Прага, 19 листопада 2001 – З перших днів незалежності України в республіці з’явилися, і козацькі товариства, і гетьмани. На нашій пам’яті десятиріччя незалежності, як мінімум чотири гетьмани і не менше отаманів та різних там хорунжих, а нижчих козацьких чинів годі сьогодні й злічити. Лише чотири види бойових козацьких мистецтв чого варті сьогодні. Не кажемо вже про громадські організації – окрім Координаційної ради з питань розвитку козацтва існують ще Херсонське крайове товариство Українського козацтва, козацькі клуби і товариства. Тобто, підстави для програми відродження козацтва є, як були вони десять років тому. Чому ж така програма з’явилася саме сьогодні?
Відразу ж після оприлюднення з’явилися іронічні зауваження, що мовляв, президент Кучма з козацтвом копіює Росію, бо там Борис Єльцин ще на початках свого правління загравав з регіональними організаціями російського козацтва, які взяли на себе у федеративних регіонах частину важких обов’язків з охорони громадського порядку, а також кордонів, особливо поблизу «гарячих точок» - з Чечнею, Абхазією та інше. Тим більше, що російське козацтво являє собою значну політичну силу в країні. Що ж стосується України, то проблеми подібні російським, також існуюють – східні кордони – сухопутні і морські – охороняються слабо та й ще не зовсім визначені і тут не завадило б оживити громадську ініціативу, може й знайдуться люди, котрі захочуть на громадських засадах допомагати прикордонній службі України, як колись – юні прикордонники. А в разі якихось негараздів чи сутичок – буде на що списати – мовляв надлишки громадської ініціативи, не спрацювало як слід…Що ж стосується відновлення там історичних місць – Хортиці, створення музеїв козацтва, військово-патріотичного виховання молоді на козацькому історичному досвіді та багато чого іншого, то це не потребує такої вже прискіпливої участі держави і ні до чого її у цьому не зобов’язує, окрім, звичайно, виділення відповідних коштів, що, до речі й планується указом президента з 2002 року і контролюватиме витрачання «козацьких», так би мовити, грошей, уряд…Це суттєво.
Суттєво також те, що програма підписана головою президентської адміністрації Володимиром Литвином і прикордонними військами командувати щойно призначений його брат. Одночасно з’явилася інформація про перехід Володимира Литвина до активної політичної боротьби напередодні парламентських виборів. Знову ж таки, це дало привід гострим язиками балакати про так звану «якісну підтримку» політичних кроків своїх підлеглих з боку президента України, одним з елементів котрої є ідеологічна атака у вигляді не мало, не багато – а саме національної програми з відродження козацтва. Тим більше, що один з головних ініціаторів програми – Володимир Литвин – професійний історик. Якби там не було, але національна програма, шапкою якої став указ президента, привернула увагу. Тут вже не дорікнеш про те, що національна ідея, мовляв, не спрацювала, бо згадана програма, гляди, ще й виявить – хто ж у цій державі живе. А як ні, то можна буде списати на слабкість громадської підтримки, знову ж таки на той же нарід, голоту, як казали козаки, яка першою підставляла свої шиї під всі біди і незгоди держави і останньою дізнавалася про те, що верхівка її знову полишила напризволяще…
Відразу ж після оприлюднення з’явилися іронічні зауваження, що мовляв, президент Кучма з козацтвом копіює Росію, бо там Борис Єльцин ще на початках свого правління загравав з регіональними організаціями російського козацтва, які взяли на себе у федеративних регіонах частину важких обов’язків з охорони громадського порядку, а також кордонів, особливо поблизу «гарячих точок» - з Чечнею, Абхазією та інше. Тим більше, що російське козацтво являє собою значну політичну силу в країні. Що ж стосується України, то проблеми подібні російським, також існуюють – східні кордони – сухопутні і морські – охороняються слабо та й ще не зовсім визначені і тут не завадило б оживити громадську ініціативу, може й знайдуться люди, котрі захочуть на громадських засадах допомагати прикордонній службі України, як колись – юні прикордонники. А в разі якихось негараздів чи сутичок – буде на що списати – мовляв надлишки громадської ініціативи, не спрацювало як слід…Що ж стосується відновлення там історичних місць – Хортиці, створення музеїв козацтва, військово-патріотичного виховання молоді на козацькому історичному досвіді та багато чого іншого, то це не потребує такої вже прискіпливої участі держави і ні до чого її у цьому не зобов’язує, окрім, звичайно, виділення відповідних коштів, що, до речі й планується указом президента з 2002 року і контролюватиме витрачання «козацьких», так би мовити, грошей, уряд…Це суттєво.
Суттєво також те, що програма підписана головою президентської адміністрації Володимиром Литвином і прикордонними військами командувати щойно призначений його брат. Одночасно з’явилася інформація про перехід Володимира Литвина до активної політичної боротьби напередодні парламентських виборів. Знову ж таки, це дало привід гострим язиками балакати про так звану «якісну підтримку» політичних кроків своїх підлеглих з боку президента України, одним з елементів котрої є ідеологічна атака у вигляді не мало, не багато – а саме національної програми з відродження козацтва. Тим більше, що один з головних ініціаторів програми – Володимир Литвин – професійний історик. Якби там не було, але національна програма, шапкою якої став указ президента, привернула увагу. Тут вже не дорікнеш про те, що національна ідея, мовляв, не спрацювала, бо згадана програма, гляди, ще й виявить – хто ж у цій державі живе. А як ні, то можна буде списати на слабкість громадської підтримки, знову ж таки на той же нарід, голоту, як казали козаки, яка першою підставляла свої шиї під всі біди і незгоди держави і останньою дізнавалася про те, що верхівка її знову полишила напризволяще…
