Прага, 13 листопада 2001 – Формування привабливого образу політика чи політичного лідера є складним і довготривалим процесом і ця діяльність має свої емоційно-психологічні особливості та залежить від можливостей сил, котрі його формують, їх впливу на масові комунікації, тобто, насамперед, на пресу. Кишеньковість засобів інформації, їх розпорошенність між різними політичними замовниками в Україні, створює досить складний рекламно-символічний фон для витворення іміджу політичного діяча.
З іміджами більшості нинішніх українських політиків все виглядає приблизно так, як у російського поета, рядками котрого стверджувалося приблизно таке, якщо зірки називають у небі чиїмись іменами, то це комусь потрібно. Зірки ж більшості українських законодавців і можновладців хоч і світяться у політичиному небі України але, згідно із об’єктивними опитуваннями, зовсім, не те що, не гріють більшість громадян, але навіть і не прояснюють похмурі чола народу у якійсь надії на найближче майбутнє…Розрив інтересів між невеликою групою піднесених долею випадку сильних українського світу і більшістю населення держави пояснюють різними причинами. Але цікаво одне, що верхи такий розрив не дуже хвилює, а більшість низів не знають, як його реально скоротити. Пересічний люд не може дійти громадської згоди з приводу кардинального вирішення проблеми єдності влади і прогресуючого суспільного блага. І цьому на заваді, зокрема, не самостійне визначення виборцями справжнього змісту політиків, котрі ховаються за своїми штучними іміджами. І чим вище сан політика, тим важче людям зрозуміти, а що криється за тими символами, котрими прикривають можновладця слухняні засоби інформації.
Свого часу більшість людей в Україні так і не зрозуміли політичної ролі «дисидентства» і «розвінчувача» радянських порядків. А українські борці за права людські і за знищення комуністичиної диктатури не зовсім послідовно шукали собі союзників і дозволяли забагато компромісів в період ломки тоталітарних схем. І тому ні народ, ні «дисиденти», хоча їх інтереси були завжди близькими, не зчулися, як у костюми «будівничих» нового життя одяглися ті ж радянські інженери людських душ, тобто, комуністична верхівка…
Ось і сьогодні ті , хто зверху і продовжують витворювати власний імідж, благо, досвід у них зберігся ще з комуністичних часів і з критичних пречитувань, часто лише їм доступних, так званих буржуазних, тобто – демократичних, досліджень ролі політичної реклами та привабливого образу можновладця. Про штучність багатьох таких символічних масок свідчить хоча б тривала відносна популярність лідерів лівих і комуністів, котрі нічого реального для покращення життя народу зробити не спромоглися. Але виглядає так, що народ вічно обдурювати неможливо і про це свідчать самі настрої пересічних виборців України сьогодні.
З іміджами більшості нинішніх українських політиків все виглядає приблизно так, як у російського поета, рядками котрого стверджувалося приблизно таке, якщо зірки називають у небі чиїмись іменами, то це комусь потрібно. Зірки ж більшості українських законодавців і можновладців хоч і світяться у політичиному небі України але, згідно із об’єктивними опитуваннями, зовсім, не те що, не гріють більшість громадян, але навіть і не прояснюють похмурі чола народу у якійсь надії на найближче майбутнє…Розрив інтересів між невеликою групою піднесених долею випадку сильних українського світу і більшістю населення держави пояснюють різними причинами. Але цікаво одне, що верхи такий розрив не дуже хвилює, а більшість низів не знають, як його реально скоротити. Пересічний люд не може дійти громадської згоди з приводу кардинального вирішення проблеми єдності влади і прогресуючого суспільного блага. І цьому на заваді, зокрема, не самостійне визначення виборцями справжнього змісту політиків, котрі ховаються за своїми штучними іміджами. І чим вище сан політика, тим важче людям зрозуміти, а що криється за тими символами, котрими прикривають можновладця слухняні засоби інформації.
Свого часу більшість людей в Україні так і не зрозуміли політичної ролі «дисидентства» і «розвінчувача» радянських порядків. А українські борці за права людські і за знищення комуністичиної диктатури не зовсім послідовно шукали собі союзників і дозволяли забагато компромісів в період ломки тоталітарних схем. І тому ні народ, ні «дисиденти», хоча їх інтереси були завжди близькими, не зчулися, як у костюми «будівничих» нового життя одяглися ті ж радянські інженери людських душ, тобто, комуністична верхівка…
Ось і сьогодні ті , хто зверху і продовжують витворювати власний імідж, благо, досвід у них зберігся ще з комуністичних часів і з критичних пречитувань, часто лише їм доступних, так званих буржуазних, тобто – демократичних, досліджень ролі політичної реклами та привабливого образу можновладця. Про штучність багатьох таких символічних масок свідчить хоча б тривала відносна популярність лідерів лівих і комуністів, котрі нічого реального для покращення життя народу зробити не спромоглися. Але виглядає так, що народ вічно обдурювати неможливо і про це свідчать самі настрої пересічних виборців України сьогодні.
