Прага, 25 жовтня 2001 – Воєнна операція в Афганістані і прогнози на майбутнє після усунення від влади талібану продовжують домінувати на сторінках західних газет. Серед іншого оглядачі порушують також справу чергового перемир’я в Північній Ірландії, де бойовики Ірландської республіканської армії вирішили скласти принаймні частину своєї зброї.
Коментуючи розвиток подій в Афганістані і роль опозиційного Північного альянсу в майбутньому керівництві після відходу від влади режиму талібан, газета «Нью-Йорк таймс» висловлює серйозні сумніви у доцільності робити ставку на альянс, до якого входять переважно таджики й узбеки. Багато лідерів альянсу, пише газета у редакційній статті, це ті ж самі люди, які між 92-м і 96-м роком організували криваві міжусобиці і посередньо сприяли приходові до влади талібану. Політичний лідер альянсу Раббані на початку 90-х років був президентом Афганістану і двічі кинув країну в громадянську війну. Один із генералів альянсу Достум відомий своїми жорстокостями. Проте головним недоліком альянсу газета вважає той факт, що в ньому майже нема пуштунів – найбільшої етнічної групи Афганістану. Можливе захоплення підрозділами Північного альянсу Кабула газета називає «важливим символічним успіхом». Але метою воєнної операції є усунення від влади талібану по всій країні і знищення тут грунту для міжнародного тероризму. Для реалізації цієї мети, як вважає газета, здискредитовані лідери Північного альянсу явно не підходять.
Західні коментатори відгукуються також на досягнення миру в Північній Ірландії. Аналітик газети «Уолл стріт джорнел» Марк Чемпіон пише у зв’язку з цим, що останнє рішення керівників Ірландської республіканської армії (скрорчено ІРА) скласти зброю і знищити значну частину своїх арсеналів ще не означає закінчення кризи в Північній Ірландії. Незважаючи на цей жест ІРА, як вважає автор, хиткий мирний процес більшою мірою залишається процесом, ніж миром і в цьому процесі залишається чимало небезпечних пасток. Однією із серйозних перешкод на шляху до миру автор вважає фракцію ІРА, яка називає себе «Справжньою Ірландською республіканською армією» і яка не відмовляється від збройної боротьби, продовжуючи свої акції на території Великобританії. На думку автора, нема також особливої надії на те, що міжнародна спільнота переконає лідерів лоялістських збройних угруповань Північної Ірландії теж скласти зброю. Попри всі ці сумніви, закінчує коментатор, Лондон відгукнувся на роззброєння ІРА обіцянкою закінчити в Північній Ірландії свою військову присутність, яка триває вже 4 століття.
Коментуючи розвиток подій в Афганістані і роль опозиційного Північного альянсу в майбутньому керівництві після відходу від влади режиму талібан, газета «Нью-Йорк таймс» висловлює серйозні сумніви у доцільності робити ставку на альянс, до якого входять переважно таджики й узбеки. Багато лідерів альянсу, пише газета у редакційній статті, це ті ж самі люди, які між 92-м і 96-м роком організували криваві міжусобиці і посередньо сприяли приходові до влади талібану. Політичний лідер альянсу Раббані на початку 90-х років був президентом Афганістану і двічі кинув країну в громадянську війну. Один із генералів альянсу Достум відомий своїми жорстокостями. Проте головним недоліком альянсу газета вважає той факт, що в ньому майже нема пуштунів – найбільшої етнічної групи Афганістану. Можливе захоплення підрозділами Північного альянсу Кабула газета називає «важливим символічним успіхом». Але метою воєнної операції є усунення від влади талібану по всій країні і знищення тут грунту для міжнародного тероризму. Для реалізації цієї мети, як вважає газета, здискредитовані лідери Північного альянсу явно не підходять.
Західні коментатори відгукуються також на досягнення миру в Північній Ірландії. Аналітик газети «Уолл стріт джорнел» Марк Чемпіон пише у зв’язку з цим, що останнє рішення керівників Ірландської республіканської армії (скрорчено ІРА) скласти зброю і знищити значну частину своїх арсеналів ще не означає закінчення кризи в Північній Ірландії. Незважаючи на цей жест ІРА, як вважає автор, хиткий мирний процес більшою мірою залишається процесом, ніж миром і в цьому процесі залишається чимало небезпечних пасток. Однією із серйозних перешкод на шляху до миру автор вважає фракцію ІРА, яка називає себе «Справжньою Ірландською республіканською армією» і яка не відмовляється від збройної боротьби, продовжуючи свої акції на території Великобританії. На думку автора, нема також особливої надії на те, що міжнародна спільнота переконає лідерів лоялістських збройних угруповань Північної Ірландії теж скласти зброю. Попри всі ці сумніви, закінчує коментатор, Лондон відгукнувся на роззброєння ІРА обіцянкою закінчити в Північній Ірландії свою військову присутність, яка триває вже 4 століття.
