Прага, 27 листопада 2001 ― Події 11 вересня вплинули на Україну таким чином, що її політика безпеки віднині скеровуватиметься в бік Росії – вважає аналітик британського часопису “Jane’s Intelligence Review” Тарас Кузьо, який раніше очолював Інформаційний центр НАТО у Києві. Посилення російського впливу на Україні, та відхід України від Заходу після скандалу “Кучмаґейт” – це наслідки довготривалої тенденції зближення України з Росією. Тарас Кузьо аналізує причини і наслідки про-російської політики безпеки України.
Політика в галузі безпеки після 11 вересня змінилася: Україна зближується з СНД – стверджує британський оглядач Тарас Кузьо, коментар якого вміщено у грудневому числі часопису “Jane’s Intelligence Review”. Ось як пояснює своє твердження Кузьо: за активне залучення до анти-терористичного центру Співдружності виступає Служба Безпеки України, котра завжи була проти співпраці з НАТО, а її колишній голова Деркач мав близькі зв’язки з “Трудовою Україною” - фракцією парламенту, що разом із комуністами має радикально про-російську спрямованість. Після 11 вересня Україна почала розглядати можливість приєднання до Договору про колективну безпеку СНД. Про це свідчить участь Києва у нарадах Співдружності наприкінці вересня, присвячених боротьбі з тероризмом і сеператизмом. Все це наслідки 11 вересня, вважає Тарас Кузьо, а причина повороту української політики в галузі безпеки в бік Росії одна: цього завжди прагнула Москва і це було вигідно українським олігархам.
Британський аналітик з питань безпеки стверджує, що Росія розмірковує над розробленням нових ракетних технологій, що створювали б противагу планам американської системи проти-ракетної оборони. Для цього Москві конче потрібен дніпропетровський завод “Південмаш” – єдине підприємиство на колишніх радянських теренах, здатне виготовляти необхідні ракети. Таким чином, в обмін на підтримку Кучми, Путін прагне поглиблення співпраці в галузі військових технологій.
До зміни напрямку політики безпеки Києва в бік Москви призвело не лише зближення двох країн у питаннях оборони, а й потужні економічні інтереси Росії в Україні.
У коментарі в британському часописі “Jane’s Intelligence Review” Тарас Кузьо згадує, що відставка про-західних урядовців Тарасюка і Ющенка відбулася під російським впливом і під впливом українських олігархів, для яких політика колишнього кабінету становила загрозу вигаданій ними “багатовекторності”. За деякими припущеннями, за відставкою Бориса Тарасюка стояв тоді колишній радянський кар’єрний дипломат, а нині голова департаменту закордонної політики Адміністрації Кучми – Анатолій Орел. Зараз, пиаше британський часопис, в президентській адміністрації не залишилося жодного високопосадовця із про-західною орієнтацією.
Отже, українські олігархи, вигадали “багатовекторність”, аби користатися перевагами дружби одночасно із Заходом і зі Сходом. Цю думку підтверджує постійне загравання України із НАТО. Тарас Кузьо згадує, аби змусити Росію визнати український кордон, Україна заговорила про членство в Альянсі; а після того, як на початку 1999 року Держдума ратифікувала договір з Україною, українські олігархи вирішили обмежитися лише закликами про членство в Євросоюзі.
Водночас, не можна стверджувати, що олігархи просто заграють із Москвою. Є інша причина: на їхню думку, за скандалом “Кучмаґейт” і намірами опозиції скинути Леоніда Кучму стоїть Захід. Підтвердженням тому були й слова Євгена Марчука, які наводить Кузьо. Марчук назвав критику Заходу під час касетного скандалу “інформаційним втручанням” у внутрішні справи України.
І нарешті остання причина, чому політика безпеки України розвертається в бік Росії. Олігархи, які тримають владу в Україні, збагатилися і здобули свій політичний вплив завдяки російським енергоносіям. Тому зараз вони й блокують пошук Україною альтернативних джерел надходжень нафти і газу. Тут Кузьо згадує Одеський нафтовий термінал, що мав зберігати і переробляти азербайджанську нафту: його почали будувати у 1993 році, але досі не закінчено. Отже, Українські олігархи укладають незаконні угоди із скорумпованими російськими енерго-ділками, які навіть відкидали вимогу українського уряду встановити лічильнити на газопроводах, аби запобігти крадіжкам газу.
