тисяч військових. Історія країни дістала новий вимір – до і після інвазії. Уже нічого не було таким, як рік чи день тому, зі щоденних у ранг надзвичайних переросли щоденні події – дорога до школи, телефонні переговори, будь-яка поїздка за межі дому.
Працівники Комітету з вивчення злочинів комунізму і через три десятиліття не мають повних даних, скільки ж коштувала інвазія Чехословаччині. Цього року їм уперше до рук дісталися архіви чехословацького Міністерства охорони здоров’я, з котрих витікає, що число жертв окупації може набагато перевершувати опубліковані раніше офіційні дані. Зокрема, названа режимом кількість 90 вбитих може збільшитись навіть на кілька десятків, тому що не всі лікарні зголошували такі випадки через небажання втягувати родини загиблих до контакту з тодішніми репресивними органами. Під дулами кулеметів чи у вуличних боях було поранено 834 особи, та і ця цифра, як свідчать документи, неправдива, і тут режим намагався приховати справжню ціну інвазії.
Підраховуючи втрати, докладні чехи не забули і про матеріальні збитки. Зокрема, сьогодні оприлюднено такі факти. Під гусеницями окупаційних танків та іншої бронетехніки було знищено 34 відсотки шосейних доріг першої категорії, пошкоджено маже 10 відсотків інших комунікаційних сполучень. У серпні 68-го на 10 відсотків скоротилось промислове виробництво, на стільки ж – рівень експорту. Були й інші втрати, важливість яких цифрами не підрахувати. Наприклад збитки від того, що свою роботу на певний час зупинили кіностудії, театри, музеї.
Цими днями багато чехів згадують серпень, що був 33 роки тому. Мені запам’яталась розповідь про крила. В одному чеському містечку відразу після війни громадяни вирішили поставити пам’ятник загиблому англійському льотчикові. Між двома тисами вони встановили камінь, дошку з написом і крило з англійського винищувача. Квіти від вдячних громадян довершили шляхетну ідею. Та за три роки, в лютому 48-го, настав комуністичний переворот у Чехословаччині. Протягом однієї ночі пам’ятник зник, залишились тільки два тиси. В 68-му громадяни містечка пам’ятник поновили, а тому що не мали крила з англійського винищувача, дістали десь крило з радянського літака. Врешті, чи це важливо, коли йдеться про людську пам’ять і содіяне в ім’я життя добро. Що сталося після серпня 68-го, здогадатись не важко. Залишивши пам’ятник, комуністи Ґустава Гусака змінили повністю напис на таблиці – «Радянським воїнам-визволителям», – стояло тепер на ній. Радянське крило, значить, радянський пам’ятник, – захищали вони свою правду.
У цьому містечку пам’ятник стоїть і досі, між два тиси знову вернулась табличка з написом про англійського воїна. Однак за час цієї історії пам’ятник став метафоричним. Два його крила як дві сторони однієї розповіді: про те, як багато вартує правда, в тому числі – й про комуністичну інвазію до Чехословаччини в серпні 68-го.
Працівники Комітету з вивчення злочинів комунізму і через три десятиліття не мають повних даних, скільки ж коштувала інвазія Чехословаччині. Цього року їм уперше до рук дісталися архіви чехословацького Міністерства охорони здоров’я, з котрих витікає, що число жертв окупації може набагато перевершувати опубліковані раніше офіційні дані. Зокрема, названа режимом кількість 90 вбитих може збільшитись навіть на кілька десятків, тому що не всі лікарні зголошували такі випадки через небажання втягувати родини загиблих до контакту з тодішніми репресивними органами. Під дулами кулеметів чи у вуличних боях було поранено 834 особи, та і ця цифра, як свідчать документи, неправдива, і тут режим намагався приховати справжню ціну інвазії.
Підраховуючи втрати, докладні чехи не забули і про матеріальні збитки. Зокрема, сьогодні оприлюднено такі факти. Під гусеницями окупаційних танків та іншої бронетехніки було знищено 34 відсотки шосейних доріг першої категорії, пошкоджено маже 10 відсотків інших комунікаційних сполучень. У серпні 68-го на 10 відсотків скоротилось промислове виробництво, на стільки ж – рівень експорту. Були й інші втрати, важливість яких цифрами не підрахувати. Наприклад збитки від того, що свою роботу на певний час зупинили кіностудії, театри, музеї.
Цими днями багато чехів згадують серпень, що був 33 роки тому. Мені запам’яталась розповідь про крила. В одному чеському містечку відразу після війни громадяни вирішили поставити пам’ятник загиблому англійському льотчикові. Між двома тисами вони встановили камінь, дошку з написом і крило з англійського винищувача. Квіти від вдячних громадян довершили шляхетну ідею. Та за три роки, в лютому 48-го, настав комуністичний переворот у Чехословаччині. Протягом однієї ночі пам’ятник зник, залишились тільки два тиси. В 68-му громадяни містечка пам’ятник поновили, а тому що не мали крила з англійського винищувача, дістали десь крило з радянського літака. Врешті, чи це важливо, коли йдеться про людську пам’ять і содіяне в ім’я життя добро. Що сталося після серпня 68-го, здогадатись не важко. Залишивши пам’ятник, комуністи Ґустава Гусака змінили повністю напис на таблиці – «Радянським воїнам-визволителям», – стояло тепер на ній. Радянське крило, значить, радянський пам’ятник, – захищали вони свою правду.
У цьому містечку пам’ятник стоїть і досі, між два тиси знову вернулась табличка з написом про англійського воїна. Однак за час цієї історії пам’ятник став метафоричним. Два його крила як дві сторони однієї розповіді: про те, як багато вартує правда, в тому числі – й про комуністичну інвазію до Чехословаччини в серпні 68-го.
