Київ, 19 грудня 2001 - Закон про столицю України – місто-герой Київ був ухвалений після кількох невдалих спроб Верховною Радою наприкінці 1998 року і підписаний президентом Кучмою 15 січня 1999 року. За законом, столиця є особливим регіоном України, в якому місцева влада має виходити як із безпосередніх інтересів мешканців міста, так й із специфіки столичної, тобто загальнонаціональної, місії Києва.
Придивимося уважніше до деяких рис, притаманних Києву. Скажімо, за кількістю мешканців він сумірний з багатьма областями України і перевищує, скажімо, Кримську автономію. Столичні функції Києва складалися органічно, впродовж багатьох століть, на відміну від американської, австралійської чи бразильської столиці, які побудовані спеціально. Тому Київ – це не тільки і не стільки місто бюрократії; це один із найбільших промислових центрів країни, це й культурний центр, знов-таки, історично усталений; це надзвичайно важливий вузол транспортних магістралей тощо.
За Конституцією та Законом про столицю України самоврядування в Києві має особливі риси; структура міської влади забезпечує на загал представленість інтересів населення. В Києві є міська рада, яка формує структури виконавчої влади і контролює бюджет, та діє обраний шляхом загального голосування міський голова, який де-факто суміщає свою посаду з посадою глави міськдержадміністрації.
У столиці комунальна власність має свою специфіку. Ймовірно, ширше повинна практикуватися передача у комунальну власність (до речі, передбачена Законом про столицю) структур, напряму пов‘язаних із життєзабезпеченням міста. У цьому контексті не можна не згадати про компанію Київенерго, передача якої у комунальну власність Києва була здійснена урядом Віктора Ющенка, але скасована урядом Анатолія Кінаха. У плані передачі фінансово спроможній столиці економічних одиниць, які забезпечують функціонування інфраструктури Києва, видається, має рацію міський голова Олександр Омельченко: така передача (чи викуп у держави контрольного пакету акцій) – в інтересах як загальнонаціональних, так і київських.
Придивимося уважніше до деяких рис, притаманних Києву. Скажімо, за кількістю мешканців він сумірний з багатьма областями України і перевищує, скажімо, Кримську автономію. Столичні функції Києва складалися органічно, впродовж багатьох століть, на відміну від американської, австралійської чи бразильської столиці, які побудовані спеціально. Тому Київ – це не тільки і не стільки місто бюрократії; це один із найбільших промислових центрів країни, це й культурний центр, знов-таки, історично усталений; це надзвичайно важливий вузол транспортних магістралей тощо.
За Конституцією та Законом про столицю України самоврядування в Києві має особливі риси; структура міської влади забезпечує на загал представленість інтересів населення. В Києві є міська рада, яка формує структури виконавчої влади і контролює бюджет, та діє обраний шляхом загального голосування міський голова, який де-факто суміщає свою посаду з посадою глави міськдержадміністрації.
У столиці комунальна власність має свою специфіку. Ймовірно, ширше повинна практикуватися передача у комунальну власність (до речі, передбачена Законом про столицю) структур, напряму пов‘язаних із життєзабезпеченням міста. У цьому контексті не можна не згадати про компанію Київенерго, передача якої у комунальну власність Києва була здійснена урядом Віктора Ющенка, але скасована урядом Анатолія Кінаха. У плані передачі фінансово спроможній столиці економічних одиниць, які забезпечують функціонування інфраструктури Києва, видається, має рацію міський голова Олександр Омельченко: така передача (чи викуп у держави контрольного пакету акцій) – в інтересах як загальнонаціональних, так і київських.
