Мінськ, 23 жовтня 2001 - Тижневик “Наша Ніва” стверджує, що президент Аляксандр Лукашенка сформував уряд “білоруському Ющенкові”, тобто новому прем’єр-міністрові Гєнадзю Навіцькому, аби шантажувати Москву, як це робив Леонід Кучма.
Останнє число незалежної газети білоруської інтелігенції “Наша Ніва” видруковало редакційну статтю з назвою “Українзація” Білорусі”, де зазначається, що з першим офційним візитом новий білоруський прем’єр Гєнадзь Навіцький відвідав не Москву, а Київ, на що в російському міністерстві закордонних справ подивилися “не без дратування”. Білоруська газета зазнчає, що Навіцький у Києві оголосив, що він є прихильником лібералізму в економіці, та пише, цитую: “Візит не дав конкретних підсумків. Це була швидче демонстрація. Навіцький не міг поїхати зі своїм першим візитом до Варшави, Берліну чи Вашингтону, отож відвідав хоча б Київ”.
Тижневик “Наша Ніва” нагадує читачам, що першим прем’єром під час другого строку правління Кучми був Віктор Ющенко, якого газета називає “націонал-лібералом” та додає: “З Навіцького Лукашенка хоче створити собі білоруського Ющенка – лідера правого й державницького, і разом з тим – виходця не з лав реальної опозиції”.
Проте мінський тижневик заявляє, що Білорусь – не Україна, та наголошує: “Україномовний Ющенко прийшов на прем’єрство як батько гривні та чоловік дружини – американської українки. Навіцький – будівельник, від якого ніхто ніколи не чув слова білоруською”. Газета “Наша Ніва” пише, що створення “міцного Ющенка” було треба Кучмі, аби шантажувати Росію – мовляв, із послабленням Кучми до влади прийде виразно незалежний Ющенко, і це примушує Москву якщо не підтримувати, то принаймні терпіти самого Кучму.
Відразу після такого екскурсу білоруський тижневик заявляє: “Лукашенка, який завжди був дуже заклопотаний викохуванням собі завбачної опозиції, здається, повторює гру свого наддніпрянського двійника”, - пише про Кучму й Лукашенку газета “Наша Ніва” та робить висновок, що Гєнадзь Навіцький можке бути часовою фігурою.
Проте це видання стверджує, що команду Навіцькому президент Лукашенка підібрав відповідну, яка придатна не до топтання на місці. Як приклад подається новий міністр освіти Пятро Бригадзін, який народився в білорусько-українському прикордонні на Поліссі та говорить білоруською й місцевою поліською.
“Наша Ніва” згадує також нового міністра охорони здоров’я Владислава Остапенка, професійного радіолога, який народився на Кубані. Але газета не повідомляє, що це єдиний українець за офіційною біографією в новому складі Ради Міністрів Білорусі. Владислав Остапенко народився 1948 року в Краснодарі, але 1972 року закінчив Мінський медінститут. До призначення міністром охорони здоров’я він працював директором клінічного інституту радіаційної медицини та ендокринології цього ж міністерства, тобто займався наслідками чорнобильскої катастрофи. Єдиний українець білоруського уряду, на відміну від більшості своїх колег з Ради Міністрів, володіє англійською мовою.
Тижневик “Наша Ніва” зазначає, що нові міністри – це все кадри нового, постБРСРівського призову, - але закінчує статтю так: “Українізація по-кучмівськи – це згубний шлях. Невизначеність зовнішньополітичного курсу, розкрадання національного набутку, економічний застій, цинічні порушення демократії та повзуча русифікація – ось і все, чого можна чекати від такої олігархічної моделі”.
Останнє число незалежної газети білоруської інтелігенції “Наша Ніва” видруковало редакційну статтю з назвою “Українзація” Білорусі”, де зазначається, що з першим офційним візитом новий білоруський прем’єр Гєнадзь Навіцький відвідав не Москву, а Київ, на що в російському міністерстві закордонних справ подивилися “не без дратування”. Білоруська газета зазнчає, що Навіцький у Києві оголосив, що він є прихильником лібералізму в економіці, та пише, цитую: “Візит не дав конкретних підсумків. Це була швидче демонстрація. Навіцький не міг поїхати зі своїм першим візитом до Варшави, Берліну чи Вашингтону, отож відвідав хоча б Київ”.
Тижневик “Наша Ніва” нагадує читачам, що першим прем’єром під час другого строку правління Кучми був Віктор Ющенко, якого газета називає “націонал-лібералом” та додає: “З Навіцького Лукашенка хоче створити собі білоруського Ющенка – лідера правого й державницького, і разом з тим – виходця не з лав реальної опозиції”.
Проте мінський тижневик заявляє, що Білорусь – не Україна, та наголошує: “Україномовний Ющенко прийшов на прем’єрство як батько гривні та чоловік дружини – американської українки. Навіцький – будівельник, від якого ніхто ніколи не чув слова білоруською”. Газета “Наша Ніва” пише, що створення “міцного Ющенка” було треба Кучмі, аби шантажувати Росію – мовляв, із послабленням Кучми до влади прийде виразно незалежний Ющенко, і це примушує Москву якщо не підтримувати, то принаймні терпіти самого Кучму.
Відразу після такого екскурсу білоруський тижневик заявляє: “Лукашенка, який завжди був дуже заклопотаний викохуванням собі завбачної опозиції, здається, повторює гру свого наддніпрянського двійника”, - пише про Кучму й Лукашенку газета “Наша Ніва” та робить висновок, що Гєнадзь Навіцький можке бути часовою фігурою.
Проте це видання стверджує, що команду Навіцькому президент Лукашенка підібрав відповідну, яка придатна не до топтання на місці. Як приклад подається новий міністр освіти Пятро Бригадзін, який народився в білорусько-українському прикордонні на Поліссі та говорить білоруською й місцевою поліською.
“Наша Ніва” згадує також нового міністра охорони здоров’я Владислава Остапенка, професійного радіолога, який народився на Кубані. Але газета не повідомляє, що це єдиний українець за офіційною біографією в новому складі Ради Міністрів Білорусі. Владислав Остапенко народився 1948 року в Краснодарі, але 1972 року закінчив Мінський медінститут. До призначення міністром охорони здоров’я він працював директором клінічного інституту радіаційної медицини та ендокринології цього ж міністерства, тобто займався наслідками чорнобильскої катастрофи. Єдиний українець білоруського уряду, на відміну від більшості своїх колег з Ради Міністрів, володіє англійською мовою.
Тижневик “Наша Ніва” зазначає, що нові міністри – це все кадри нового, постБРСРівського призову, - але закінчує статтю так: “Українізація по-кучмівськи – це згубний шлях. Невизначеність зовнішньополітичного курсу, розкрадання національного набутку, економічний застій, цинічні порушення демократії та повзуча русифікація – ось і все, чого можна чекати від такої олігархічної моделі”.
