Прага, 28 вересня 2001 — Власну трагедію, не пов’язану з подіями 11 вересня у США, переживає й тиха та мирна Швейцарія. І в цій країні вже відчутно занепокоєння, що розстріл місцевої влади в одному зі швейцарських кантонів може призвести до певних обмежень традиційно широких громадянських прав.
Приголомшені найбільшим масовим убивством в історії країни, швейцарці прокидалися в п’ятницю з усвідомленням, що навіть їхня ідилічна батьківщина вразлива перед бездумним насильством.
Озброєний по зуби чоловік вільно, як і всі інші, зайшов в урядовий будинок на спільне засідання законодавчого органу й уряду швейцарського кантону Цуґ, найменшого й найбагатшого в країні, і розстріляв із автомата чотирнадцять урядовців і стільки ж поранив, перш ніж наклав на себе руки.
«Це був напад не просто на людей, а на наші демократичні установи», – заявив президент Швейцарії Мориц Лоєнберґер.
«Ми пишаємося тим, що в нашій країні навіть найвищі політики можуть вільно перебувати серед рівних — серед народу — без заходів безпеки», – додав він.
Дійсно, в країні, де міністри їздять до праці трамваєм і де до всіх офіційних установ доступ вільний усім, це було частиною політичної культури й предметом гордості.
Але це вже змінюється. Федеральний парламент Швейцарії мимоволі посилює заходи безпеки, слідом за ним ідуть владні органи окремих кантонів.
Деякі закононавці вислювлюють занепокоєння, чи вже такі кроки, як перевірка відвідувачів владних будівель на металодетекторі, не поставлять під загрозу так ціновану швейцарцями відкритість у їхній країні.
Додамо, що в Швейцарії, де не було зайвої потреби замикатися перед сторонніми, ще й одне з найвільніших у світі ставлення до зброї. Автомат, із якого стріляв нападник (а в нього виявився цілий арсенал), можна купити в крамниці. Ба й купувати не треба: військово зобов’язані чоловіки в Швейцарії, що перебувають у запасі чи в резерві, мають усе своє бойове спорядження вдома, і автомати також. Але досі особливих проблем це не викликало.
Поліція всіляко наголошує, що цей найкривавіший злочин у швейцарській історії ніяк не пов’язано з міжнародним тероризмом. Нападник залишив посмертного листа: саме місцеву владу, чи, за його словами, «мафію», він уважав винною в цілій низці своїх програшів у судах після того, як два роки тому його дедалі палкіші суперечки з владою почалися зі сварки з водієм автобуса.
А тим часом у всій Швейцарії жалоба. Люди, вражені небаченою серед них жорстокістю, не знають, за який час життя повернеться до звичного безтурботного спокою — і чи повернеться взагалі.
Приголомшені найбільшим масовим убивством в історії країни, швейцарці прокидалися в п’ятницю з усвідомленням, що навіть їхня ідилічна батьківщина вразлива перед бездумним насильством.
Озброєний по зуби чоловік вільно, як і всі інші, зайшов в урядовий будинок на спільне засідання законодавчого органу й уряду швейцарського кантону Цуґ, найменшого й найбагатшого в країні, і розстріляв із автомата чотирнадцять урядовців і стільки ж поранив, перш ніж наклав на себе руки.
«Це був напад не просто на людей, а на наші демократичні установи», – заявив президент Швейцарії Мориц Лоєнберґер.
«Ми пишаємося тим, що в нашій країні навіть найвищі політики можуть вільно перебувати серед рівних — серед народу — без заходів безпеки», – додав він.
Дійсно, в країні, де міністри їздять до праці трамваєм і де до всіх офіційних установ доступ вільний усім, це було частиною політичної культури й предметом гордості.
Але це вже змінюється. Федеральний парламент Швейцарії мимоволі посилює заходи безпеки, слідом за ним ідуть владні органи окремих кантонів.
Деякі закононавці вислювлюють занепокоєння, чи вже такі кроки, як перевірка відвідувачів владних будівель на металодетекторі, не поставлять під загрозу так ціновану швейцарцями відкритість у їхній країні.
Додамо, що в Швейцарії, де не було зайвої потреби замикатися перед сторонніми, ще й одне з найвільніших у світі ставлення до зброї. Автомат, із якого стріляв нападник (а в нього виявився цілий арсенал), можна купити в крамниці. Ба й купувати не треба: військово зобов’язані чоловіки в Швейцарії, що перебувають у запасі чи в резерві, мають усе своє бойове спорядження вдома, і автомати також. Але досі особливих проблем це не викликало.
Поліція всіляко наголошує, що цей найкривавіший злочин у швейцарській історії ніяк не пов’язано з міжнародним тероризмом. Нападник залишив посмертного листа: саме місцеву владу, чи, за його словами, «мафію», він уважав винною в цілій низці своїх програшів у судах після того, як два роки тому його дедалі палкіші суперечки з владою почалися зі сварки з водієм автобуса.
А тим часом у всій Швейцарії жалоба. Люди, вражені небаченою серед них жорстокістю, не знають, за який час життя повернеться до звичного безтурботного спокою — і чи повернеться взагалі.
