Київ, 31 жовтня 2001 - Поняття радикалізму в сучасній Україні втратило чіткі означення. Умовно можна визначити просто політичний радикалізм і націоналістичний, або ж національно етнічний. “Патріархом” українського націоналізму дехто називає Дмитра Корчинського, його ще також називають політичним близнюком Едуарда Лімонова, наполовину начебто етнічного українця Савенка) з Росії. Очевидно, між українським та російським радикалізмом є і багато спільного, і теж істотні відмінності, але це – тема окрема.
Що ж до суто радикальних явищ і українській політиці, то сюди, безумовно, можна віднести Прогресивну соціалістичну партію Н.Вітренко), УНА-УНСО, “Русскоє двіженіє Украіни” та “Русский блок”, лідерами останніх є Олександр Свістунов. Певні елементи політичного радикалізму містять у собі як програмні документи, так і дії Комуністичної партії України.
Детальніше про специфіку, характер, небезпеку для суспільства та інші характеристики українського політичного радикалізму – Надія Степула.
Окрім названих суто радикальних явищ, в українській політиці є також значна кількість радикалізованих громадських об”єднань. Наприклад, Союз Советскіх офіцеров, чи - не оформлені інституційно радикали з кримських татар, або ж “Українські національні фундаменталісти” та ті, чия діяльність або намір такої містять у собі елементи радикалізму. Сюди за названими ознаками можна віднести і Соціалістичну, і селянську партії, і “Національний фронт”, і багато інших. Або, скажімо, аналітики не раз уже вирізняли “Громаду” та “Батьківщину” “одноосібним ситуативним радикалізмом”.
Сьогодні можна говорити про ідеологічно-програмну поверхневість тих партій, частина яких сповідує позавчорашній чи вчорашній радикалізм, а інша частина - балансує між правизною та лівизною. Є кілька протилежних поглядів на те, що ж це таке – радикалізм і чим він добрий або, навпаки, поганий, яку несе в собі загрозу або чим сприяє прогресові. Існує погляд, згідно з яким радикал – це новатор, який виступає проти застарілих норм і традицій в суспільстві, за незалежність думок і дій. З іншого боку, незаперечним є і твердження, що політичний радикалізм створює передумови для виникнення сучасного тероризму. І, якщо раніше були “ліві ідеї” та “праві радикали”, то сьогодні є і “праві ідеї”, і “лівий радикалізм”. А в умовах України, де всі процеси відбуваються з поправкою на українську специфіку, є й таке явище, як “Організація Русскоязичних Украінскіх Націоналістов”, як чудовий приклад цієї специфіки. Ця організація у багатьох питаннях не згідна з УНА-УНСО, але відноситься до УНА-УНСО з повагою, найближчою до своїх поглядів вважала РУХ – але тільки до часу смерті Чорновола. Політичні пріоритети ОРУН перегукуються з пріоритетами деяких радикальних політичних сил , проте не співпадають. Якщо “Русскоє двіженіє УКраїни” чи “Русскій блок – за русскій язик і єдінство”, або “Русскій украінскій Союз” закликають майже одностайно за приєднання України до Росії та Білорусі, надання російській мові статусу державної, і цитую “згортання співробітництва України з агресивним воєнно-політичним блоком НАТО”, -кінець цитати, то ОРУН однозначно ратує - цитую – “за вступ України до ЄС та НАТО”, однозначно за єдину державну мову – українську і розвиток усіх інших як іноземних.
В чому полягає небезпека українського політичного радикалізму, здавалось би, такого різнопланового? Чи існує щось спільне для всіх його гілок і відгалужень? Чи можна передбачити позитивний вплив нинішнього радикалізму на завтрашню Україну? Адже і Французька революція була по суті радикальною, і голандські “зелені” були радикалами, поки не відійшли від свого радикалізму й не включилися разом з державою в модернізацію екології та економіки з позицій державницьких…
Український політичний радикалізм містить у собі небезпеку передусім тому, що в Україні немає законів, законодавчих запобіжників, які б допомогли нейтралізувати його дії в тому випадку, коли це було б вкрай необхідним. А історичний досвід показує, що саме політичний радикалізм є тим живильним середовищем, яке часто вигодовує різного роду тероризм. Пригадаймо Ірландську Республіканську Армію, Терористичну організацію басків ЕТА, що стала логічним результатом діяльності партії Басконії, можна до цих прикладів додати і палестинські терористичні організації, які виросли на грунті політичного радикалізму…
Сьогодні ставлення до радикальних партій та організацій в Україні можна назвати легковажним. Хоч, як свідчить та ж історія, у кризові періоди суспільство найбільше реагує на радикальні лозунги. Радикалізм часто пропонує начебто прості розв”язання будь-яких проблем. У кризові періоди такі способи виглядають привабливо. А чим це закінчується – видно з історії Німеччини 30-х років. Україна сьогодні переживає той стан, який складно не назвати кризовим. Чи сприятимуть подоланню цієї різновекторної кризи такі лазунги, як “введення статусу російської мови нарівні з українською”, “збереження молитвенного єднання з Російською Православною Церквою”, “Приєднання України до Союзу Росії і Білорусі”, “Відновлення єдиного економічного, інформаційного і культурного простору Росії, України і Білорусі”, а точніше і простіше - “Восстановлєніє Родіни”?
