Доступність посилання

ТОП новини

Інтернет-майдан


Інтернет-майдан

Київ, 10 вересня 2001 - Десь у районі Сіетла на мосту перекинутому через канал, що з’єднує затоку П’юджет Саунд і два озера якась жінка зупинила авто, встала на край мосту і завмерла вагаючись “стрибати-не стрибати”. Публіка, яка їхала слідом через авантюрне рішення невідомої пані потрапила в пробку. Гуманісти знуджені довгим стоянням тисли на клаксони і кричали: “Стрибай. Стрибай...” Жінка стрибнула, перевівши тим самим на пси тригодинні вмовляння полісменів. Цю не дуже веселу інформацію редактори української мережі новин на сайті Кореспондент нет розмістили, чомусь, у розділі “чудасії”. Очевидно все це видалось їм трошки смішним. Чудасія, тим не менше, тягне на пряму аналогію з геополітикою України. Вона теж стоїть на краю і думає: “Стрибати, чи не стрибати...” Ну а ті, кого Шевченко поставив в ряд після “батьків козачих” під”юджують її “та стрибай вже...”, маючи підсвідомий страх, що ненька таки не стрибне, а сівши у авто здійме таку куряву, що чортам у пеклі в носі закрутить. А що. Місце на якому ми загальмували називається “або-або”. Або ти на коні, або в гноївці. Середини немає. І не треба дурити нас багатовекторністю. Про це Кореспондент нет чомусь не пише. Його цікавлять дещо інші проблеми. Віктор Недоступ. Огляд Інтернет-медіа.

Тільки-но відбахкали святкові фейєрверки, як в інтернет-медіа почалися фейєрверки сенсацій. Дрібних і не дуже. Видання цікавішають, політики наливаються вагою і приємно буряковіють, читачі неприємно зосереджуються і перестають моргати.

“Українська правда” повідомляє про працевлаштування безробітних екс-міністрів – Кравченка та Ющенка. Останній став директором... Інституту менеджменту та бізнесу ім. Бориса Єльцина. Заклад входить до міжрегіональної академії управління персоналом. Кравченко у якого ще пів року тому під началом були “арли такіє, шо здєлают шо хочєш”, теж не вдарив лицем в тарілку. Він очолив Інститут права імені князя Володимира Великого у тій же академії управління. На підході Інститут пурги та вітру ім. Алли Пугачової для Вадима Долганова, або ж Потебенька. А шо, у нас ще й не таке буває.

“Кореспондент нет” повідомляє, що заборонена п”ятнадцятою статтею Конституції України стара змія цензура знову лізе в нашу хату. Печерський суд столиці заборонив Кичігінському тижневику “2000” друкувати матеріали на певні теми. Незручні статті про махінації в Даміана-банку не сподобалися одному з підсудних – Юрієві Сидоренкові і він зажадав тиші. Українська Феміда тишу також полюбляє, отже тижневик виходить з порожньою сьомою сторінкою.

Про законодавчі граблі в кущах нашої політики – наступна публікація “Кореспондент нет”. Нині діючі закони не в змозі забезпечити адекватні парламентські вибори. Якщо парламент їх не поміняє, то процес голосування буде некоректним. Про це заявив голова центрвиборчкому Михайло Рябець. “Коресмпондент нет” ілюструє колізію фотопортретом пана Рябця – абсолютно індеферентний вираз на обличчі і підпис “Рябець переживає”.

Президент Кучма дбає за московське православіє. “Газета ру” пише, що він “кличе в гості Алексія другого у будь який час.”. Газета не може в”їхати, це пурга, чи глюк. Може Кучма хоче вибачитись перед православним “батєй” за Римського Папу, аби остаточно не розплюватися з милою серцю православною паствою – вирішує для себе “Газета Ру”. “Ізвєстія ру” переживають і за Кучму і за Ющенка. Звідси назва публікації. “Кучма назвав своїм спадкоємцем Ющенка”. “Ізвєстія” не вбачають тут жодного піару, швидше – боротьбу під килимом. Український політолог Микола Томенко гадає, що Ющенківський виборчий блок піде на союз з Морозом і Тимошенко. Кучмі простіше назвати Ющенка спадкоємцем ніж іти в лобову атаку.

