Прага, 1 листопада ― Демократичні процеси у багатьох країнах колишнього Радянського Союзу пов’язані із курсом на демократизацію в Росії. Але протягом останніх років дедалі чіткішою стала тенденція російської влади на відродження радянських симоволів та поновлення престижу радянських репресивних органів, дедалі рідшими стали згадки про демократію з вуст керівників країни. На думку американського дослідника Марка Крамера, допоки радянське минуле буде прославлятися в Росії, перспективи демократичного устрою у цій країні будуть туманними.
Важко уявити, щоб пам’ятники Гітлеру стояли на центральних площах німецьких міст, а його портрети карбувалися б на ювілейних монетах, щоб чільні члени нацистської партії засідали у Бундестаґу, а колишні керівники СС обіймали ключові посади у державі, включно з президентською, але в Росії, здається, мало хто вважає неприпустимим прославляння одного із найкривавіших деспотичних режимів в історії, яким був Радянський Союз, говорить політолог з Гарвардського Університету Марк Крамер.
Визнання історичних помилок є складним процесом і для країн, з довшими демократичними традиціями, говорить американський фахівець із пост-радянських проблем, але без нього неможливе «одужання країни». Марк Крамер згадує, що і німці не позбавилися повністю від нацистського спадку ще кілька десятиліть після повалення режиму, і французам не легко було примиритися із усвідомленням злочинності режиму Віші. Багато австрійців досі продовжують вважати себе жертвами нацистської аґресії, Японія намагається виправдати репресії своїх військ проти китайців та корейців у 30і та 40 роки минулого століття. Та й самі американці не позбавлені проблем у визнанні ганебних сторінок національної історії, зокрема, ув’язнення американців японського походження під час Другої Світової Війни.
Але в Росії складнощі морального плану помножуються присутністю на ключових посадах у державі колишніх та діючих високих чинів від комуністичної партії та КҐБ, вважає американський політолог. Ці політики і чиновники, намагаючись зберегти свій вплив, чинять опір будь-яким спробам декомунізації Росії. Особливо велику роль у відтворенні затишного клімату для колишніх радянських можновладців відіграє президент Путін, який зробив кар’єру в КҐБ і не пропускає можливості відзначити «досягнення» органів безпеки та сталінського режиму. Це за його, ще недовге, правління почали відновлювати пам’ятники та пам’ятні дошки радянським диктаторам, карбувати монети із бюстом Сталіна, і навіть, за великих урочистостей, повернули старий радянський гімн.
При цьому Путін намагається заглушити нечисленні критичні голоси, які, як ліберальний політик Григорій Явлинський нагадують суспільству, що жодні відносні досягнення Сталінізму не можуть виправдати страхітливий масштаб злочинів цього режиму.
Смілива і віддана праця таких громадських організацій як Меморіал чи Демократична Фундація, що збирають документи про сталінські репресії, на думку Марка Крамера, має велике значення для Росії, однак, прощання з радянським минулим буде неможливим, якщо в ньому не братиме участь усе суспільство. На його думку, цей процес, ймовірно, потриває ще декілька поколінь, але першим кроком до цього має стати відмова російських лідерів від прославляння «монументальних досягнень» ленінського і сталінського режимів.
Важко уявити, щоб пам’ятники Гітлеру стояли на центральних площах німецьких міст, а його портрети карбувалися б на ювілейних монетах, щоб чільні члени нацистської партії засідали у Бундестаґу, а колишні керівники СС обіймали ключові посади у державі, включно з президентською, але в Росії, здається, мало хто вважає неприпустимим прославляння одного із найкривавіших деспотичних режимів в історії, яким був Радянський Союз, говорить політолог з Гарвардського Університету Марк Крамер.
Визнання історичних помилок є складним процесом і для країн, з довшими демократичними традиціями, говорить американський фахівець із пост-радянських проблем, але без нього неможливе «одужання країни». Марк Крамер згадує, що і німці не позбавилися повністю від нацистського спадку ще кілька десятиліть після повалення режиму, і французам не легко було примиритися із усвідомленням злочинності режиму Віші. Багато австрійців досі продовжують вважати себе жертвами нацистської аґресії, Японія намагається виправдати репресії своїх військ проти китайців та корейців у 30і та 40 роки минулого століття. Та й самі американці не позбавлені проблем у визнанні ганебних сторінок національної історії, зокрема, ув’язнення американців японського походження під час Другої Світової Війни.
Але в Росії складнощі морального плану помножуються присутністю на ключових посадах у державі колишніх та діючих високих чинів від комуністичної партії та КҐБ, вважає американський політолог. Ці політики і чиновники, намагаючись зберегти свій вплив, чинять опір будь-яким спробам декомунізації Росії. Особливо велику роль у відтворенні затишного клімату для колишніх радянських можновладців відіграє президент Путін, який зробив кар’єру в КҐБ і не пропускає можливості відзначити «досягнення» органів безпеки та сталінського режиму. Це за його, ще недовге, правління почали відновлювати пам’ятники та пам’ятні дошки радянським диктаторам, карбувати монети із бюстом Сталіна, і навіть, за великих урочистостей, повернули старий радянський гімн.
При цьому Путін намагається заглушити нечисленні критичні голоси, які, як ліберальний політик Григорій Явлинський нагадують суспільству, що жодні відносні досягнення Сталінізму не можуть виправдати страхітливий масштаб злочинів цього режиму.
Смілива і віддана праця таких громадських організацій як Меморіал чи Демократична Фундація, що збирають документи про сталінські репресії, на думку Марка Крамера, має велике значення для Росії, однак, прощання з радянським минулим буде неможливим, якщо в ньому не братиме участь усе суспільство. На його думку, цей процес, ймовірно, потриває ще декілька поколінь, але першим кроком до цього має стати відмова російських лідерів від прославляння «монументальних досягнень» ленінського і сталінського режимів.
