Прага, 24 серпня 2001 – Відзначення 10-ї річниці незалежності України стало цими днями однією з центральних тем російської преси. Окрім численних публікацій, які висвітлюють перебіг основних урочистостей у Києві та візит до української столиці президента Росії Володимира Путіна, не бракує й аналітичних матеріалів, де лунає водночас і критика, і доброзичливість щодо 10-річного періоду незалежності України та перспектив подальшого розвитку українського суспільства.
«І влада, і народ однаковою мірою винні в тому, що за роки незалежності Україна не зуміла реалізувати свій економічний і геополітичний потенціал», – пише у сьогоднішньому числі впливовий російський щоденник «Нєзавісімая ґазєта».
«Незалежність, проголошена 24 серпня 1991 року Верховною Радою, лише на перших порах сприймалася як звільнення від Росії і радянського минулого. У суспільстві певний час панувала ейфорія з приводу неминучого щасливого, ситого і багатого «капіталістичного» майбутнього країни… Західна фінансова допомога полилася рікою, сильна діаспора була готова сприяти притокові інвестицій. Але, – як зауважує російський оглядач, – обережні українці, вдячно беручи допомогу і просячи добавки, вирішили не ризикувати і на перших виборах президента проголосували все-таки за старого, доброго, давно відомого Леоніда Кравчука, який зі свого боку залишив при владі стару компартійну номенклатуру».
А згодом, як зазначає «Нєзавісімая ґазєта», на політичну арену вийшли так звані «українські олігархи» – «покоління багатих і впливових людей, які замінили стару номенклатуру і отримали доступ до національних ресурсів уже після обрання на посаду президента Леоніда Кучми». А протягом останніх п’яти років, як наголошує автор статті, саме «олігархія» визначає напрямки і шляхи розвитку України. При цьому вона ж диктує такі тіньові правила гри в політиці й економіці, які разюче розходяться з так званою публічною політикою. Українські «олігархи» володіють підприємствами, партіями, депутатськими фракціями, засобами масової інформації. Але водночас «впливові особи» в українській політиці дуже залежні від президента країни, бо саме він (арбітр нації і гарант Конституції) не гірше від будь-якої спецслужби поінформований про справи і «подвиги» свого оточення, про незаконну приватизацію, закордонні рахунки та відмивання грошей. І «саме Леонід Кучма утримує баланс «олігархічної системи» влади в своїх руках», – наголошує «Нєзавісімая ґазєта».
«В результаті до 10-ї річниці незалежності склалася ситуація, за якої влада і народ існують у цілком різних вимірах, і в кожного – своя Україна. І якщо влада дедалі більше цінує свою свободу дій без побоювань «отримати по руках від Москви», то народ дедалі частіше жалкує щодо проголошення незалежності…» – пише російський оглядач. За його словами, самі українці, які перед кожними виборами і після кожного політичного скандалу покірливо зітхають: «лише б не було війни», – багато в чому самі винні, що одна з найбільших у Європі за площею і кількістю населення держав перетворилася на «тихе болото».
«Люди «нагорі» часто вважають, що вони «чесно купили» своє місце в політиці, заплативши кожному виборцеві по два долари. І якщо виборці беруть ці гроші, і якщо їм не спадає на думку, що їхні права коштують набагато більше, то влада тим більше може дозволити собі не брати до уваги ніяк не виражену публічно думку народу і діяти, керуючись міркуваннями власної вигоди», – мовиться в статті, що її опублікувала російська «Нєзавісімая ґазєта».
Тим часом інший російський часопис «Ізвестія» пише, що «довкола української незалежності досі живуть різні міфи, хибні думки, маніі і фобії» – зокрема, «з приводу того, що Хрущов подарував українцям Крим, що «москалі» сплять і бачать повернення Малоросії до Імперії». Йдеться і про спекуляції з обох боків із приводу «слов’янського братства».
За висновками газети «Ізвестія», самоіндентифікація слов’янського сусіда (тобто України) лише починається, і нині у взаєминах Росії й України настає найскладніший етап – пошуки нового співробітництва. За словами автора статті, «потрібно знайти ту межу, за якою Росія не буде нагадувати Україні про свою зверхність та імперськість і через яку Україна не буде робити кроків не на користь своїм громадянам, аби лиш діяв принцип «хто завгодно, тільки не Москва». І одним, і іншим треба забувати, що вони слов’яни-брати». На думку російського оглядача, теза «брати-слов’яни» перешкоджає діловим стосункам України і Росії.
