Нью-Йорк, 16 листопада 2001 – Нині в американському суспільстві точиться жвава дискусія навколо розпорядження президента Джорджа Буша передавати захоплених терористів військовим трибуналам для швидкого суду.
Нове рішення не потребує згоди Конґресу, бо президент є головнокомандувачем збройних сил, а країна веде війну, в якій ворог не обов’язково носить погони. Це може бути заарештований у Сан-Дієґо виконавець чи координатор терористичних актів, це можуть бути захоплені в Афганістані лідери терористичної мережі Бін Ладена, а може, й він сам. Згідно з наказом, трибунали – польові, тобто їх створюють на місцях, здебільшого не в Америці, а в інших країнах, як ото Афганістан чи Пакистан. Це картина незвичайна для американської демократичної системи правосуддя, бо трибунал працює в закритому засіданні, обвинувачений не може обирати собі адвоката, а долю його вирішує не журі присяжних, а колегія з п’ятьох офіцерів. Причому, якщо у звичайному суді для винесення смертного вироку необхідне одностайне рішення журі, то у трибуналі вистачає згоди двох третин членів колегії.
Прихильники нового рішення посилаються на воєнний час та історичні прецеденти. Наприклад, 1942 року, під час другої світової війни, спеціальний військовий трибунал, створений за наказом президента Рузвельта, таємно розглядав справу дванадцятьох німецьких підривників, які висадилися з підводного човна у Флориді та Нью-Йорку з вибухівкою для диверсійних операцій. Вирок був – смертна кара. Верховний суд Сполучених Штатів схвалив рішення трибуналу. Диверсантів повісили. Сорок шостого року на Філіпінах подібним чином судили японського генерала Ямасіту. Його теж повісили.
У тих випадках трибунали спиралися на міжнародний закон війни. У постанові Верховного Суду говорилося, що американські командири мають владу судити й карати “ворогів, які, намагаючись перешкодити нашим воєнним зусиллям, порушили закон війни”.
Одначе Американський Союз громадянських свобод, організація ліберальних юристів, уважає, що Конґрес повинен здійснювати нагляд над трибуналами, забезпечуючи дотримання демократичних норм і правил поводження з військовополоненими.
Віце-президент Річард Чейні відповів, що терористи не можуть претендувати на статус військовополонених і відтак на захист із боку традиційної американської юриспруденції. Він уважає, тим не менше, що суди будуть справедливими. Військовий трибунал, на думку Чейні, “гарантуватиме цим людям поводження, на яке вони заслуговують”, бо йдеться про вбивць тисяч невинних американців, у тому числі жінок і дітей.
Цей аргумент не переконав консервативного публіциста Уільяма Сейфайра, коментатора Нью-Йорк Таймз, який уважає, що своїм розпорядженням президент Буш припустився серйозної помилки, бо підмінює американське судочинство швидкісними військовими судами.
Контраргумент представників Білого Дому такий, що трибунали необхідні хоча б для того, щоб захистити від можливої помсти терористів членів журі присяжних, які голосуватимуть за суворе покарання злочинців. Крім того, на думку адмінстрації, військові трибунали запобігатимуть розголошенню развідувальних джерел інформації, чого не можна уникнути у цивільних судових процесах.
Дискусія триває.
Нове рішення не потребує згоди Конґресу, бо президент є головнокомандувачем збройних сил, а країна веде війну, в якій ворог не обов’язково носить погони. Це може бути заарештований у Сан-Дієґо виконавець чи координатор терористичних актів, це можуть бути захоплені в Афганістані лідери терористичної мережі Бін Ладена, а може, й він сам. Згідно з наказом, трибунали – польові, тобто їх створюють на місцях, здебільшого не в Америці, а в інших країнах, як ото Афганістан чи Пакистан. Це картина незвичайна для американської демократичної системи правосуддя, бо трибунал працює в закритому засіданні, обвинувачений не може обирати собі адвоката, а долю його вирішує не журі присяжних, а колегія з п’ятьох офіцерів. Причому, якщо у звичайному суді для винесення смертного вироку необхідне одностайне рішення журі, то у трибуналі вистачає згоди двох третин членів колегії.
Прихильники нового рішення посилаються на воєнний час та історичні прецеденти. Наприклад, 1942 року, під час другої світової війни, спеціальний військовий трибунал, створений за наказом президента Рузвельта, таємно розглядав справу дванадцятьох німецьких підривників, які висадилися з підводного човна у Флориді та Нью-Йорку з вибухівкою для диверсійних операцій. Вирок був – смертна кара. Верховний суд Сполучених Штатів схвалив рішення трибуналу. Диверсантів повісили. Сорок шостого року на Філіпінах подібним чином судили японського генерала Ямасіту. Його теж повісили.
У тих випадках трибунали спиралися на міжнародний закон війни. У постанові Верховного Суду говорилося, що американські командири мають владу судити й карати “ворогів, які, намагаючись перешкодити нашим воєнним зусиллям, порушили закон війни”.
Одначе Американський Союз громадянських свобод, організація ліберальних юристів, уважає, що Конґрес повинен здійснювати нагляд над трибуналами, забезпечуючи дотримання демократичних норм і правил поводження з військовополоненими.
Віце-президент Річард Чейні відповів, що терористи не можуть претендувати на статус військовополонених і відтак на захист із боку традиційної американської юриспруденції. Він уважає, тим не менше, що суди будуть справедливими. Військовий трибунал, на думку Чейні, “гарантуватиме цим людям поводження, на яке вони заслуговують”, бо йдеться про вбивць тисяч невинних американців, у тому числі жінок і дітей.
Цей аргумент не переконав консервативного публіциста Уільяма Сейфайра, коментатора Нью-Йорк Таймз, який уважає, що своїм розпорядженням президент Буш припустився серйозної помилки, бо підмінює американське судочинство швидкісними військовими судами.
Контраргумент представників Білого Дому такий, що трибунали необхідні хоча б для того, щоб захистити від можливої помсти терористів членів журі присяжних, які голосуватимуть за суворе покарання злочинців. Крім того, на думку адмінстрації, військові трибунали запобігатимуть розголошенню развідувальних джерел інформації, чого не можна уникнути у цивільних судових процесах.
Дискусія триває.
