Київ, 2 листопада 2001 - Посли Угорщини, Чехії і Словаччини ініціювали у Мукачевому засідання експертів з питань прикордонного співробітництва і транспорту. Таким чином дипломати спробували з’ясувати, чи збирається Україна розпочати роботи з побудови автотраси, яку у міжнародній документації названо “транс європейським транспортним коридором номер 5”.
Напередодні зустрічі послів та експертів у Мукачевому відбулася подія, безпосередньо пов’язана з розв’язанням проблеми “транспортного коридору номер 5”. У Римі міністр транспорту України Валерій Пустовойтенко провів переговори з італійським колегою і з керівництвом компанії “Тодіні”, яку залучено до побудови італійського відрізка 5-того транспортного коридору “Лісабон – Москва”. Італійці погодилися допомогти Україні у побудові сучасної автомагістралі, яка з’єднає протилежні частини Європи. У Мукачевому ж обговорювались практичні питання – адже угорці, чехи і словаки фактично визначилися з обсягом робіт і з кількістю робочих рук, які буде задіяно спершу для побудови, а потім для обслуговування магістралі. Це особливо важливо у контексті проголошеного державами Центрально-східної Європи прикордонного співробітництва – врешті-решт, для цього створюється відповідна інфраструктура на угорсько-словацько-українському кордоні. Хоча з власних вражень пригадую, що якість інфраструктури на угорській стороні дуже різниться від якості на стороні українській. Маю на увазі і якість автотраси, що на українській території нагадує розбиту ще радянськими танками сільську дорогу, і якість обслуговування у кав’ярнях поблизу КПП.
Зволікання з боку України може призвести до того, що магістраль “Лісабон – Москва” будуватиметься на її території іноземцями, із залученням іноземних робітників та іноземних технологій. Якщо з другим можна погодитись, то з першим аж ніяк: як свідчить досвід Чехії, Угорщини та Словаччини, побудова сучасних автобанів та їх обслуговування – це тисячі робочих місць, стабільна зарплата робітників, розширення сервісної інфраструктури, і у підсумку – мільйонні надходження до держбюджетів.
Напередодні зустрічі послів та експертів у Мукачевому відбулася подія, безпосередньо пов’язана з розв’язанням проблеми “транспортного коридору номер 5”. У Римі міністр транспорту України Валерій Пустовойтенко провів переговори з італійським колегою і з керівництвом компанії “Тодіні”, яку залучено до побудови італійського відрізка 5-того транспортного коридору “Лісабон – Москва”. Італійці погодилися допомогти Україні у побудові сучасної автомагістралі, яка з’єднає протилежні частини Європи. У Мукачевому ж обговорювались практичні питання – адже угорці, чехи і словаки фактично визначилися з обсягом робіт і з кількістю робочих рук, які буде задіяно спершу для побудови, а потім для обслуговування магістралі. Це особливо важливо у контексті проголошеного державами Центрально-східної Європи прикордонного співробітництва – врешті-решт, для цього створюється відповідна інфраструктура на угорсько-словацько-українському кордоні. Хоча з власних вражень пригадую, що якість інфраструктури на угорській стороні дуже різниться від якості на стороні українській. Маю на увазі і якість автотраси, що на українській території нагадує розбиту ще радянськими танками сільську дорогу, і якість обслуговування у кав’ярнях поблизу КПП.
Зволікання з боку України може призвести до того, що магістраль “Лісабон – Москва” будуватиметься на її території іноземцями, із залученням іноземних робітників та іноземних технологій. Якщо з другим можна погодитись, то з першим аж ніяк: як свідчить досвід Чехії, Угорщини та Словаччини, побудова сучасних автобанів та їх обслуговування – це тисячі робочих місць, стабільна зарплата робітників, розширення сервісної інфраструктури, і у підсумку – мільйонні надходження до держбюджетів.