Так думає аналітик з міжнародних питань, колишній директор Центру документації НАТО в Україні Тарас Кузьо. Його статтю вміщує британський часопис з питань безпеки й оборони “Jane’s Intelligence Review”.
Політика в галузі безпеки після 11 вересня змінилася: Україна зближується з СНД – стверджує британський оглядач Тарас Кузьо, коментар якого вміщено у грудневому числі часопису “Jane’s Intelligence Review”. Ось як пояснює своє твердження Кузьо: за активне залучення до анти-терористичного центру Співдружності виступає Служба Безпеки України, котра завжи була проти співпраці з НАТО, а її колишній голова Деркач мав близькі зв’язки з “Трудовою Україною” - фракцією парламенту, що разом із комуністами має радикально про-російську спрямованість. Після 11 вересня Україна почала розглядати можливість приєднання до Договору про колективну безпеку СНД. Про це свідчить участь Києва у нарадах Співдружності наприкінці вересня, присвячених боротьбі з тероризмом і сеператизмом. Все це наслідки 11 вересня, вважає Тарас Кузьо, а причина повороту української політики в галузі безпеки в бік Росії одна: цього завжди прагнула Москва і це було вигідно українським олігархам.
Британський аналітик з питань безпеки стверджує, що Росія розмірковує над розробленням нових ракетних технологій, що створювали б противагу планам американської системи проти-ракетної оборони. Для цього Москві конче потрібен дніпропетровський завод “Південмаш” – єдине підприємиство на колишніх радянських теренах, здатне виготовляти необхідні ракети. Таким чином, в обмін на підтримку Кучми, Путін прагне поглиблення співпраці в галузі військових технологій.
До зміни напрямку політики безпеки Києва в бік Москви призвело не лише зближення двох країн у питаннях оборони, а й потужні економічні інтереси Росії в Україні.
У коментарі в британському часописі “Jane’s Intelligence Review” Тарас Кузьо згадує, що відставка про-західних урядовців Тарасюка і Ющенка відбулася під російським впливом і під впливом українських олігархів, для яких політика колишнього кабінету становила загрозу вигаданій ними “багатовекторності”. За деякими припущеннями, за відставкою Бориса Тарасюка стояв тоді колишній радянський кар’єрний дипломат, а нині голова департаменту закордонної політики Адміністрації Кучми – Анатолій Орел. Зараз, пиаше британський часопис, в президентській адміністрації не залишилося жодного високопосадовця із про-західною орієнтацією.
Отже, українські олігархи, вигадали “багатовекторність”, аби користатися перевагами дружби одночасно із Заходом і зі Сходом. Цю думку підтверджує постійне загравання України із НАТО. Тарас Кузьо згадує, аби змусити Росію визнати український кордон, Україна заговорила про членство в Альянсі; а після того, як на початку 1999 року Держдума ратифікувала договір з Україною, українські олігархи вирішили обмежитися лише закликами про членство в Євросоюзі.
Водночас, не можна стверджувати, що олігархи просто заграють із Москвою. Є інша причина: на їхню думку, за скандалом “Кучмаґейт” і намірами опозиції скинути Леоніда Кучму стоїть Захід. Підтвердженням тому були й слова Євгена Марчука, які наводить Кузьо. Марчук назвав критику Заходу під час касетного скандалу “інформаційним втручанням” у внутрішні справи України.
І нарешті остання причина, чому політика безпеки України розвертається в бік Росії. Олігархи, які тримають владу в Україні, збагатилися і здобули свій політичний вплив завдяки російським енергоносіям. Тому зараз вони й блокують пошук Україною альтернативних джерел надходжень нафти і газу. Тут Кузьо згадує Одеський нафтовий термінал, що мав зберігати і переробляти азербайджанську нафту: його почали будувати у 1993 році, але досі не закінчено. Отже, Українські олігархи укладають незаконні угоди із скорумпованими російськими енерго-ділками, які навіть відкидали вимогу українського уряду встановити лічильнити на газопроводах, аби запобігти крадіжкам газу.
Так думає аналітик з міжнародних питань, колишній директор Центру документації НАТО в Україні Тарас Кузьо. Його статтю вміщує британський часопис з питань безпеки й оборони “Jane’s Intelligence Review”.