Відповідь на це питання є водночас відповіддю на те, наскільки небезпечний український політичний радикалізм, і дасть цю відповідь життя найближчим часом. Бо саме з такими лозунгами згадані радикальні організації йтимуть на вибори 2002 року.
Хто має сьогодні найбільше замислитися над цим питанням – ось у чому питання!
Що ж до суто радикальних явищ і українській політиці, то сюди, безумовно, можна віднести Прогресивну соціалістичну партію Н.Вітренко), УНА-УНСО, “Русскоє двіженіє Украіни” та “Русский блок”, лідерами останніх є Олександр Свістунов. Певні елементи політичного радикалізму містять у собі як програмні документи, так і дії Комуністичної партії України.
Детальніше про специфіку, характер, небезпеку для суспільства та інші характеристики українського політичного радикалізму – Надія Степула.
Окрім названих суто радикальних явищ, в українській політиці є також значна кількість радикалізованих громадських об”єднань. Наприклад, Союз Советскіх офіцеров, чи - не оформлені інституційно радикали з кримських татар, або ж “Українські національні фундаменталісти” та ті, чия діяльність або намір такої містять у собі елементи радикалізму. Сюди за названими ознаками можна віднести і Соціалістичну, і селянську партії, і “Національний фронт”, і багато інших. Або, скажімо, аналітики не раз уже вирізняли “Громаду” та “Батьківщину” “одноосібним ситуативним радикалізмом”.
Сьогодні можна говорити про ідеологічно-програмну поверхневість тих партій, частина яких сповідує позавчорашній чи вчорашній радикалізм, а інша частина - балансує між правизною та лівизною. Є кілька протилежних поглядів на те, що ж це таке – радикалізм і чим він добрий або, навпаки, поганий, яку несе в собі загрозу або чим сприяє прогресові. Існує погляд, згідно з яким радикал – це новатор, який виступає проти застарілих норм і традицій в суспільстві, за незалежність думок і дій. З іншого боку, незаперечним є і твердження, що політичний радикалізм створює передумови для виникнення сучасного тероризму. І, якщо раніше були “ліві ідеї” та “праві радикали”, то сьогодні є і “праві ідеї”, і “лівий радикалізм”. А в умовах України, де всі процеси відбуваються з поправкою на українську специфіку, є й таке явище, як “Організація Русскоязичних Украінскіх Націоналістов”, як чудовий приклад цієї специфіки. Ця організація у багатьох питаннях не згідна з УНА-УНСО, але відноситься до УНА-УНСО з повагою, найближчою до своїх поглядів вважала РУХ – але тільки до часу смерті Чорновола. Політичні пріоритети ОРУН перегукуються з пріоритетами деяких радикальних політичних сил , проте не співпадають. Якщо “Русскоє двіженіє УКраїни” чи “Русскій блок – за русскій язик і єдінство”, або “Русскій украінскій Союз” закликають майже одностайно за приєднання України до Росії та Білорусі, надання російській мові статусу державної, і цитую “згортання співробітництва України з агресивним воєнно-політичним блоком НАТО”, -кінець цитати, то ОРУН однозначно ратує - цитую – “за вступ України до ЄС та НАТО”, однозначно за єдину державну мову – українську і розвиток усіх інших як іноземних.
В чому полягає небезпека українського політичного радикалізму, здавалось би, такого різнопланового? Чи існує щось спільне для всіх його гілок і відгалужень? Чи можна передбачити позитивний вплив нинішнього радикалізму на завтрашню Україну? Адже і Французька революція була по суті радикальною, і голандські “зелені” були радикалами, поки не відійшли від свого радикалізму й не включилися разом з державою в модернізацію екології та економіки з позицій державницьких…
Український політичний радикалізм містить у собі небезпеку передусім тому, що в Україні немає законів, законодавчих запобіжників, які б допомогли нейтралізувати його дії в тому випадку, коли це було б вкрай необхідним. А історичний досвід показує, що саме політичний радикалізм є тим живильним середовищем, яке часто вигодовує різного роду тероризм. Пригадаймо Ірландську Республіканську Армію, Терористичну організацію басків ЕТА, що стала логічним результатом діяльності партії Басконії, можна до цих прикладів додати і палестинські терористичні організації, які виросли на грунті політичного радикалізму…
Сьогодні ставлення до радикальних партій та організацій в Україні можна назвати легковажним. Хоч, як свідчить та ж історія, у кризові періоди суспільство найбільше реагує на радикальні лозунги. Радикалізм часто пропонує начебто прості розв”язання будь-яких проблем. У кризові періоди такі способи виглядають привабливо. А чим це закінчується – видно з історії Німеччини 30-х років. Україна сьогодні переживає той стан, який складно не назвати кризовим. Чи сприятимуть подоланню цієї різновекторної кризи такі лазунги, як “введення статусу російської мови нарівні з українською”, “збереження молитвенного єднання з Російською Православною Церквою”, “Приєднання України до Союзу Росії і Білорусі”, “Відновлення єдиного економічного, інформаційного і культурного простору Росії, України і Білорусі”, а точніше і простіше - “Восстановлєніє Родіни”?
Відповідь на це питання є водночас відповіддю на те, наскільки небезпечний український політичний радикалізм, і дасть цю відповідь життя найближчим часом. Бо саме з такими лозунгами згадані радикальні організації йтимуть на вибори 2002 року.
Хто має сьогодні найбільше замислитися над цим питанням – ось у чому питання!
