Київ, 29 серпня 2001 – Міграція населення – явище, що віддавна супроводжує історію людства. Проте в одних випадках цей процес є природнім, а в інших штучним, зокрема коли йдеться про свідоме переселення людей задля досягнення певних політичних цілей. Так у часи Радянського Союзу цей метод використовували правлячі режими для проведення русифікації в Україні та в інших республіках колишнього СРСР, насадження великодержавницької ідеології.
Однак людські ресурси Росії виявилися не безмежними. Особливо це почало відчуватися після розпаду Радянського Союзу. Як наслідок, нещодавно уряд Російської Федерації змушений був констатувати, що за теперішньої складної демографічної ситуації їхня країна потребує близько мільйона робітників-мігрантів, перш за все “російськомовного” населення з країн – учасниць СНД та з Балтії.
Під вивіскою “обміну спеціалістами” між республіками СРСР та під іншими гаслами впродовж багатьох років правляча радянська верхівка провадила широкомасштабну політику русифікації, заохочуючи переселятися в інші республіки росіян і виселятися зі своїх республік корінне населення. Ці велелюдні демографічні обміни мали на меті перемішати народи СРСР і сприяти творенню нової спільноти – радянської людини. Жертвами такої політики ставали не тільки люди, а й цілі народи.
Міграційні процеси спричинилися до значного збільшення частки росіян в інших республіках. Із розпадом Радянського Союзу Росія почала відчувати демографічні труднощі. Вони, зокрема, пояснюються соціальними проблемами, однак і наслідки імперської політики тут також даються взнаки. Зараз поза межами Російської Федерації живе близько 20 мільйонів вихідців із Росії. Тож тепер, коли в ній особливо відчувається нестача трудових ресурсів, російський уряд згадав і про них, схваливши проект міграційної політики.
Якщо брати до уваги теперішній процес міграції населення між Україною та Росією, то він нічим особливим не різниться. Як повідомили мені в Міністерстві статистики, за минулий рік із різних причин із України в Російську Федерацію переселилося 48 тисяч 132 особи. За цей же період із Росії до України переїхало 35 тисяч осіб.
Щорічна потреба Росії в робітниках-мігрантах, найперше в російськомовному населенні з країн СНД та Балтії, за словами міністра російського уряду у справах Федерації Александра Блохіна, становить один мільйон осіб.
У більшості росіян, а також представників інших національностей, яких зараховують до категорії “російськомовного населення”, навряд чи буде бажання перебратися в Росію, адже для них них Україна, Білорусь, Литва чи Грузія є батьківщиною. Навіть вороже налаштована до нових незалежних держав частина російськомовного населення аж ніяк не поспішає залишити ці країни через соціальні та інші пріоритети для себе. Багатолітня війна, яку веде Росія з Чечнею: навряд чи додасть оптимізму майбутнім переселенцям.
Щорічно населення Росії скорочується на 700 тисяч осіб. На даний час воно налічує 140 мільйонів. Хоча Росія й обіймає перше місце в Європі за кількістю мешканців (коли залічувати її до Європи), проте густота населення, зважаючи на територію країни, є незначною. Зараз у Москві воліють говорити не про імперські амбіції, а радше про геополітичну стратегію, для реалізації якої потрібні кадри, які вирішують усе. А їх, себто кадрів, якраз і не вистачає.
Якщо порівнювати демографічну ситуацію в Росії з її стратегічним суперником – Сполученими Штатами Америки, то цифри багато про що говорять. За 10 останніх років населення США збільшилося більш ніж на 30 мільйонів осіб, у той же час населення Росії зменшилося на кілька мільйонів.
Наскільки ефективними будуть заходи російського уряду щодо заохочення мігрантів, засвідчить час, однак наявних трудових ресурсів у Росії для того, аби вона могла реалізовувати свою геополітичну стратегію, вочевидь недостатньо. Ця та інші обставини змушують Росію не лише провадити особливу міграційну політику, але й спокушають її залучати в коло своєї геополітики й інші держави, зокрема Україну, без якої вона, за висловом відомого політолога Збіґнєва Бжезінського, перестає бути імперією.
