Пiсля виборчої перемоги над Мiлошевичем Коштунiца став символом нової Сербiї. Люди сподiвалися, що вiн енергiйно виступить проти решток колишнього режиму. Проте, нерiшучий Коштунiца ймовiрно боявся влади й вiдповiдальностi. Замiсть нього часто виступають його радники та iншi спiвробiтники, котрi своїм екстремiзмом й зухвалiстю дратують як урядовцiв, так i громадян.
Салонний нацiоналiст Коштунiца боїться радикальних реформ й розриву з патрiархальною Сербiєю яка, до речi, iснує лише в його уявi та в книжках тих авторiв, що iдеалiзують сiльське суспiльство кiнця ХIХ й початку ХХ столiття.
Технократ Джiнджич не мрiє про популярнiсть, а про ефективну владу, вiдкритi кордони та економiку звiльнену вiд iдеологiї. Вiн видав Мiлошевича до Гааги бо був впевнений, що екстрадицiя не викликає масових протестiв. Тепер вiн так само готовий видати й iнших кого розшукує Гаазький трибунал.
Хоча колишнi друзi остаточно розiйшлися, вони поки-що уникають вирiшальної битви, тобто дострокових виборiв. Кожний сподiвається, що його опонент зробить ще якусь помилку. Якщо маються на увазi результати опитувань громадської думки, якi ми згадали на початку, далеко бiльше помилок досi робив Коштунiца. Вiн мабуть забув, що перед виборами обiцяв не повiльнi, а радикальнi реформи, не обережну перебудову старої, а створення нової системи. Щоправда, нi Джiнджич ще не створив новий порядок. Проте, вiн i його команда невтомно запевняють людей, що старе бiльше не повернеться та що Сербiя спроможна вирватися з балканської вiдсталостi.