Київ, 31 серпня 2001 – Грецькі поселенці на землях Єлисаветграда з’явилися задовго до заснування фортеці Св. Єлисавети, яка поклала початок місту. Особливо активно грецька колонізація реґіону відбувалася в Новій Сербії (1752-1764). Для охорони цієї території було організовано Македонський полк – у ньому були задіяні й вихідці з Греції. При поселенні солдати полку отримували від уряду різні пільги – їм надавався будівельний матеріал, насіння для сівби, грошова допомога.
Після заснування фортеці Святої Єлисавети (1754 р.) розпочалося будівництво кварталів – так виникли три райони, і серед них – Грецький. Найбільша кількість новопоселенців були вихідцями з Македонії, інші – з Константинополя чи острівної Греції, а також із Австро-Угорщини, Венеції, Бесарабії, Ніжина і Запорізької Січі. Загальна кількість грецької колонії була невеликою – лише понад 50 осіб (разом із дружинами і дітьми).
Землі для поселення при фортеці Св. Єлисавети іноземним переселенцям, у тому числі і грекам, відводилися безперешкодно. А вони в свою чергу почали активно будуватися і займатися переважно торгівлею, і лише деякі з них – ремеслами. Найактивнішо велася торгівля бакалійними товарами, горілкою, бесарабським вином і тютюном. Єлисаветградські купці через Хаджибейську пристань торгували сільськогосподарськими продуктами на внутрішньому та зовнішньому ринку. Особливим попитом за кордоном користувалося сало, яке оброблялося в салотопнях, так званих салганах.
Із перших днів перебування на новому місці єлисаветградські греки вирішили побудувати свою церкву. Упродовж семи років її зводили майстри-греки з Ніжина. Обраний єлисаветградськими греками священик, відставний ніжинський ієромонах Ігнатій Папазовлу здійснював богослужіння у храмі грецькою мовою. Ще до освячення церкви греки зробили важливий крок до незалежності – новоросійському генерал-губернаторові було подано прохання надати громаді право на самоврядування. Було обрано двоє старшин, які й станоили орган самоврядування – так зване “купецьке управління”.
Наприкінці XVIII ст., після приєднання Криму до Росії, фортеця Святої Єлисавети втратила своє військово-стратегічне значення. Її озброєння було передане до Херсону. А більша частина грецьких колоністів переселилася до Маріуполя.
Після заснування фортеці Святої Єлисавети (1754 р.) розпочалося будівництво кварталів – так виникли три райони, і серед них – Грецький. Найбільша кількість новопоселенців були вихідцями з Македонії, інші – з Константинополя чи острівної Греції, а також із Австро-Угорщини, Венеції, Бесарабії, Ніжина і Запорізької Січі. Загальна кількість грецької колонії була невеликою – лише понад 50 осіб (разом із дружинами і дітьми).
Землі для поселення при фортеці Св. Єлисавети іноземним переселенцям, у тому числі і грекам, відводилися безперешкодно. А вони в свою чергу почали активно будуватися і займатися переважно торгівлею, і лише деякі з них – ремеслами. Найактивнішо велася торгівля бакалійними товарами, горілкою, бесарабським вином і тютюном. Єлисаветградські купці через Хаджибейську пристань торгували сільськогосподарськими продуктами на внутрішньому та зовнішньому ринку. Особливим попитом за кордоном користувалося сало, яке оброблялося в салотопнях, так званих салганах.
Із перших днів перебування на новому місці єлисаветградські греки вирішили побудувати свою церкву. Упродовж семи років її зводили майстри-греки з Ніжина. Обраний єлисаветградськими греками священик, відставний ніжинський ієромонах Ігнатій Папазовлу здійснював богослужіння у храмі грецькою мовою. Ще до освячення церкви греки зробили важливий крок до незалежності – новоросійському генерал-губернаторові було подано прохання надати громаді право на самоврядування. Було обрано двоє старшин, які й станоили орган самоврядування – так зване “купецьке управління”.
Наприкінці XVIII ст., після приєднання Криму до Росії, фортеця Святої Єлисавети втратила своє військово-стратегічне значення. Її озброєння було передане до Херсону. А більша частина грецьких колоністів переселилася до Маріуполя.