А тим часом, незважаючи на будь-які геополітичні аспекти, багато російських громадян, причому висококваліфікованих спеціалістів, шукають роботу поза межами Росії, у країнах Заходу.
Однак людські ресурси Росії виявилися не безмежними. Особливо це почало відчуватися після розпаду Радянського Союзу. Як наслідок, нещодавно уряд Російської Федерації змушений був констатувати, що за теперішньої складної демографічної ситуації їхня країна потребує близько мільйона робітників-мігрантів, перш за все “російськомовного” населення з країн – учасниць СНД та з Балтії.
Під вивіскою “обміну спеціалістами” між республіками СРСР та під іншими гаслами впродовж багатьох років правляча радянська верхівка провадила широкомасштабну політику русифікації, заохочуючи переселятися в інші республіки росіян і виселятися зі своїх республік корінне населення. Ці велелюдні демографічні обміни мали на меті перемішати народи СРСР і сприяти творенню нової спільноти – радянської людини. Жертвами такої політики ставали не тільки люди, а й цілі народи.
Міграційні процеси спричинилися до значного збільшення частки росіян в інших республіках. Із розпадом Радянського Союзу Росія почала відчувати демографічні труднощі. Вони, зокрема, пояснюються соціальними проблемами, однак і наслідки імперської політики тут також даються взнаки. Зараз поза межами Російської Федерації живе близько 20 мільйонів вихідців із Росії. Тож тепер, коли в ній особливо відчувається нестача трудових ресурсів, російський уряд згадав і про них, схваливши проект міграційної політики.
Якщо брати до уваги теперішній процес міграції населення між Україною та Росією, то він нічим особливим не різниться. Як повідомили мені в Міністерстві статистики, за минулий рік із різних причин із України в Російську Федерацію переселилося 48 тисяч 132 особи. За цей же період із Росії до України переїхало 35 тисяч осіб.
Щорічна потреба Росії в робітниках-мігрантах, найперше в російськомовному населенні з країн СНД та Балтії, за словами міністра російського уряду у справах Федерації Александра Блохіна, становить один мільйон осіб.
У більшості росіян, а також представників інших національностей, яких зараховують до категорії “російськомовного населення”, навряд чи буде бажання перебратися в Росію, адже для них них Україна, Білорусь, Литва чи Грузія є батьківщиною. Навіть вороже налаштована до нових незалежних держав частина російськомовного населення аж ніяк не поспішає залишити ці країни через соціальні та інші пріоритети для себе. Багатолітня війна, яку веде Росія з Чечнею: навряд чи додасть оптимізму майбутнім переселенцям.
Щорічно населення Росії скорочується на 700 тисяч осіб. На даний час воно налічує 140 мільйонів. Хоча Росія й обіймає перше місце в Європі за кількістю мешканців (коли залічувати її до Європи), проте густота населення, зважаючи на територію країни, є незначною. Зараз у Москві воліють говорити не про імперські амбіції, а радше про геополітичну стратегію, для реалізації якої потрібні кадри, які вирішують усе. А їх, себто кадрів, якраз і не вистачає.
Якщо порівнювати демографічну ситуацію в Росії з її стратегічним суперником – Сполученими Штатами Америки, то цифри багато про що говорять. За 10 останніх років населення США збільшилося більш ніж на 30 мільйонів осіб, у той же час населення Росії зменшилося на кілька мільйонів.
Наскільки ефективними будуть заходи російського уряду щодо заохочення мігрантів, засвідчить час, однак наявних трудових ресурсів у Росії для того, аби вона могла реалізовувати свою геополітичну стратегію, вочевидь недостатньо. Ця та інші обставини змушують Росію не лише провадити особливу міграційну політику, але й спокушають її залучати в коло своєї геополітики й інші держави, зокрема Україну, без якої вона, за висловом відомого політолога Збіґнєва Бжезінського, перестає бути імперією.
А тим часом, незважаючи на будь-які геополітичні аспекти, багато російських громадян, причому висококваліфікованих спеціалістів, шукають роботу поза межами Росії, у країнах Заходу.
