Бєлград, 6 вересня 2001 – Все-ж, парламент у четвер ухвалив згаданi документи.
Сесiя македонського парламенту, яка розпочалася ще в минулу п’ятницю, показала сумну картину подiленої й збентеженої країни, народ котрої став iграшкою в руках своїх та чужих полiтикiв. Половина македонцiв, згiдно з опитуваннями, виступає проти мирного плану й реформи конституцiї, про якi 13 серпня досягли домовленостi лiдери двох слов’янських та двох партiй етнiчних албанцiв. Сорок вiдсоткiв згаданi документи ввaжають реальною основою для врегулювння кризи. Полiтичнi дiячi й парламентарiї тим часом пiдливають олiї у вогонь, бiльше дбаючи про власний рейтинг анiж про добро народу й країни.
Група урядовцiв, очолювана прем’єр-мiнiстром Любчо Георгiєвським та мiнiстром внутрiшнiх справ Любе Бошковським, сприяє зростанню антизахiдних настроїв. Їхнi прихильники та ними контрольованi масмедiа запевняють громадян, що Захiд прагне перетворити Македонiю на свiй протекторат, та навiть колонiю. Вони стверджують, що албанськi повстанцi озброїлися за сприянням НАТО.
Слов’янськi бiженцi з районiв захоплених повстанцями стали ефективним знаряддям в руках екстремiстiв. На заклик своїх вождiв, вони пiкетують будинок парламенту, блокують шляхи й пропускнi пункти на кордонах, вступають в парамiлiтарнi угруповання. Ситуацiя в Македонiї багато в чому схожа до тiєї, яку у Сербiї створив Мiлошевич напередоднi повiтряної кампанiї НАТО. Македонiї, щоправда, така кампанiя не загрожує. Все-ж, велика частина населення радикалiзована й готова пiдтримувати екстремiстiв незважаючи на наслiдки. Албанцi, навпаки, утворили єдиний полiтичний фронт. Пiдроздiли їхньої Нацiональної визвольної армiї контролюють окремi райони уздовж кордонiв з Албанiєю й Косовом. Згiдно з європейськими стандартами, повстанцiв було б можна назвати терористами. Проте, їх так називають лише македонцi. Для iнших вони – бiйцi, якi захищають свої оселi. Отож, виходить, що етнiчнi албанцi мають право на самооборону, а македонська держава та слов’янське населення країни цього права – немає. Завдяки пропагандi, албанцi створили враження, що вони є жертвою, хоча це зовсiм не так.
Криза має й психологiчний вимiр. Македонцi – малий народ, який боїться, що полiтичними компромiсами втратить державу, яка стала незалежною лише десять рокiв тому. Албанцi також малий народ, але вони пiсля фактичного визволення Косова вiд сербської влади охопленi нацiональною ейфорiєю. Хоча бiльшiсть македонських албанцiв не виступає за приєднання до Албанiї, вони не погоджуються й бiльше не погодяться, щоби Македонiя була централiзована держава в якiй бiльшiсть має змогу обмежувати права меншини.
Немає сумнiву, що македонський конфлiкт, принаймнi на цьому етапi, неможливо врегулювати без мiжнародної допомоги. Проте, майбутнє країни залежить вiд її мешканцiв та їхнiх лiдерiв. Ухвалення парламентом мирної угоди й початок реформи конституцiї можуть бути лише першим кроком в пошуках тривалого миру.
Сесiя македонського парламенту, яка розпочалася ще в минулу п’ятницю, показала сумну картину подiленої й збентеженої країни, народ котрої став iграшкою в руках своїх та чужих полiтикiв. Половина македонцiв, згiдно з опитуваннями, виступає проти мирного плану й реформи конституцiї, про якi 13 серпня досягли домовленостi лiдери двох слов’янських та двох партiй етнiчних албанцiв. Сорок вiдсоткiв згаданi документи ввaжають реальною основою для врегулювння кризи. Полiтичнi дiячi й парламентарiї тим часом пiдливають олiї у вогонь, бiльше дбаючи про власний рейтинг анiж про добро народу й країни.
Група урядовцiв, очолювана прем’єр-мiнiстром Любчо Георгiєвським та мiнiстром внутрiшнiх справ Любе Бошковським, сприяє зростанню антизахiдних настроїв. Їхнi прихильники та ними контрольованi масмедiа запевняють громадян, що Захiд прагне перетворити Македонiю на свiй протекторат, та навiть колонiю. Вони стверджують, що албанськi повстанцi озброїлися за сприянням НАТО.
Слов’янськi бiженцi з районiв захоплених повстанцями стали ефективним знаряддям в руках екстремiстiв. На заклик своїх вождiв, вони пiкетують будинок парламенту, блокують шляхи й пропускнi пункти на кордонах, вступають в парамiлiтарнi угруповання. Ситуацiя в Македонiї багато в чому схожа до тiєї, яку у Сербiї створив Мiлошевич напередоднi повiтряної кампанiї НАТО. Македонiї, щоправда, така кампанiя не загрожує. Все-ж, велика частина населення радикалiзована й готова пiдтримувати екстремiстiв незважаючи на наслiдки. Албанцi, навпаки, утворили єдиний полiтичний фронт. Пiдроздiли їхньої Нацiональної визвольної армiї контролюють окремi райони уздовж кордонiв з Албанiєю й Косовом. Згiдно з європейськими стандартами, повстанцiв було б можна назвати терористами. Проте, їх так називають лише македонцi. Для iнших вони – бiйцi, якi захищають свої оселi. Отож, виходить, що етнiчнi албанцi мають право на самооборону, а македонська держава та слов’янське населення країни цього права – немає. Завдяки пропагандi, албанцi створили враження, що вони є жертвою, хоча це зовсiм не так.
Криза має й психологiчний вимiр. Македонцi – малий народ, який боїться, що полiтичними компромiсами втратить державу, яка стала незалежною лише десять рокiв тому. Албанцi також малий народ, але вони пiсля фактичного визволення Косова вiд сербської влади охопленi нацiональною ейфорiєю. Хоча бiльшiсть македонських албанцiв не виступає за приєднання до Албанiї, вони не погоджуються й бiльше не погодяться, щоби Македонiя була централiзована держава в якiй бiльшiсть має змогу обмежувати права меншини.
Немає сумнiву, що македонський конфлiкт, принаймнi на цьому етапi, неможливо врегулювати без мiжнародної допомоги. Проте, майбутнє країни залежить вiд її мешканцiв та їхнiх лiдерiв. Ухвалення парламентом мирної угоди й початок реформи конституцiї можуть бути лише першим кроком в пошуках тривалого миру.
