Одеса, 5 вересня 2001 - За даними Міжнародної федерації транспортників, Україна – незважаючи на банкрутство Чорноморського морського пароплавства – володіє своїм флотом. Більшість з українських кораблів приписано до Одеського морського порту. Порт має понад двісті років – власне, Одеса і починалася з порту, який нині уособлює економічне відродження міста і всього Північного Чорномор’я. Про один день з життя одеського порту.
Величезний голандський круїзний лайнер – уособлення пост-індустріальної мрії про плавуче місто – поважно заходить до порту. На його борту – близько двох тисяч осіб екіпажу та три тисячі туристів. Останні досить швидко проходять паспортний і митний контроль, сідають у комфортабельні автобуси “Мерседеси” і вирушають на екскурсію по Одесі. А члени екіпажу драють палуби, сперечаються з портовиками і щось темпераментно доводять байдужим до усіх і всього вантажникам, які меланхолійно завантажують лайнер питною водою і провіантом. Численний натовп спостерігає за цим дійством від морвокзалу і коментує, що саме відбувається. На берег сходить кілька моряків: судячи з особливостей російської вимови – одесити. Незабаром ми спілкуємося, ніби кращі друзі: хлопці скучили за домівкою, за родинами, за звичним одеським життям. Вдома вони не були понад три місяці: ходять “на голандці” навколо Європи, дякуючи Богові і долі за змогу отримати роботу на круїзному лайнері. За словами одеситів, екіпаж розкішного лайнера – за винятком офіцерського складу – складають українці, поляки і мешканці Шрі-Ланки та Індії. Це – звичайна економія на зарплатах з боку власників пароплава: морякам з держав Азії та Східної Європи платять чотириста доларів на місяць (робітникам ресторанів та мотористам – трохи більше). А громадяни держав Європейського Союзу отримують як мінімум уп’ятеро більше. І наші моряки кажуть, що у них немає вибору: або сидіти на березі без роботи, потроху спиватись – або працювати на іноземних пароплавах, круїз них або торговельних.
А на сусідньому причалі портовики розвантажують – максимум за триста гривень у місяць - сінгапурський сухогруз, який привіз банани, лимони і, на радість місцевим автомобільним дилерам, старі японські та корейські іномарки. Такі комбінації з вантажами – не дивина: за словами вантажників, з Одеси корабель може везти металеві листи і хімдобрива. Або – українське і польське вугілля та російські хімічні добрива. “Наша справа – завантажувати і розвантажувати кораблі, а не коментувати, що експортується, а що імпортується з України”, - кажуть портовики. Тим часом звечоріло, туристи повертаються на голандський пароплав, а італійські військові моряки (крейсер “Вітторіо Венетто” стоїть біля причалу) пригортають чарівних одеситок і неохоче піднімаються на борт свого суворого сіро-сталевого корабля. Дівчата прощаються з італійцями, портовики бажають гарного плавання “голандцеві” і “сінгапурцеві” – і вже моторні маленькі буксири допомагають обом океанським велетням вийти в море. Чайки облітають кораблі навколо – почесна крилата варта, яка з дня у день, з року в рік звично зустрічає і проводжає кораблі. Чайки, мабуть, краще від людей розуміють: завтра життя не скінчиться, до порту заходитимуть інші пароплави, і Одеса чаруватиме гостей своїм синім морем, вічно молодим Дюком Ришельє і завжди веселою Дерибасівською вулицею.
Величезний голандський круїзний лайнер – уособлення пост-індустріальної мрії про плавуче місто – поважно заходить до порту. На його борту – близько двох тисяч осіб екіпажу та три тисячі туристів. Останні досить швидко проходять паспортний і митний контроль, сідають у комфортабельні автобуси “Мерседеси” і вирушають на екскурсію по Одесі. А члени екіпажу драють палуби, сперечаються з портовиками і щось темпераментно доводять байдужим до усіх і всього вантажникам, які меланхолійно завантажують лайнер питною водою і провіантом. Численний натовп спостерігає за цим дійством від морвокзалу і коментує, що саме відбувається. На берег сходить кілька моряків: судячи з особливостей російської вимови – одесити. Незабаром ми спілкуємося, ніби кращі друзі: хлопці скучили за домівкою, за родинами, за звичним одеським життям. Вдома вони не були понад три місяці: ходять “на голандці” навколо Європи, дякуючи Богові і долі за змогу отримати роботу на круїзному лайнері. За словами одеситів, екіпаж розкішного лайнера – за винятком офіцерського складу – складають українці, поляки і мешканці Шрі-Ланки та Індії. Це – звичайна економія на зарплатах з боку власників пароплава: морякам з держав Азії та Східної Європи платять чотириста доларів на місяць (робітникам ресторанів та мотористам – трохи більше). А громадяни держав Європейського Союзу отримують як мінімум уп’ятеро більше. І наші моряки кажуть, що у них немає вибору: або сидіти на березі без роботи, потроху спиватись – або працювати на іноземних пароплавах, круїз них або торговельних.
А на сусідньому причалі портовики розвантажують – максимум за триста гривень у місяць - сінгапурський сухогруз, який привіз банани, лимони і, на радість місцевим автомобільним дилерам, старі японські та корейські іномарки. Такі комбінації з вантажами – не дивина: за словами вантажників, з Одеси корабель може везти металеві листи і хімдобрива. Або – українське і польське вугілля та російські хімічні добрива. “Наша справа – завантажувати і розвантажувати кораблі, а не коментувати, що експортується, а що імпортується з України”, - кажуть портовики. Тим часом звечоріло, туристи повертаються на голандський пароплав, а італійські військові моряки (крейсер “Вітторіо Венетто” стоїть біля причалу) пригортають чарівних одеситок і неохоче піднімаються на борт свого суворого сіро-сталевого корабля. Дівчата прощаються з італійцями, портовики бажають гарного плавання “голандцеві” і “сінгапурцеві” – і вже моторні маленькі буксири допомагають обом океанським велетням вийти в море. Чайки облітають кораблі навколо – почесна крилата варта, яка з дня у день, з року в рік звично зустрічає і проводжає кораблі. Чайки, мабуть, краще від людей розуміють: завтра життя не скінчиться, до порту заходитимуть інші пароплави, і Одеса чаруватиме гостей своїм синім морем, вічно молодим Дюком Ришельє і завжди веселою Дерибасівською вулицею.
