Народ і влада

Прага, 29 листопада 2001 – Народом називають велику соціальну групу людей держави; склад цього людського масиву досить різношерстний, щоб говорити про його абсолютну єдність, хоча б тому, що різні, значно менші соціальні чи політичні групи, на різних історичних етапах брали на себе відповідальність говорити від імені цілого народного загалу, часто навіть не питаючи згоди у нього.

Ми не будемо здійснювати глибинний історичний екскурс у поняття народ і, тим більше, переповідати історико-політичні перипетії саме українського народу. Бо нині світ констатує бурхливе підвищення ролі більшості народів у вирішенні всіх політичних, економічних, а особливо – соціальних проблем. Західна цивілізація довела ХХ-м століттям зміну леґітимізації влади «зверху» на узаконення її «знизу», тобто – від імені народу. Фактично, демократичній світ декларує народ, як єдине джерело влади.

Чи можна сказати, що такою ж є політична динаміка українського народу? Навряд, бо ще донедавна експерти підкреслювали розколотість українського супільства на Схід і Захід. Чим і користувалися до сьогодні чимало політичних сил, особливо тих, котрі перефарбувалися після розвалу комуністичної системи. Але соціальні потреби, як виглядає нині, все більше об’єднують як східні, так і західні терени цієї держави і це проявилося на зростанні популярності уряду Ющенка. Тобто, старий розкол України поступово втрачає свою актуальність, бо люди і в Криму, і на Донбасі, і в Закарпатті хочуть жити у цивілізованому, демократичному світі. Вони стомилися від протистояння, котре нічого, окрім гальмування таких необхідних суспільних реформ, не приносить. Сьогодні навіть правлячі сили Києва зрозуміли, що потрібно шукати реальні шляхи для консолідації супільства, бо інакше політичні ігри не коштують затрат. Чи стане українське населення справді народом, покаже вже найближчий час, бо громадянам недобудованої держави вже остогидло жити на руїнах і тимчасових будовах із словесної лободи правлячих політиків.