Київ, 14 листопада 2001 - Ми всі якось звикли до того, що стереотипи – це дуже погано. Навіть у новітніх словниках, таких, як “Універсальний енциклопедичний”, про стереотипи сказане тільки погане: “Стереотип – це спрощене, схематичне зображення осіб, груп, суспільних відносин, сформоване на основі неповних або фальшивих знань, однак закріплене в традиції; стереотип важко піддається змінам”. Одразу ж виникає запитання: а чи не назвати прізвище того, хто володіє повним і без краплини фальшу знанням чи то про суспільні стосунки у сучасній Україні, чи то про якусь конкретну особу, надто жіночої статі? Чи – навіть повним знанням про самого себе? І чи може не бути спрощеним зображення у свідомості не професора етнографії, а пересічного громадянина, скажімо, характерних рис того чи іншого етносу, особливо такого, з яким ця людина не має стабільних і тривалих стосунків?
Можна продовжувати, але, видається, головна теза вже зрозуміла: у нас побутує спрощене розуміння стереотипу. Можна сказати – стереотип щодо стереотипу. Тим часом як системи стереотипів, у тому числі і т. зв. стереотипів етнічних, дозволяють людині орієнтуватися у світі. Особливо, коли йдеться про потребу швидко щось вирішувати у доволі стандартних ситуаціях міжлюдського спілкування. Наприклад, коли йдеться про запрошення на обід представника народу з обширів ісламської культури, стане у нагоді стереотип: “мусульмани не їдять свинини”. А от хтось із українців, крім, звісно, запеклих вегетаріанців, навряд чи відмовиться від сала. Зрозуміло, що етнічний стереотип включає не тільки уявлення, хто що їсть, у що вбирається і який має темперамент. Вони обов’язково включають символи вищих досягнень тієї чи іншої нації. А водночас – і символи зла, спричиненого цією нацією іншим народам. Тому у повсякденній свідомості українців ще довго побутуватимуть уявлення, скажімо, про німців як народ Баха і Гете, а водночас – і Гітлера. Та й українців сусідні народи, очевидно, асоціюють не тільки з Тарасом та Андрієм Шевченками, а і з деякими значно гіршими постатями. Принагідно: парадокс, але на рівні етнічного стереотипу, очевидно, немає різниці між великим поетом і знаним футболістом – он Бразилію уособлює у масовій свідомості передусім Пеле, потім телесеріал “Рабиня Ізаура”, і вже для обраних, для людей із справді вищою освітою – Німейер чи Амаду. Але, мабуть, що стосується масового бразильця, то етнічний стереотип має рацію: футбол і телесеріали у його житті посідають значно більше місце, ніж вишукане мистецтво. Боюсь, те саме стосується й українців.
Отож – любіть етнічні стереотипи. Не виганяйте їх із своєї свідомості. Якщо, звісно, не маєте наміру зблизька пізнати людину іншоетнічного походження. Ось тут, при тісних, щільних, приватних, ба, навіть інтимних контактах контактах, стереотипи летять геть.
Отож – любіть етнічні стереотипи. Не виганяйте їх із своєї свідомості. Якщо, звісно, не маєте наміру зблизька пізнати людину іншоетнічного походження. Ось тут, при тісних, щільних, приватних, ба, навіть інтимних контактах контактах, стереотипи летять геть.
