Прага, 19 жовтня 2001 – Сьогодні агенства світу багато пишуть про етнічну історію Афганістану, бо в умовах антитерористичної операції США та їх союзників йдеться про можливість формування нового коаліційного уряду цієї країни. Тому, мабуть, буде доцільно звернутися до деяких обставин саме етно-історичного формування цієї країни.
Історики знають, що перше централізоване політичне утворення на території нинішньої Ісламської держави Афганістан виникло у середині ХУІІІ століття і мало назву Дурранія, етнічну основу котрої складали кочові й напівкочові племена пуштунів і белуджів. Впродовж ста років існування Дурранійської держави Великобританія намагалася підкорити її і включити до складу своїх колоніальних територій, звідси англо-афганські війни 1838-42, 1878-80, 1919 років. Афганцям вдалося, однак, зберегти свою державність. Але їм все ж було нав’язано низку кабальних угод, за однією з яких (від 1893 р.) великі райони, населені пуштунами і белуджами, були відірвані від Афганістану по так званій «лінії Дюранда», якої до сьогодні не визнав жодний афганський уряд, іприєднані до Британської Індії. Нині ці землі входять до Пакистану.
Незалежність Афганістану була проголошена еміром Амануллою 19 серпня 1919 року. Остаточний мирний договір з Великобританією щодо афганського суверенітету був підписаний в листопаді 1921 року. З 1923 по 1973 роки в Афганістані існувала конституційна монархія. Відразу ж після скинення короля Загір Шаха в країні розпочалася громадянська війна, яка не вщухає до сьогодні.
Чисельні зовнішні сили - СРСР, Пакистан, західні держави, у своєму втручанні в справи Афганістану в ХХ столітті опиралися на різні етнічні групи в цій країні. З її 24-мільйоного населення 44 відсотки складають пуштуни, 25 відсотків – таджики, 10 – хазаріяни, 8 – узбеки, 3 – туркмени, 10 – інші народності. За різними підрахунками, від 3 до 5 мільйонів афганців, в основному пуштунів, тимчасово втекли, за останні 20 років, до Пакистану. А тут із 134 мільйонів населення близько 16 мільйонів вже згадані пуштуни. Виходить, що цього народу в Пакистані мешкає в півтора раза більше, аніж в Афганістані. Тому зрозуміла така активна підтримка багатьма пакистанцям руху Талібан, у якому основні керівні позиції в руках пуштунів. Саме слово «таліб» означає в перекладі – учень медресе – релігійно навчального закладу мусульмансько-суннітського напрямку; а за рахунок таких учнів і розпочав був формуватися в середині 80-х на території Пакистану з пуштунських етнічних сил сам рух Талібан. В Афганістані його очолив мулла Омар.
Інші етнічні групи країни незадоволені пуштунським засиллям і вважають пуштунів чваньками , котрі бачать себе людьми «вищого сорту».
У «Північному альянсі» фактично немає пуштунів. «Північ»-таджики-воюють з талібами на північ від Кабула, узбецькі підрозділи штурмують Мазарі Шариф. А в гірському центрі Афганістану опір талібам чинять хазаріяни.
Історики знають, що перше централізоване політичне утворення на території нинішньої Ісламської держави Афганістан виникло у середині ХУІІІ століття і мало назву Дурранія, етнічну основу котрої складали кочові й напівкочові племена пуштунів і белуджів. Впродовж ста років існування Дурранійської держави Великобританія намагалася підкорити її і включити до складу своїх колоніальних територій, звідси англо-афганські війни 1838-42, 1878-80, 1919 років. Афганцям вдалося, однак, зберегти свою державність. Але їм все ж було нав’язано низку кабальних угод, за однією з яких (від 1893 р.) великі райони, населені пуштунами і белуджами, були відірвані від Афганістану по так званій «лінії Дюранда», якої до сьогодні не визнав жодний афганський уряд, іприєднані до Британської Індії. Нині ці землі входять до Пакистану.
Незалежність Афганістану була проголошена еміром Амануллою 19 серпня 1919 року. Остаточний мирний договір з Великобританією щодо афганського суверенітету був підписаний в листопаді 1921 року. З 1923 по 1973 роки в Афганістані існувала конституційна монархія. Відразу ж після скинення короля Загір Шаха в країні розпочалася громадянська війна, яка не вщухає до сьогодні.
Чисельні зовнішні сили - СРСР, Пакистан, західні держави, у своєму втручанні в справи Афганістану в ХХ столітті опиралися на різні етнічні групи в цій країні. З її 24-мільйоного населення 44 відсотки складають пуштуни, 25 відсотків – таджики, 10 – хазаріяни, 8 – узбеки, 3 – туркмени, 10 – інші народності. За різними підрахунками, від 3 до 5 мільйонів афганців, в основному пуштунів, тимчасово втекли, за останні 20 років, до Пакистану. А тут із 134 мільйонів населення близько 16 мільйонів вже згадані пуштуни. Виходить, що цього народу в Пакистані мешкає в півтора раза більше, аніж в Афганістані. Тому зрозуміла така активна підтримка багатьма пакистанцям руху Талібан, у якому основні керівні позиції в руках пуштунів. Саме слово «таліб» означає в перекладі – учень медресе – релігійно навчального закладу мусульмансько-суннітського напрямку; а за рахунок таких учнів і розпочав був формуватися в середині 80-х на території Пакистану з пуштунських етнічних сил сам рух Талібан. В Афганістані його очолив мулла Омар.
Інші етнічні групи країни незадоволені пуштунським засиллям і вважають пуштунів чваньками , котрі бачать себе людьми «вищого сорту».
У «Північному альянсі» фактично немає пуштунів. «Північ»-таджики-воюють з талібами на північ від Кабула, узбецькі підрозділи штурмують Мазарі Шариф. А в гірському центрі Афганістану опір талібам чинять хазаріяни.