Тим часом на Кавказі вибухають справжні бомби. Інформаційні в тому числі. Одну з таких петард підпалило російське видання “Дні ру”. Схильні до самонавіювання ЗМІ живого Басаєва намагалися поховати, Хаттаба вперто “знімали з посади”. Тепер виявляється що й Дудаєв ходить десь живий-здоровий, мовляв, надто великі гроші стоять за ним. Про це в інтерв”ю заявив нинішній чеченський начальник Ахмад Кадиров. На його думку Джохара зліпили в Москві, як і весь сценарій війни, на якій певні особи заробили грубі гроші. У цьому контексті Кадиров переймається долею російського солдата. Разом з тим жодного слова про більш, як незавидну долю мирних чеченців. Невідомо, сказано це в інтересах істини, чи в інтересах правди, чи може це просто хитровикручена самореклама проокупаційного князька. Політики, навіть дрібні, люди неврастенічні. Їм доводиться постійно викручуватись перед суспільством. Воно ж, суспільство, холодними розумними очима не кліпаючи вдивляється в політиків. Є така гра – хто перший моргне.

Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.

Вроджена неврастенія політиків не єдина риса за якою можна визначити жіночість нашої еліти. Їм, так само, як і британським жінкам притаманні брехливість та меркантильність. Взагалі, - розвиває думку Кореспондент нет, - з жінками все дуже непросто. Виявляється 80 відсотків англійських представниць слабкої статі не залишать коханого в біді, навіть, якщо той пограбує банк, під час статевого акту скаже вголос ім”я попередньої подруги, або ж взагалі втратить інтерес до сексу. Але кожна медаль має зворотній бік. Британки, виявляється не визнають сексу втрьох. Втім не все так традиційно. У повітрі меланхолійні фурії туманного Альбіону виявляють набагато бурхливішу сексуальність. 31 відсоток опитуваних зізнались, що хотіли б зайнятись сексом з незнайомцем у літаку. До високих технологій все вище сказане має більш, як прямий стосунок. Висота є висота. Вона захоплює подих. Павло Вольвач. Новини зі світу високих технологій.

Приємно розпочинати огляд новинами з України. Так, за оцінками експертів, до кінця цього року парк комп”ютерної техніки в Україні може зрости до мільйона чотириста тисяч комп”ютерів. Відрадно, правда ж? Але на кожний мільйон можна припаде неліцензійна програма, адже в Україні до дев”яносто відсотків комп”ятерів устатковані нелегальним програмним забезпеченням, що є, по суті національною катастрофою хай-тек ринка.

Але якщо поглянути з іншого боку – хоч в чомусь Вітчизна не пасе задніх. Американські Фахівці вважають, що Україна перетворилась в світового лідера з виробництва піратської медіа-продукції, зокрема – копакт-дисків. За оцінками, американська індустрія звукозапису через це щорічно зазнає збитків на суму понад двісті мільйонів доларів.

“Зато ми дєлаєм ракети...” – відповідали раніше, хоча зараз і так не скажеш. Але все ж - наші люди - за клавіатурою не вмирають, як де інде. Як в Таїланді, наприклад, де в Інтернет-кафе міста Чиангмай за комп”ютерним терміналом був знайдений двадцяти дворічний місцевий житель. Він грав у гру, де учасник виконує роль терориста або мисливця за терористами. Через кілька годин гри юнаку стало зле із серцем. Лікарі виявилися безсилими.

Немає в нас і такого, як в Південній Кореї. По-перше, половина сорока шестимільйонного тамтешнього населення має доступ до глобальної мережі. А, по-друге, віднедавна там на спеціальних сайтах почали опубліковувати імена і адреси педофілів. З виховною, так би мовити, метою.

Може, ще й через це так кволо в Україні з комп”ютеризацією?

