Переяслав-Хмельницький, 24 жовтня 2001 – До 1943 року просто Переяслав , а за княжих часів – Переяславль, - веде свій родовід з третього століття. Вперше згадане у договорі князя Олега з греками в 907 році. З дванадцятого століття Переяслав утвердився як одне з найдавніших українських міст. Між 11 і 13 століттями Переяслав був столицею удільного Переяславського князівства. В той період у місті вже був зведений п”ятинавний храм святого Михаїла, збудований 1090 року за участі єпископа Єфрема, згодом канонізованого.
Переяслав пережив за свою непросту історію часи розквіту й занепаду. У 123 році він був знищений татарами, з будівель княжих часів тоді нічого не збереглося. Тільки з 16 століття, у складі Київського воєводства, Переяслав почав спинатися на ноги і став одним із центрів українського козацтва. Після ліквідації Козацько-Гетьманської держави – знову занепав. Переживши долю повітового міста Київського намісництва, Малоросійської та Полтавської губерній, Переяслав з 1923 року тягнув лямку районного містечка.
Кількасот літ уже тут Альта впадає в Трубіж, то постають, то руйнуються стіни і храми. Люди приходять у світ, щоб топтати ряст і по змозі робити своє життя в житті свого міста цікавим. І йдуть зі світу, залишаючи по собі сліди чи й цілі храми – як І.Мазепа, на чий кошт зведений у Переяславі Вознесенський собор, або зникають безслідно. Тільки вікові дерева знають, яким змістом наповнювалися життя численних ремісників, будівничих, воїнів і смердів.
У Переяславі вчителював той, кого світ ловив, та не впіймав – Григорій Сковорода. У колишньому Колегіумі й досі невловимо витає його Дух, він дивиться з портрета невідомого художника на полишені старовинні манускрипти. Може, саме за цим древнім, вичовганим ліктями столом, писав він латинкою листи до друга , Михайла Ковалинського – “Найдорожчий друже Михайле! Що каже розум твій меткий сьогодні, і де блукає він тепер, скажи…?” . Сковороді викладав у Колегіумі поетику. Були тут і інші визначні вчителі – Козлович, Шишацький, Леванда (Сікачка). Колегіум існував у Переяславі з 1738 до 1785 року, коли його перенесено до Новгорода –Сіверського й перетворено в духовну семінарію.
Сьогодні лише поодинокі екскурсанти блукають залами Колегіуму, розмірковуючи здебільшого про плинність життя. Дивна доля людей і споруд у Переяславі. Люди, звісно, не такі тривкі, як муровані храми. То й зрозуміло, що не вічні. Але храми, на відміну від людей, мають здатність відроджуватися. Так було з Михайлівським собором. Вперше він постав у 1090 році. Зруйнований дотла у 1239. Відбудований, точніше, збудований на місці колишнього у 1646-1666 роках. Покровська церква, зведена коштом переяславського полковника Мировича у 1704-170 роках, знищена більшовиками у протягом 1936-1937.
1654 рік – окрема і неоднозначна сторінка в житті Переяслава, тобто вже Переяслава-Хмельницького, договір між гетьманом Хмельницьким та московським царем Олексієм. До цього була угода 1630року, укладена між козаками і польським гетьманом Конєцпольським. Про це треба говорити осібно.
Переяслав має самобутню історію, яка становить оригінальну сторінку всієї історії України.
Де місце історії, за великим рахунком? – У книгах, фільмах, людській пам”яті, в яких інших сховках? – Історія Переяслава, одного з найдавніших українських міст, живе в музеях, яких тут навдивовижу багато. До створення цих музеїв, їхнього розвою і буття причетний Михайло Сікорський.
Переяслав пережив за свою непросту історію часи розквіту й занепаду. У 123 році він був знищений татарами, з будівель княжих часів тоді нічого не збереглося. Тільки з 16 століття, у складі Київського воєводства, Переяслав почав спинатися на ноги і став одним із центрів українського козацтва. Після ліквідації Козацько-Гетьманської держави – знову занепав. Переживши долю повітового міста Київського намісництва, Малоросійської та Полтавської губерній, Переяслав з 1923 року тягнув лямку районного містечка.
Кількасот літ уже тут Альта впадає в Трубіж, то постають, то руйнуються стіни і храми. Люди приходять у світ, щоб топтати ряст і по змозі робити своє життя в житті свого міста цікавим. І йдуть зі світу, залишаючи по собі сліди чи й цілі храми – як І.Мазепа, на чий кошт зведений у Переяславі Вознесенський собор, або зникають безслідно. Тільки вікові дерева знають, яким змістом наповнювалися життя численних ремісників, будівничих, воїнів і смердів.
У Переяславі вчителював той, кого світ ловив, та не впіймав – Григорій Сковорода. У колишньому Колегіумі й досі невловимо витає його Дух, він дивиться з портрета невідомого художника на полишені старовинні манускрипти. Може, саме за цим древнім, вичовганим ліктями столом, писав він латинкою листи до друга , Михайла Ковалинського – “Найдорожчий друже Михайле! Що каже розум твій меткий сьогодні, і де блукає він тепер, скажи…?” . Сковороді викладав у Колегіумі поетику. Були тут і інші визначні вчителі – Козлович, Шишацький, Леванда (Сікачка). Колегіум існував у Переяславі з 1738 до 1785 року, коли його перенесено до Новгорода –Сіверського й перетворено в духовну семінарію.
Сьогодні лише поодинокі екскурсанти блукають залами Колегіуму, розмірковуючи здебільшого про плинність життя. Дивна доля людей і споруд у Переяславі. Люди, звісно, не такі тривкі, як муровані храми. То й зрозуміло, що не вічні. Але храми, на відміну від людей, мають здатність відроджуватися. Так було з Михайлівським собором. Вперше він постав у 1090 році. Зруйнований дотла у 1239. Відбудований, точніше, збудований на місці колишнього у 1646-1666 роках. Покровська церква, зведена коштом переяславського полковника Мировича у 1704-170 роках, знищена більшовиками у протягом 1936-1937.
1654 рік – окрема і неоднозначна сторінка в житті Переяслава, тобто вже Переяслава-Хмельницького, договір між гетьманом Хмельницьким та московським царем Олексієм. До цього була угода 1630року, укладена між козаками і польським гетьманом Конєцпольським. Про це треба говорити осібно.
Переяслав має самобутню історію, яка становить оригінальну сторінку всієї історії України.
Де місце історії, за великим рахунком? – У книгах, фільмах, людській пам”яті, в яких інших сховках? – Історія Переяслава, одного з найдавніших українських міст, живе в музеях, яких тут навдивовижу багато. До створення цих музеїв, їхнього розвою і буття причетний Михайло Сікорський.
