Київ, 31 серпня 2001 – Основними рисами культури циган є закритість від усього чужого та ворожого, свій світ і своє відчуття спорідненості з довколишньою природою й близькими людьми, потяг до волі та опір посяганням на їхню свободу. Завдяки цій духовній традиції роми зберегли себе як один народ, незалежно від країни, де вони мешкали, поділу на етнічні групи та касти, роду занять.
Щоби зрозуміти феномен циганської культури, а отже – циганський менталітет та світогляд, треба звернутися до усної традиції ромів. На її розвиток і формування впливали побут, ремесла, характерні для тієї чи іншої етнічної групи. Тексти циганського фольклору – це епічні “довгі пісні” про витязів, казково-фантастичні оповіді про богатиря-змієборця, казки і легенди, в яких зміст подається таким чином, ніби мова йде про реальні події. У ліричних і побутових піснях ромів відтворено споконвічні теми – вірного кохання і зради, людської краси і душевності. Їм усім притаманний ефект причетності – його посилює відповідна атмосфера оповідання, а це переважно ніч, – і, звичайно ж, слухачі, що затамували подих біля багаття.
Узагалі вогнище для ромів є священним, бо дає тепло, світло, на ньому готують їжу. Багато жанрів циганського фольклору виникли і розвивалися саме під час нічних бесід, серед вартових, які охороняли циганський кочовий табір від нападів і пограбувань. У них відображена нехитра повсякденність ромів – події, що відбувалися під час кочівлі, свавілля чоловіка щодо жінки та дітей, злидні, сутички між таборами і окремими сім’ями. У сюжетах фольклору ромів України є оповіді і про те, як циган рятував Бога від смерті, “вічні” питання – чому роми кочують, і про право кожного на вільне життя, дароване Богом.
На цих зразках народної творчості виховувалася молодь, адже в них промальовувалася чітка система стосунків між людьми різного віку в циганському середовищі, часом жорсткі, але усталені в побуті правила поведінки, звичаєве циганське право. Але тексти є лише канвою дійства – адже головне тут завжди було виконання: від повільного до шаленого темпу, від м’яких, стриманих рухів до раптової зміни на феєрію та вихор. І все, що здавалося простим і зрозумілим, умить перетворювалося на надзвичайне, незбагненне явище, в якому текст є лише умовним орієнтиром.
Щоби зрозуміти феномен циганської культури, а отже – циганський менталітет та світогляд, треба звернутися до усної традиції ромів. На її розвиток і формування впливали побут, ремесла, характерні для тієї чи іншої етнічної групи. Тексти циганського фольклору – це епічні “довгі пісні” про витязів, казково-фантастичні оповіді про богатиря-змієборця, казки і легенди, в яких зміст подається таким чином, ніби мова йде про реальні події. У ліричних і побутових піснях ромів відтворено споконвічні теми – вірного кохання і зради, людської краси і душевності. Їм усім притаманний ефект причетності – його посилює відповідна атмосфера оповідання, а це переважно ніч, – і, звичайно ж, слухачі, що затамували подих біля багаття.
Узагалі вогнище для ромів є священним, бо дає тепло, світло, на ньому готують їжу. Багато жанрів циганського фольклору виникли і розвивалися саме під час нічних бесід, серед вартових, які охороняли циганський кочовий табір від нападів і пограбувань. У них відображена нехитра повсякденність ромів – події, що відбувалися під час кочівлі, свавілля чоловіка щодо жінки та дітей, злидні, сутички між таборами і окремими сім’ями. У сюжетах фольклору ромів України є оповіді і про те, як циган рятував Бога від смерті, “вічні” питання – чому роми кочують, і про право кожного на вільне життя, дароване Богом.
На цих зразках народної творчості виховувалася молодь, адже в них промальовувалася чітка система стосунків між людьми різного віку в циганському середовищі, часом жорсткі, але усталені в побуті правила поведінки, звичаєве циганське право. Але тексти є лише канвою дійства – адже головне тут завжди було виконання: від повільного до шаленого темпу, від м’яких, стриманих рухів до раптової зміни на феєрію та вихор. І все, що здавалося простим і зрозумілим, умить перетворювалося на надзвичайне, незбагненне явище, в якому текст є лише умовним орієнтиром.
