Київ, 22 серпня 2001 – Уряд України ухвалив рішення створити Всеукраїнську соціологічну службу у формі акціонерного товариства. Державна частина в статутному фонді Служби становитиме не менше, ніж 50% + 1 акція; інші акції, як можна зрозуміти, виставлятимуться на продаж. Співзасновником Служби буде Фонд держмайна. Займатиметься ця нова структура соціологічними і політологічними дослідженнями.
Здавалося б, що такого? В Україні створені сотні державних структур із найрізноманітнішими функціями – буде і ця. Проте навіщо творити з нуля нову соціологічну службу, коли існують такі визнані не тільки в самій Україні, а й за її межами дослідницькі центри, як Інститут соціології Національної академії наук, фірма “Соціс”, Київський міжнародний інститут соціології та Інститут соціальних досліджень та інші? Фахові центри, але... бодай відносно незалежні від влади.
Як видається, постанова уряду спрямована зовсім не на розвиток науки, а на використання сумнозвісного “адміністративного ресурсу”. Адже в постанові уряд доручив низці міністерств та інших зацікавлених органів виконавчої влади передбачити при формуванні проектів б’юджетів на наступні роки кошти на виконання соціологічних і політологічних держзамовлень для потреб органів виконавчої влади. Що означає все це за півроку до виборів? Виглядає, те, що політичні сили, представлені в структурах виконавчої влади, прагнуть за б’юджетні кошти одержати для виборчих потреб своїх бізнес-голдинґів гарне соціологічне і політтехнологічне забезпечення. Навіщо витрачати власні кошти, коли є б’юджет? Ця формула, видається, стала універсальною для багатьох в Україні. Не випадково ж ініціатором створення Всеукраїнської соціологічної служби стало Міністерство науки й освіти – те саме, голова якого Василь Кремень, за повідомленнями преси, ненав’язливо радив усім ректорам вузів вступати до його рідної партії – об’єднаних соціал-демократів. Теж ілюстрація “адмінресурсу в дії”. І ще одне запитання: чи не використовуватимуться відповідно сформульовані дані державної соціологічної служби у державних же мас-медіа під час наступних виборів для маніпуляції настроями виборців?
Принаймні, у демократичних країнах державної соціології і політології немає. Бодай тому, що їй ніхто б не повірив. Навіть самі державні мужі.
Здавалося б, що такого? В Україні створені сотні державних структур із найрізноманітнішими функціями – буде і ця. Проте навіщо творити з нуля нову соціологічну службу, коли існують такі визнані не тільки в самій Україні, а й за її межами дослідницькі центри, як Інститут соціології Національної академії наук, фірма “Соціс”, Київський міжнародний інститут соціології та Інститут соціальних досліджень та інші? Фахові центри, але... бодай відносно незалежні від влади.
Як видається, постанова уряду спрямована зовсім не на розвиток науки, а на використання сумнозвісного “адміністративного ресурсу”. Адже в постанові уряд доручив низці міністерств та інших зацікавлених органів виконавчої влади передбачити при формуванні проектів б’юджетів на наступні роки кошти на виконання соціологічних і політологічних держзамовлень для потреб органів виконавчої влади. Що означає все це за півроку до виборів? Виглядає, те, що політичні сили, представлені в структурах виконавчої влади, прагнуть за б’юджетні кошти одержати для виборчих потреб своїх бізнес-голдинґів гарне соціологічне і політтехнологічне забезпечення. Навіщо витрачати власні кошти, коли є б’юджет? Ця формула, видається, стала універсальною для багатьох в Україні. Не випадково ж ініціатором створення Всеукраїнської соціологічної служби стало Міністерство науки й освіти – те саме, голова якого Василь Кремень, за повідомленнями преси, ненав’язливо радив усім ректорам вузів вступати до його рідної партії – об’єднаних соціал-демократів. Теж ілюстрація “адмінресурсу в дії”. І ще одне запитання: чи не використовуватимуться відповідно сформульовані дані державної соціологічної служби у державних же мас-медіа під час наступних виборів для маніпуляції настроями виборців?
Принаймні, у демократичних країнах державної соціології і політології немає. Бодай тому, що їй ніхто б не повірив. Навіть самі державні мужі.
