Київ, 14 верерсня 2001 - У квітні 1906 року саратовський губернатор Петро Столипін був призначений міністром внутрішніх справ Російської імперії, а у липні – головою Ради міністрів. Після невдалого замаху на нього у серпні Столипін домігся запровадження військово-польових судів з правом винесення та виконання смертних вироків. Відтак, шибениця із сумнозвісною «столипінською краваткою» на ній перетворилась на один із символів тодішньої російської держави.
9 листопада Столипін ініціював початок аґрарної реформи, в ході якої селяни отримали право перебрати свій земельний наділ у приватну власність та відселитися на хутір. І вже упродовж наступних десяти років половина селян Правобережжя повернулася до традиційної для України системи приватного землеволодіння. Близько одного мільйона українських селян продали свої ділянки і переселилися до Сибіру та Середньої Азії, проте невдовзі 70% з них повернулися назад.
Основну загрозу «російській православній цивілізації» Столипін вбачав у національному відродженні поневолених Росією народів. 20 січня 1910 року він видав циркуляр із забороною реєстрації товариств та видавництв так званих «інородців». Згодом Столипін в окремій інструкції роз’яснив губернаторам, що дія циркуляра поширюється на єврейські та українські громадські організації. На цій підставі по всій імперії були закриті українські товариства та газети, заборонено продаж українських книг, проведення концертів та вечорів українською мовою.
Наступного року уряд Столипіна ухвалив декларацію із закликом до населення захищати єдність російського народу та боротися (цитата) «з ідеєю відродження старої України і устрою на автономних національно-територіальних основах». А у березні він заборонив відзначення п’ятдесятиліття від смерті Тараса Шевченка.
У вересні 1911 року Столипін приїхав до Києва і під час вистави в Оперному театрі був поранений аґентом царської охранки есером Богровим. 18 вересня від отриманого поранення Петро Столипін помер.
9 листопада Столипін ініціював початок аґрарної реформи, в ході якої селяни отримали право перебрати свій земельний наділ у приватну власність та відселитися на хутір. І вже упродовж наступних десяти років половина селян Правобережжя повернулася до традиційної для України системи приватного землеволодіння. Близько одного мільйона українських селян продали свої ділянки і переселилися до Сибіру та Середньої Азії, проте невдовзі 70% з них повернулися назад.
Основну загрозу «російській православній цивілізації» Столипін вбачав у національному відродженні поневолених Росією народів. 20 січня 1910 року він видав циркуляр із забороною реєстрації товариств та видавництв так званих «інородців». Згодом Столипін в окремій інструкції роз’яснив губернаторам, що дія циркуляра поширюється на єврейські та українські громадські організації. На цій підставі по всій імперії були закриті українські товариства та газети, заборонено продаж українських книг, проведення концертів та вечорів українською мовою.
Наступного року уряд Столипіна ухвалив декларацію із закликом до населення захищати єдність російського народу та боротися (цитата) «з ідеєю відродження старої України і устрою на автономних національно-територіальних основах». А у березні він заборонив відзначення п’ятдесятиліття від смерті Тараса Шевченка.
У вересні 1911 року Столипін приїхав до Києва і під час вистави в Оперному театрі був поранений аґентом царської охранки есером Богровим. 18 вересня від отриманого поранення Петро Столипін помер.
