Бєлград, 15 сiчня 2002 – Серби в минулому жили в малiй державi й мрiяли про велику. Через брак дипломатичного досвiду й толеранцiї вони легковажно розпочинали вiйни i, як правило, зазнавали поразки. Про це наприкiнцi свого життя розчаровано написав Слободан Йованович, голова югославського уряду у вигнаннi пiд час другої свiтової вiйни, якого вважають iдеологом сербського нацiоналiзму. Вiн пiсля поневiрянь за кордоном збагнув те, що понинi неспроможнi збагнути тi, хто посилається на його великосербськi iдеї з тридцятих рокiв минулого столiття.
Недавнi вiйни у Хорватiї, Боснiї й Герцеговинi та Косовi серби розпочали саме тому, що прагнули бути правлячим народом в югославськiй федерацiї й вiдхиляли дiалог з iншими народами. Наразi у складi держави є лише двi республiки: Сербiя й Чорногорiя. Проте, серби й сьогоднi з однаковим запалом прагнуть зберегти федерацiю й керувати нею. Мiлошевич полiтично мертвий. Його режим також. Проте, його iдеологiя продовжує жити.
Нiбито демократичнi лiдери боснiйських сербiв цими днями урочисто заявляли, що для них iснує лише один шлях – той, який проторували їхнi воєннi вождi Радован Караджич i генерал Ратко Младич, котрих Гаазький трибунал звинувачує у скоєннi воєнних злочинiв. Просербськi сили в Чорногорiї минулої недiлi зустрiчали Новий рiк за старим календарем є воєнними гаслами та пiд великими фотографiями Мiлошевича, Караджича i Младича.
Нiхто з сербських урядовцiв не подiляє думок екстремiстiв. Проте, в бєлградськiй пресi щодня можна прочитати виступи, зробленi з позицiй авторитаризму та централiзму, що стосуються як окремих регiонiв у Сербiї, так i Чорногорiї. Три Югославiї, що iснували в минулому столiттi, були авторитарними державами на межi диктатури. Теперiшня, четверта, успадкувала полiтичну систему та нацiональну iделогiю попередньої Югославiї, створеної Мiлошевичем. Країна кiлька рокiв перебувала далеко вiд здорового глузду й стала свого роду повiтряним замком. Воєнна пропаганда деформувала свiтогляд широкого загалу. Авторитарна свiдомiсть переважає над демократичною.
Люди часто ставлять запитання: “Чому президент Коштунiца допускає те або iнше? Чому толерує чорногорських сепаратистiв? Чому влада не вживає рiшучих заходiв проти осiб з колишньої номенклатури?” I так далi.
Громадянин звик бути покiрним слугою, а не вiльним учасником полiтичних процесiв. В його очах держава – божество, якому треба покланятися. Хто обожнює й iдеалiзує державу, той постiйно мрiє, щоби вона ставала бiльшою й сильнiшою. А людина? Вона повинна мовчки схилятися й таким чином служити великим iдеям i їхнiм носiям. Мине ще чимало часу поки люди збагнуть, що сила демократiї заснована не на силi й правах держави, а на їхнiх правах i свободах.
Недавнi вiйни у Хорватiї, Боснiї й Герцеговинi та Косовi серби розпочали саме тому, що прагнули бути правлячим народом в югославськiй федерацiї й вiдхиляли дiалог з iншими народами. Наразi у складi держави є лише двi республiки: Сербiя й Чорногорiя. Проте, серби й сьогоднi з однаковим запалом прагнуть зберегти федерацiю й керувати нею. Мiлошевич полiтично мертвий. Його режим також. Проте, його iдеологiя продовжує жити.
Нiбито демократичнi лiдери боснiйських сербiв цими днями урочисто заявляли, що для них iснує лише один шлях – той, який проторували їхнi воєннi вождi Радован Караджич i генерал Ратко Младич, котрих Гаазький трибунал звинувачує у скоєннi воєнних злочинiв. Просербськi сили в Чорногорiї минулої недiлi зустрiчали Новий рiк за старим календарем є воєнними гаслами та пiд великими фотографiями Мiлошевича, Караджича i Младича.
Нiхто з сербських урядовцiв не подiляє думок екстремiстiв. Проте, в бєлградськiй пресi щодня можна прочитати виступи, зробленi з позицiй авторитаризму та централiзму, що стосуються як окремих регiонiв у Сербiї, так i Чорногорiї. Три Югославiї, що iснували в минулому столiттi, були авторитарними державами на межi диктатури. Теперiшня, четверта, успадкувала полiтичну систему та нацiональну iделогiю попередньої Югославiї, створеної Мiлошевичем. Країна кiлька рокiв перебувала далеко вiд здорового глузду й стала свого роду повiтряним замком. Воєнна пропаганда деформувала свiтогляд широкого загалу. Авторитарна свiдомiсть переважає над демократичною.
Люди часто ставлять запитання: “Чому президент Коштунiца допускає те або iнше? Чому толерує чорногорських сепаратистiв? Чому влада не вживає рiшучих заходiв проти осiб з колишньої номенклатури?” I так далi.
Громадянин звик бути покiрним слугою, а не вiльним учасником полiтичних процесiв. В його очах держава – божество, якому треба покланятися. Хто обожнює й iдеалiзує державу, той постiйно мрiє, щоби вона ставала бiльшою й сильнiшою. А людина? Вона повинна мовчки схилятися й таким чином служити великим iдеям i їхнiм носiям. Мине ще чимало часу поки люди збагнуть, що сила демократiї заснована не на силi й правах держави, а на їхнiх правах i свободах.
