Прага, 22 листопада 2001 – Поряд із подіями в Афганістані західні оглядачі коментують низку інших міжнародних проблем, зокрема ситуацію на Близькому сході і на Балканах, недавню нараду Міжнародного валютного фонду в Канаді та інші теми.
Газета «Лос-Анджелес таймс» містить коментар політичного аналітика Дейвіда Боско, який на початку 90-х років, тоді ще як репортер, надсилав з Боснії свої повідомлення про тамтешні криваві події. Автор проводить паралель між тодішньою Боснією і сьогоднішнім Афганістаном. Він закликає врахувати уроки минулого і не повторювати їх у вирішенні афганської кризи. Хоча, як підкреслює коментатор, у проведенні воєнної акції жодної аналогії нема, то є зате колосальний досвід в утриманні балансу в розбитій війною і етнічно поділеній країні, тобто Боснії. Посилаючись на цей досвід, автор пропонує кілька, а точніше - 5 принципових положень, яких слід було б дотримати у теперішніх зусиллях розв’язати афганську кризу. Передусім, як вважає автор, в Афганістані слід розмістити миротворчі війська із правом вживати силу, щоб запобігти дальшим міжусобицям між різними етнічними фракціями. По-друге, залучити до мирного процесу сусідні з Афганістаном країни, зокрема Пакистан та Іран. По-третє, не поспішати з виборами, підготувавши спочатку відповідний грунт для їхнього проведення і усунувши можливості участі в них релігійних екстремістів з будь якої сторони. По-четверте, воєнними злочинцями і терористами повинен зайнятися міжнародний трибунал у справах воєнних злочинів. І врешті, по-п’яте, міжнародна громадськість повинна докласти довготривалих зусиль для радикальних політичних змін у цій країні.
Тим часом науковець з Інституту Джона Гопкінса, що досліджує проблеми середньо-азійських і кавказьких країн Фредерік Старр, у газеті «Крісчен саєнс монітрор» зосереджує увагу на одному конкретному аспекті розв’язання афганської кризи. Основою нового афганського правління повинна стати участь в новому керівництві представників усіх 29-ти провінцій країни. Тим часом міжнародна спільнота повинна тривалий час надавати невпинну допомогу новому афганському керівництву, бо, за словами автора, навіть найліпший уряд упаде без такої допомоги. Доти, поки люди будуть голодні і не зможуть знайти праці, над Афганістаном висітиме загроза анархії, пише автор. Тому західні країни повинні наладнати іригаційні канали, забезпечити населення насінним фондом, допомогти наладнати органи самоуправління і надавати у достатній кількості дрібні кредити для розвитку господарства.
Тим часом американський тижневик «Бізнес уік» порушує іншу міжнародну тему – недавню нараду в Оттаві Міжнародного валютного фонду. Аналітик з питань глобальної економіки Піт Енґардіо вважає, що Міжнародний валютний фонд останніми роками став знаряддям західної зовнішньої політики, зокрема він проштовхує, на думку автора, інтереси США і остання нарада в Оттаві підтвердила це. Головною темою стала боротьба з тероризмом і відмиванням грошей. Далі автор званувачує МВФ у подвійних стандартах: кредити розподіляються не на основі нагальних потреб, а з міркувань стратегічних інтересів Заходу. При цьому автор наводить одного з таких надмірних реципієнтів кредитів МВФ Росію. Для відновлення довір’я і політичної нейтральності, як вважає автор, Міжнародний валютний фонд повинен позбутися дотеперішньої практики.
Газета «Лос-Анджелес таймс» містить коментар політичного аналітика Дейвіда Боско, який на початку 90-х років, тоді ще як репортер, надсилав з Боснії свої повідомлення про тамтешні криваві події. Автор проводить паралель між тодішньою Боснією і сьогоднішнім Афганістаном. Він закликає врахувати уроки минулого і не повторювати їх у вирішенні афганської кризи. Хоча, як підкреслює коментатор, у проведенні воєнної акції жодної аналогії нема, то є зате колосальний досвід в утриманні балансу в розбитій війною і етнічно поділеній країні, тобто Боснії. Посилаючись на цей досвід, автор пропонує кілька, а точніше - 5 принципових положень, яких слід було б дотримати у теперішніх зусиллях розв’язати афганську кризу. Передусім, як вважає автор, в Афганістані слід розмістити миротворчі війська із правом вживати силу, щоб запобігти дальшим міжусобицям між різними етнічними фракціями. По-друге, залучити до мирного процесу сусідні з Афганістаном країни, зокрема Пакистан та Іран. По-третє, не поспішати з виборами, підготувавши спочатку відповідний грунт для їхнього проведення і усунувши можливості участі в них релігійних екстремістів з будь якої сторони. По-четверте, воєнними злочинцями і терористами повинен зайнятися міжнародний трибунал у справах воєнних злочинів. І врешті, по-п’яте, міжнародна громадськість повинна докласти довготривалих зусиль для радикальних політичних змін у цій країні.
Тим часом науковець з Інституту Джона Гопкінса, що досліджує проблеми середньо-азійських і кавказьких країн Фредерік Старр, у газеті «Крісчен саєнс монітрор» зосереджує увагу на одному конкретному аспекті розв’язання афганської кризи. Основою нового афганського правління повинна стати участь в новому керівництві представників усіх 29-ти провінцій країни. Тим часом міжнародна спільнота повинна тривалий час надавати невпинну допомогу новому афганському керівництву, бо, за словами автора, навіть найліпший уряд упаде без такої допомоги. Доти, поки люди будуть голодні і не зможуть знайти праці, над Афганістаном висітиме загроза анархії, пише автор. Тому західні країни повинні наладнати іригаційні канали, забезпечити населення насінним фондом, допомогти наладнати органи самоуправління і надавати у достатній кількості дрібні кредити для розвитку господарства.
Тим часом американський тижневик «Бізнес уік» порушує іншу міжнародну тему – недавню нараду в Оттаві Міжнародного валютного фонду. Аналітик з питань глобальної економіки Піт Енґардіо вважає, що Міжнародний валютний фонд останніми роками став знаряддям західної зовнішньої політики, зокрема він проштовхує, на думку автора, інтереси США і остання нарада в Оттаві підтвердила це. Головною темою стала боротьба з тероризмом і відмиванням грошей. Далі автор званувачує МВФ у подвійних стандартах: кредити розподіляються не на основі нагальних потреб, а з міркувань стратегічних інтересів Заходу. При цьому автор наводить одного з таких надмірних реципієнтів кредитів МВФ Росію. Для відновлення довір’я і політичної нейтральності, як вважає автор, Міжнародний валютний фонд повинен позбутися дотеперішньої практики.
