Київ, 10 жовтня 2001 - Нині ж комісія з питань аграрної політики при президентові України започаткувала Громадські слухання з проблем аграрної реформи. Вони, на думку організаторів, повинні сприяти більшій відкритості у проведенні змін на селі і впливу громадськості на цей процес. Так чи інакше, але розмова про аграрний сектор завжди на часі, адже хліб усьому голова.
Формальний початок аграрної реформи - ухвалення 18 грудня 1990 року Верховною Радою ще тоді Української РСР Постанови “Про земельну реформу”. Цим документом передбачалося виділення земель запасу для організації селянських фермерських господарств, ведення особистого підсобного господарства, садівництва з одночасною передачею їх у приватну і колективну власність. Законом України “Про форми власності на землю”, ухваленим у 1992 році, було запроваджено приватну власність на землю. Упродовж десяти років світ побачило чимало законів та президентських указів, що юридично забезпечували реформування. Проте чи не найбільшим каталізатором до радикальних змін на селі став грудневий 1999-го року Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” та січневий минулорічний Указ “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору”. Ці документи стали основою для революційних змін на селі, - вважає віце-прем’єр-міністр України Леонід Козаченко.
Серед основних перепон, що стоять на шляху аграрної реформи, Леонід Козаченко називає зволікання із ухваленням Земельного Кодексу. Цей важливий закон, на його думку, буде завершальним кроком у їх проведенні. На недосконалості законодавства наголошує і голова асоціації фермерів Івано-Франківської області Григорій Качурак. Український селянин не звик скаржитися, а звик працювати. Втім, ця праця була б значно ефективнішою, якби були належні умови. Зараз селянин не говорить про подачки, такі популярні у колгоспну добу, а кредити, які дають перспективу і йому, і в цілому, економіці.
Втім, попри недоліки і проблеми, які існують на селі, аграрна реформа приносить конкретні результати. Та найголовніше, що селянин все впевненіше стає самостійним суб’єктом господарювання і політики також. Так, фермери України, мають намір вдатися до активних дій, щоб парламент все ж ухвалив доленосний Земельний Кодекс. Від боротьби й за інші свої інтереси фермери не мають наміру також відмовлятися.
Формальний початок аграрної реформи - ухвалення 18 грудня 1990 року Верховною Радою ще тоді Української РСР Постанови “Про земельну реформу”. Цим документом передбачалося виділення земель запасу для організації селянських фермерських господарств, ведення особистого підсобного господарства, садівництва з одночасною передачею їх у приватну і колективну власність. Законом України “Про форми власності на землю”, ухваленим у 1992 році, було запроваджено приватну власність на землю. Упродовж десяти років світ побачило чимало законів та президентських указів, що юридично забезпечували реформування. Проте чи не найбільшим каталізатором до радикальних змін на селі став грудневий 1999-го року Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” та січневий минулорічний Указ “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору”. Ці документи стали основою для революційних змін на селі, - вважає віце-прем’єр-міністр України Леонід Козаченко.
Серед основних перепон, що стоять на шляху аграрної реформи, Леонід Козаченко називає зволікання із ухваленням Земельного Кодексу. Цей важливий закон, на його думку, буде завершальним кроком у їх проведенні. На недосконалості законодавства наголошує і голова асоціації фермерів Івано-Франківської області Григорій Качурак. Український селянин не звик скаржитися, а звик працювати. Втім, ця праця була б значно ефективнішою, якби були належні умови. Зараз селянин не говорить про подачки, такі популярні у колгоспну добу, а кредити, які дають перспективу і йому, і в цілому, економіці.
Втім, попри недоліки і проблеми, які існують на селі, аграрна реформа приносить конкретні результати. Та найголовніше, що селянин все впевненіше стає самостійним суб’єктом господарювання і політики також. Так, фермери України, мають намір вдатися до активних дій, щоб парламент все ж ухвалив доленосний Земельний Кодекс. Від боротьби й за інші свої інтереси фермери не мають наміру також відмовлятися.