Павло Вольвач в «Інтернет-майдан»



Ринок інтернет в Україні протягом останнього року склав 48,7 мільйона доларів, повідомив на прес-конференції в Києві регіональний менеджер Інтел (Сша) в Україні Андрій Гребінь. За його даними нас обслуговують 280 провайдерів. Їх прибуток за останній рік склав біля 28-и мільйонів доларів. Андрій Гребінь відзначив, що протягом останнього року вартість підключення до інтернет знизилась на 72 відсотки. За його оцінками активними користувачами «Павутини» є 450-500 тис. чоловік. Словом, маємо всі ознаки того, що маємо. І тішить це не стільки нас, скільки богоносного сусіда. Російськомовність українських сайтів дає їм надію на успішну реалізацію богоносних програм. Тим не менше факти натякають на те, що російськомовність українця є чимось не тільки тимчасовим, а й малосуттєвим. На резонне запитання, чому так, у своєму матеріалі відповідає політолог Андрій Дуда.

На десятому році незалежності в Україні оформився такий феномен, як український російськомовний патріотизм.

У мережі Інтернет свідчень цьому багато. Скажімо, нещодавно з’явилася веб-сторінка Організації російськомовних українських націоналістів (ОРУН). Поки що це лише невелика група людей, об’єднаних спільними інтересами. Але вони мають наміри найближчим часом вийти на широку політичну арену. Очевидно, Ви не знайдете тут якоїсь програми організації. Ви знайдете певну позицію, яка проявляє себе у поглядах на знакові теми у суспільно-політичному житті.

Отже, для російськомовних українців українська нація – це всі громадяни України, незалежно від національності. Українська мова, на думку розробників сайту, повинна залишатися єдиною державною. “В Україні кожна людина повинна знати і розуміти вітчизняну мову. Це загальноприйняті правила у світі” – кажуть вони.

До УНА-УНСО ставлення неоднозначне. З одного боку – несприйняття радикалізму цієї організації, але з другого – повага до незалежності і відваги унсовців.

На веб-сторінці Організації російськомовних українців міститься цікаве звернення до росіян: «Наскільки ви можете зрозуміти, жодної дискримінації стосовно російськомовного населення в Україні не проводиться. У нас немає Чечні і, тим більше, не було Афганістану. В Україні ще не вбивають у таких масштабах, як в Росії. Український уряд не витрачає мільйони доларів на підтримання дутого іміджу країни у світі.

Веб-сторінка ОРУН – позиція не кількох ентузіастів. Ім’я їм легіон. За десять років виросло покоління російськомовних українців, яким чужі ідеї повернення до статусу російської колонії. Більшість з них не винні, що втратили мову, що народилися у російськомовних регіонах, що змалку не чули рідного слова. Вони не знають національної романтики. Але вони наші. У Києві, Донецьку, Горлівці, Луганську, Макіївці, або ж у Волновасі. Вони виросли на нашій землі — і ні на що її міняти не хочуть.

Звичайно, можна бути загумінковими націоналістами та ігнорувати всіх, хто не розмовляє українською; можна бути націонал-демократичними політиками і чітко працювати на свою соціальну базу. Але якщо ми хочемо Великої України, ми маємо використати потенціал кожного, для кого Україна – не лише географічна одиниця.

І на завершення хочу нагадати один з багатьох епізодів новітньої української історії. Коли у 1918 році війська Центральної Ради панічно розбігалися перед муравйовськими підрозділами, на станції Крути росіян зустріло кілька сотень українських студентів-добровольців. Сьогодні ми їх називаємо “крутянськими героями”. Так от – більшість з них ніколи не розмовляли українською мовою. Вони виросли в російськомовних родинах, але вмерли у смертному бою з росіянами з гаслом на устах “Смерть московським окупантам”. Звідси висновок. Ставка на “рускоязичних” в Україні є тією палицею, яка іншим своїм кінцем неодмінно б”є в чоло того, хто нею замахується.



Андрій Дуда в “Інтернет-майдан”.

