Ніаґара Фолз, 27 вересня 2001 – Чи не найбільша гордість канадців – Ніагарський водопад – для українців Канади колись був подвійною гордістю. Тут, неподалік чарівного водоспаду був український музей, основу якого становили твори знаного митця пензля Василя Курилика. Зорганізовано цей музей 1968-го року зусиллями подружжя Ольги і Миколи Колянківських. Серія праць Василя Курилика «Страсті Христові» так вразила родину Колянківських, що вони вирішили спеціально для творів цього художника збудувати галерею. Місцем для неї обрали околицю туристичного і багатолюдного містечка Ніаґара Фолз. І хоч фінансові можливості Колянківських не дуже сприяли втіленню цього задуму, все ж при підтримці української громади мети було досягнуто. Поки були живі Колянківські, поки у містечку була більша українська громада, доти і був у Ніаґарі Фолз український музей. У пожовтілій нині книзі відгуків зворушливі і щирі записи людей з усього світу. Нині ця книга виявилась нікому не потрібна. Як, втім, і самі праці художника. Говорить мешканець Ніаґари Фолз підприємець Богдан Год:
Богдан Год
Якщо згадати десять років тому це приміщення, в якому зараз знаходяться ці картини, – воно було в гарному стані, і відвідувачів було більше. Звичайно, люди приїжджали з України, цікавилися цими картинами. Десять років минуло, і зараз це просто жалюгідний вигляд. Всі картини знесли до пивниці, нагорі – для дітей зробили шкільні класи, які використовують, як то кажуть, у своїх цілях. А картини – частину їх накрито сіткою, невідомо, скільки їх є, скільки залишилося. Не кажучи про температуру повітря, яка не відповідає нормі, руйнує картини, бо пивниця є пивниця… Загубити ці унікальні, цінні картини Василя Курилика – це був би гріх як для України, так і діаспори. Вважаю, вихід з цієї ситуації – передати картини в Україну, де вони б знайшли належне місце в окремому приміщенні, чи в музеї, скажімо, в Києві, чи в Чернівцях, чи в Тернополі, чи у Львові. В розмові зі мною якось колишній віце-прем’єр Микола Жулинський сказав, що приміщення можна буде збудувати. Він бачив ці картини років сім-вісім тому й був дуже захоплений ними. І сама сестра Колянкіських – Тетяна вважає, що всі картини має бути повернуто в Україну, особливо «Страсті Христові». Хоч і є копії у Львові, але жодні копії не замінять оригінал. З плином часу ці картини можуть зовсім пропасти, бо ними абсолютно ніхто не цікавиться!
Надія Бадзів
Тим часом із ста шістдесяти воістину унікальних творів Василя Курилика, кажуть, залишилося менш, ніж половина. Згідно з заповітом Колянківських, картини, як і сам музей, було передано Раді директорів. Як розпорядиться вона цим своїм правом – покаже час. Нині ж – день за днем, рік за роком лежать сховані у підвалі «Страсті Христові».
Богдан Год
Якщо згадати десять років тому це приміщення, в якому зараз знаходяться ці картини, – воно було в гарному стані, і відвідувачів було більше. Звичайно, люди приїжджали з України, цікавилися цими картинами. Десять років минуло, і зараз це просто жалюгідний вигляд. Всі картини знесли до пивниці, нагорі – для дітей зробили шкільні класи, які використовують, як то кажуть, у своїх цілях. А картини – частину їх накрито сіткою, невідомо, скільки їх є, скільки залишилося. Не кажучи про температуру повітря, яка не відповідає нормі, руйнує картини, бо пивниця є пивниця… Загубити ці унікальні, цінні картини Василя Курилика – це був би гріх як для України, так і діаспори. Вважаю, вихід з цієї ситуації – передати картини в Україну, де вони б знайшли належне місце в окремому приміщенні, чи в музеї, скажімо, в Києві, чи в Чернівцях, чи в Тернополі, чи у Львові. В розмові зі мною якось колишній віце-прем’єр Микола Жулинський сказав, що приміщення можна буде збудувати. Він бачив ці картини років сім-вісім тому й був дуже захоплений ними. І сама сестра Колянкіських – Тетяна вважає, що всі картини має бути повернуто в Україну, особливо «Страсті Христові». Хоч і є копії у Львові, але жодні копії не замінять оригінал. З плином часу ці картини можуть зовсім пропасти, бо ними абсолютно ніхто не цікавиться!
Надія Бадзів
Тим часом із ста шістдесяти воістину унікальних творів Василя Курилика, кажуть, залишилося менш, ніж половина. Згідно з заповітом Колянківських, картини, як і сам музей, було передано Раді директорів. Як розпорядиться вона цим своїм правом – покаже час. Нині ж – день за днем, рік за роком лежать сховані у підвалі «Страсті Христові».
