Київ, 24 вересня 2001 - Володимир Кубійович народився 23 вересня 1900 року у селі Матієвій на Лемківщині. 1918 року його навчання в Яґеллонському університеті у Кракові було на півтора роки перерване через службу в артилерії Української Галицької Армії. Відомий географ та демограф, Кубійович упродовж одинадцяти років викладав у Краківському університеті, звідки був 39-го року звільнений за українофільство.
У середині квітня наступного року професор Українського Вільного Університету Кубійович очолив Український Центральний Комітет у Кракові і невдовзі зумів надати діяльності цієї благодійної установи політичного характеру. Він організував допомогу українським біженцям та дітям-сиротам Прикарпаття, домігся визволення з німецького полону дев’яноста тисяч галичан і допоміг уникнути арешту трьомстам громадянам, переважно євреям. Заходами керованого Кубійовичем Комітету у Західній Україні була відновлена мережа українських громадських організацій, розгромлена польською владою у тридцяті роки.
У листопаді 41-го року Кубійович намагався отримати дозвіл німецької влади на організацію українських військових загонів для захисту населення від радянських партизан. У квітні 43-го року він на чолі Військової Управи у Львові керував створенням дивізії «Галичина». А наступного року Кубійович закликав командування Української Повстанської Армії та польської Армії Крайової припинити взаємну збройну боротьбу.
12 березня 45-го року у Веймарі Кубійович був обраний заступником голови Українського Національного Комітету. Його зусиллями вояки Першої Української дивізії, що воювали проти комуністичних партизан у Югославії, були врятовані від передачі їх Радянському Союзу.
Після війни Кубійович мешкав у Німеччині та Франції, очолював Наукове товариство імені Шевченка в Європі. Він був автором близько вісімдесяти наукових праць, видавцем і головним редактором п’ятнадцятитомної «Енциклопедії українознавства». Володимир Кубійович помер 2 листопада 1985 року у Парижі.
У середині квітня наступного року професор Українського Вільного Університету Кубійович очолив Український Центральний Комітет у Кракові і невдовзі зумів надати діяльності цієї благодійної установи політичного характеру. Він організував допомогу українським біженцям та дітям-сиротам Прикарпаття, домігся визволення з німецького полону дев’яноста тисяч галичан і допоміг уникнути арешту трьомстам громадянам, переважно євреям. Заходами керованого Кубійовичем Комітету у Західній Україні була відновлена мережа українських громадських організацій, розгромлена польською владою у тридцяті роки.
У листопаді 41-го року Кубійович намагався отримати дозвіл німецької влади на організацію українських військових загонів для захисту населення від радянських партизан. У квітні 43-го року він на чолі Військової Управи у Львові керував створенням дивізії «Галичина». А наступного року Кубійович закликав командування Української Повстанської Армії та польської Армії Крайової припинити взаємну збройну боротьбу.
12 березня 45-го року у Веймарі Кубійович був обраний заступником голови Українського Національного Комітету. Його зусиллями вояки Першої Української дивізії, що воювали проти комуністичних партизан у Югославії, були врятовані від передачі їх Радянському Союзу.
Після війни Кубійович мешкав у Німеччині та Франції, очолював Наукове товариство імені Шевченка в Європі. Він був автором близько вісімдесяти наукових праць, видавцем і головним редактором п’ятнадцятитомної «Енциклопедії українознавства». Володимир Кубійович помер 2 листопада 1985 року у Парижі.