“Ученіє свєт, а невчоность тьма”, - сказала Проня Прокопівна перед тим, як її вижбурили з панційону благородних манєр. “Жаба”, вереснула вслід їй мадам, що, однак не пожбурило доньку Сірків у депресію. Вона гордо кинула у відповідь “тумба” і впевненою ходою пішла по життю назустріч високоосвіченому Голохвастову із-за канави. Все це гучить в унісон інформації від “Кореспондент нет”, яка повідомляє нам, що люди з вищою освітою мають менше шансів на нещасний випадок та депресію. Аби дійти подібного висновку британським вченим довелось стежити за долею 17-и тисяч осіб. Сама думка про цей спосіб безглуздих зусиль, нормальних людей кидає в глибоку депресію. Похитуючись з безнадьоги вони мов мухи лізуть в павутину і безалаберно клапаючи на всі можливі кнопочки залипають на культурі. Карма. Уляна Глібчук. Рубрика “Інтернет-культурка”

Позасвідомо блукаючи у віртуальних хащах «Бігмір нет» клапнула мишою – і на тобі результат – культурологічний сайт «Кровавая мері» з країни ру. Такий собі дрінк світських пліток, пікантностей та поп-жовтизни. Улюблений напій середньостатистичного громадаянина Всесвіту. Головне не переборщити з вогняною водою, або ж з інформацією. Безпардонно, грубо подразнюючи смакові рецептори вона глаголить: «Средєвєковий могільний крєст оказалсся свастикой». Шедевр романської культури витончена філігранна різьба, реліквія якою освячували міжнаціональну воронечу, єврейські погроми, невину кров наприкінці дванадцятого століття. От тобі й наївна мері з льодом і соломинкою. Сенсація, що тягне на святотатство. Далі, в цьому ж сегменті, маємо пікантну закуску: «Титани архітектури патентують титан». Дизайнерські експерименти титулованого американського архітектора Франка Гері. Все почалось в тисяча дев*ятсот сорок сьомому році, коли викладач художнього училища порадив двадцятилітньому Франку змінити спеціальність кераміки на архітектуру. П*ять років університету, Гарвард, радикальне оформлення власного дому на околиці Лос-Анжелоса (облицювання з рифленої сталі. Нарешті перше замовлення, після реалізації якого одне відважне рекламне агентство переїхало в новий офіс у вигляді гігантського бінокля. З розвитком нових технологій фантазія Франка Гері розрослась без меж. Страхітливі ломані форми, сталь, титан. Але мандруємо далі: від архітектури майбутнього в тьму тараканячу, Організатори петербурзького музею водочки до справи підійшли без жартів, красіво випинаючи національну гордість. Мовляв, «у французів – музей коньяку, в Ірландії – віскі. «Чєм ми хуже другіх». Риторичне питання, якщо не брати до уваги летальну статистику російського цирозу. І на завершення ще одна інформація від Мері ру. Стосується вона життя та пригод пам*ятника Гоголю у Москві, який до століття великого письменника сотворив скульптор Ніколай Андрєєв. В будинку на Нікітському бульварі, де протягом останніх років жив письменник нині відкрили виставку-оповідання. Така собі відьомська новелістика з вусатим вельзевулом у сюжетному центрі. В п*ятдесят другому Джугашвілі наказав прибрати понуро-декадентський монумент з урядової траси. На щастя пам”ятник не переплавили, а тільки вислали в Донський монастир. В 59-у Гоголь знову переїхав, цього разу в прохідний двір будинку номер сім на Суворовськиму бульварі. Пам»ятник і навіть надгробний камінь (тепер він лежить на могилі Булгакова) повторили драматичну долю «вічного скитальця». Остання прописку бронзовий Гоголь крихітному дворику бібліотеки розташованої в будинку, де письменник прожив чотири роки і спалив у каміні рукопис другого тому «Мертвих душ».

Уляна Глібчук в «Інтернет-майдан»

І на завершення програми щось таке замість анекдоту. П’єса називається, “Якби я був полтавський соцький”, або ж “До нас їде ревізор”. Городничий славного міста (нехай це буде Полтава), після означених слів самовпевнено здригається і волом нерізаним реве: “Як ревізор”! Повірте мені. Так воно й буде. Але смачне на потім. Тим часом я прощаюся з вами

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG