Київ, 24 листопада 2001 - Відповідаючи на питання, чи можливі демократичні вибори у країні без демократичних традицій, слід звернути увагу на два аспекти: Демократичні вибори – як форму організації влади і демократичні вибори – по суті. Адже реально вибори відбуваються постійно, виборча кампанія тільки фіксує результат демократичного політичного процесу. Це завершення є – або ж має бути – відкритим, як відкритим має бути і сам процес.
Нинішня Україна є державою, де немає традицій демократичного вибору, а є тільки оболонка того, що називається справжніми Демократичними виборами. Скажімо, у якій з розвинених країн, де усталені принципи демократії – США, Німеччині, Великобританії і подібних - можна почути про створення «партії влади», як це відбувалося в Україні з НДП, як відбувається з партією Регіонів. Українські вибори за своєю суттю можуть мати демократичну оболонку, проте не є наслідком нормального демократичного політичного процесу. У суспільстві, де немає демократичних традицій, називати вибори демократичними немає підстав.
У цьому зв’язку слід пригадати, що в західних демократичних країнах велика роль відводиться особистостям. Приклад навіть близьких сусідів – Польщі та Чехії – досить переконливий. В Україні ж поки що явні ознаки патерналізму та етатизму. Тобто, віра в доброго керівника – чи вождя –як хочете, на всіх рівнях, а також тотальний вплив держави як такої на всі процеси. І це не тільки рудименти тоталітарної системи, а й – наслідок усього історичного розвитку. Наслідок гірший, порівняно навіть з тими ж близькими західними сусідами, тому що етатизм у нас - азійського типу.
Що ж до провідної ролі особистостей у процесі демократизації країни, то це питання - досить велике і тут нема змоги розкривати його повністю. Хочу зазначити тільки, що навіть провідні українські політики, очевидно, ще не готові до того, щоб зіставляти роль особистості та піднесення демократизації країни на вищий щабель. На цікавій зустрічі з журналістами у прес-клубі в п”ятницю лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук наголосив, що “партія йде на вибори як партія, а не як особистості”. Скромно дистанціювавшись від питань про очолювання виборчого списку, а також висловивши припущення, що, можливо, вибір особистостей доречніший на виборах президента.
Очевидно, питання участі особистостей у виборчому процесі ще справді не на часі в Україні, яка робить несміливі й часом невпевнені кроки на шляху до того, щоб бути країною демократичною.
Слід не забувати того, що сам дух демократичних виборів створює не держава, а інститути відкритого суспільства. Вони виступають інструментом контролю як за виборами, так за політичними процесами загалом. Ці інститути формують феномен громадської думки. Так, у постсоціалістичних західних країнах вибори стали інструментом створення відкритого суспільства та організації реального демократичного процесу.
Чи Україна ігнорує цей досвід, чи вважає за потрібне набувати власного досвіду? А, можливо, для України цікавішим є досвід Туреччини, яка через багаторічне жорстке дотримання виборчих норм зуміла добитися значного прогресу у демократизації й побудові демократичного суспільства. Хоч стартові передумови в неї були значно гіршими, ніж в України.
Ті вибори, які десяток літ тому були названі в Україні “першими демократичними”, насправді були стихійними й популістськими. Очевидно, настав час зрозуміти, що демократизації знизу в Україні не відбудеться. Вона могла б, зрештою, відбутися, якби в країні з’явилася влада, яка б остаточно збагнула, чому це вигідно і в чому власне полягають переваги відкритого демократичного суспільства.
Нинішня Україна є державою, де немає традицій демократичного вибору, а є тільки оболонка того, що називається справжніми Демократичними виборами. Скажімо, у якій з розвинених країн, де усталені принципи демократії – США, Німеччині, Великобританії і подібних - можна почути про створення «партії влади», як це відбувалося в Україні з НДП, як відбувається з партією Регіонів. Українські вибори за своєю суттю можуть мати демократичну оболонку, проте не є наслідком нормального демократичного політичного процесу. У суспільстві, де немає демократичних традицій, називати вибори демократичними немає підстав.
У цьому зв’язку слід пригадати, що в західних демократичних країнах велика роль відводиться особистостям. Приклад навіть близьких сусідів – Польщі та Чехії – досить переконливий. В Україні ж поки що явні ознаки патерналізму та етатизму. Тобто, віра в доброго керівника – чи вождя –як хочете, на всіх рівнях, а також тотальний вплив держави як такої на всі процеси. І це не тільки рудименти тоталітарної системи, а й – наслідок усього історичного розвитку. Наслідок гірший, порівняно навіть з тими ж близькими західними сусідами, тому що етатизм у нас - азійського типу.
Що ж до провідної ролі особистостей у процесі демократизації країни, то це питання - досить велике і тут нема змоги розкривати його повністю. Хочу зазначити тільки, що навіть провідні українські політики, очевидно, ще не готові до того, щоб зіставляти роль особистості та піднесення демократизації країни на вищий щабель. На цікавій зустрічі з журналістами у прес-клубі в п”ятницю лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук наголосив, що “партія йде на вибори як партія, а не як особистості”. Скромно дистанціювавшись від питань про очолювання виборчого списку, а також висловивши припущення, що, можливо, вибір особистостей доречніший на виборах президента.
Очевидно, питання участі особистостей у виборчому процесі ще справді не на часі в Україні, яка робить несміливі й часом невпевнені кроки на шляху до того, щоб бути країною демократичною.
Слід не забувати того, що сам дух демократичних виборів створює не держава, а інститути відкритого суспільства. Вони виступають інструментом контролю як за виборами, так за політичними процесами загалом. Ці інститути формують феномен громадської думки. Так, у постсоціалістичних західних країнах вибори стали інструментом створення відкритого суспільства та організації реального демократичного процесу.
Чи Україна ігнорує цей досвід, чи вважає за потрібне набувати власного досвіду? А, можливо, для України цікавішим є досвід Туреччини, яка через багаторічне жорстке дотримання виборчих норм зуміла добитися значного прогресу у демократизації й побудові демократичного суспільства. Хоч стартові передумови в неї були значно гіршими, ніж в України.
Ті вибори, які десяток літ тому були названі в Україні “першими демократичними”, насправді були стихійними й популістськими. Очевидно, настав час зрозуміти, що демократизації знизу в Україні не відбудеться. Вона могла б, зрештою, відбутися, якби в країні з’явилася влада, яка б остаточно збагнула, чому це вигідно і в чому власне полягають переваги відкритого демократичного суспільства.