«Як відомо, – пише російська газета «Ізвестія», – «найпроблематичніші сусіди» – колишні подружжя і родичі, які поділили грошові рахунки. Їм весь час здається, що хтось комусь щось винен – тоді як бути чужими один одному буває простіше і дешевше. Ми не брати. Ми просто сусіди. З чим один одного і вітаємо!» – на такій піднесеній ноті завершується стаття в російському щоденнику «Ізвестія».
«І влада, і народ однаковою мірою винні в тому, що за роки незалежності Україна не зуміла реалізувати свій економічний і геополітичний потенціал», – пише у сьогоднішньому числі впливовий російський щоденник «Нєзавісімая ґазєта».
«Незалежність, проголошена 24 серпня 1991 року Верховною Радою, лише на перших порах сприймалася як звільнення від Росії і радянського минулого. У суспільстві певний час панувала ейфорія з приводу неминучого щасливого, ситого і багатого «капіталістичного» майбутнього країни… Західна фінансова допомога полилася рікою, сильна діаспора була готова сприяти притокові інвестицій. Але, – як зауважує російський оглядач, – обережні українці, вдячно беручи допомогу і просячи добавки, вирішили не ризикувати і на перших виборах президента проголосували все-таки за старого, доброго, давно відомого Леоніда Кравчука, який зі свого боку залишив при владі стару компартійну номенклатуру».
А згодом, як зазначає «Нєзавісімая ґазєта», на політичну арену вийшли так звані «українські олігархи» – «покоління багатих і впливових людей, які замінили стару номенклатуру і отримали доступ до національних ресурсів уже після обрання на посаду президента Леоніда Кучми». А протягом останніх п’яти років, як наголошує автор статті, саме «олігархія» визначає напрямки і шляхи розвитку України. При цьому вона ж диктує такі тіньові правила гри в політиці й економіці, які разюче розходяться з так званою публічною політикою. Українські «олігархи» володіють підприємствами, партіями, депутатськими фракціями, засобами масової інформації. Але водночас «впливові особи» в українській політиці дуже залежні від президента країни, бо саме він (арбітр нації і гарант Конституції) не гірше від будь-якої спецслужби поінформований про справи і «подвиги» свого оточення, про незаконну приватизацію, закордонні рахунки та відмивання грошей. І «саме Леонід Кучма утримує баланс «олігархічної системи» влади в своїх руках», – наголошує «Нєзавісімая ґазєта».
«В результаті до 10-ї річниці незалежності склалася ситуація, за якої влада і народ існують у цілком різних вимірах, і в кожного – своя Україна. І якщо влада дедалі більше цінує свою свободу дій без побоювань «отримати по руках від Москви», то народ дедалі частіше жалкує щодо проголошення незалежності…» – пише російський оглядач. За його словами, самі українці, які перед кожними виборами і після кожного політичного скандалу покірливо зітхають: «лише б не було війни», – багато в чому самі винні, що одна з найбільших у Європі за площею і кількістю населення держав перетворилася на «тихе болото».
«Люди «нагорі» часто вважають, що вони «чесно купили» своє місце в політиці, заплативши кожному виборцеві по два долари. І якщо виборці беруть ці гроші, і якщо їм не спадає на думку, що їхні права коштують набагато більше, то влада тим більше може дозволити собі не брати до уваги ніяк не виражену публічно думку народу і діяти, керуючись міркуваннями власної вигоди», – мовиться в статті, що її опублікувала російська «Нєзавісімая ґазєта».
Тим часом інший російський часопис «Ізвестія» пише, що «довкола української незалежності досі живуть різні міфи, хибні думки, маніі і фобії» – зокрема, «з приводу того, що Хрущов подарував українцям Крим, що «москалі» сплять і бачать повернення Малоросії до Імперії». Йдеться і про спекуляції з обох боків із приводу «слов’янського братства».
За висновками газети «Ізвестія», самоіндентифікація слов’янського сусіда (тобто України) лише починається, і нині у взаєминах Росії й України настає найскладніший етап – пошуки нового співробітництва. За словами автора статті, «потрібно знайти ту межу, за якою Росія не буде нагадувати Україні про свою зверхність та імперськість і через яку Україна не буде робити кроків не на користь своїм громадянам, аби лиш діяв принцип «хто завгодно, тільки не Москва». І одним, і іншим треба забувати, що вони слов’яни-брати». На думку російського оглядача, теза «брати-слов’яни» перешкоджає діловим стосункам України і Росії.
«Як відомо, – пише російська газета «Ізвестія», – «найпроблематичніші сусіди» – колишні подружжя і родичі, які поділили грошові рахунки. Їм весь час здається, що хтось комусь щось винен – тоді як бути чужими один одному буває простіше і дешевше. Ми не брати. Ми просто сусіди. З чим один одного і вітаємо!» – на такій піднесеній ноті завершується стаття в російському щоденнику «Ізвестія».
