Київ, 15 січня 2002 - Як всякий правовірний інтелігент, кожен ранок я починаю з рефлексій, самокопань та пошуків смислу буття. Цього разу пригадались мені двоє людей на прізвище Баран. Один – літературний критик, інший – кадровий працівник м’ясокомбінату. Незважаючи на класове та освітнє провалля вони мали спільний комплекс. Обидва вимагали наголосу на першому складі свого прізвища. Це було дуже важливо для них і небезпечно для інших. Критик жовч свою сублімував у критичні статті, різник показував колодочку великого ножа. Галицьке походження однофамільців наштовхує на думку про спільні для цієї території комплекси та деякі геополітичні трансформації. Справа в тому, що пересуваючись на схід Баран тяжіє до закінчення “ов” і тяжко замислюється над дворянськими коренями роду. “Проблема, як мінімум, тягне на докторську”, - з повагою до себе подумав я і попхався на пошукові сервери. На ключовий “баран” російський “Рамблєр” відповів хаотичним залпом віртуальної преси. Ну а систематизував цей хаос Віктор Недоступ:
“Міг-ньюс” повідомляє, що у Жовтих Водах розлилося двадцять тон сірчаної кислоти. Обійшлося без жертв. Міністерство надзвичайних ситуацій запевняє – загрози довколишньому середовищу нема.
Британське видання “Обсервер” оприлюднило висновки нових чорнобильських досліджень. На думку експертів ООН та ЮНЕСКО, недбала і безсердечна допомога, постраждалим завдала більшої шкоди ніж радіація. Масові переселення, руйнація звичного способу життя, бюрократична плутанина – все це призвело до стресів, фобій, та понурого фаталізму значної частини нації. Висновок газети парадоксальний – страх небезпечніший від радіації.
В українському політичному житті – свої жахи. Агентство УНІАН, посилаючись на “Новий канал”, повідомило про відставку генпрокурора Потебенька. “Новий канал” у свою чергу посилався на невідомі “авторитетні джерела”. Не розчовпавши що до чого, Інтернет-медія підхопили пісню і розклали на голоси. З’явилася версія, що місце генпрокурора має посісти Гайсинський. Потебенько, тим часом, шарахнувся в комуністи. Втім, уже наступного дня “korrespondent.net” оприлюднив заперечення стосовно генпрокурорства Гайсинського. Вслід за ним Потебенько на сайті “Нового каналу” заперечив чутки про свою відставку, зіпсувавши передчасну радість деяких аналітиків.
Тим часом, як сповіщає “korrespondent.net”, парламентська фракція комуністів підсунула законопроект відставки президента. Чому саме тепер, а не взимку 2000-го або навесні 2001-го? Адже, за свідченням сайту “Нового каналу”, у Верховної Ради роботи зараз – вище халяв. За півтижня треба розгребти аж двісті тридцять питань до того, як виборчі безумства остаточно скрутять широкі маси народних обранців.
Ну а в Росії, яка не проти оздобити цей бедлам своїми технологіями, визріває “непоняточка” - повідомляє “Кавказ.орг”. Злий геній російської демократії Борис Березовський звинуватив ФСБ у причетності до вибухів у житлових будинках Москви та Волгодонська, що дало можливість поновити військовий геноцид у Чечні на безпрецедентному рівні. Сенсаційному звинуваченню передувало видання книги полковника ФСБ Литвиненка, який емігрував на Захід. Книга містить багатий фактичний матеріал стосовно причетності ФСБ до терактів.
Тим часом британська “Індепендент” повідомляє, що архіпелаг Гулаг нікуди не щез. У російських таборах на крайній півночі зек скніє в тих же умовах, що й раніше – холод, недоїдання, влітку – гнус. Вишки, колючий дріт, “вірні Руслани”, автоматники та карцери лишаються незмінними з тридцятих років.”
Андрій Охрімович:
Той факт, що “Гулаг” нікуди не щез може подивувати тільки британську “Індепендент”. Наш дядько відчуває це власною шкурою і виходить не стільки з газет, скільки з гіркого досвіду. У їхнього дядька, тим часом шкура дуже змерзла. Про це повідомляє Інтернет-видання “Волга-інформ”. В Кіровській області газета “Комсомольська правда” оголосила конкурс на самого замороженого мешканця області. Нагорода – орден і поїздка в Крим. На батьківщину. Бо там, де ступила нога расєйської людини одразу виникає родіна. Або “Родінка”. Принаймні мульку цю поширює ряд Кримських проросійських сайтів. Один з них відвідав Володимир Притула:
“Інтернет-портал ”Остров Крим” був найпотужнішим інформаційно-аналітичним ресурсом у Світовій павутині, присвяченим геополітичному становищу Кримського півострова. Його автори намагалися охопити як політичні, так і економічні та культурологічні аспекти цієї теми, звичайно, зі своєї москвофільської дзвіниці. А домінували тут дві підтеми. Перша – кримчани є окремим російськомовним православно-мусульманським народом, що входить до російської нації. І друге – жодних українців немає, а є малороси та галичани. Останні – це зіпсовані австріяками та німцями слов’яни, які намагаються прибрати до свої рук Крим. Ну, а малороси – це одна з гілок тієї ж російської нації, тільки на неї тиснуть знавіснілі галичани, ще одна мета яких – насадження католицизму. І вся ця маячня подавалася під соусом аналітичності і політологічності, аж поки не всохли фінансові потоки з Москви. Схоже, проблеми мера російської столиці позначаються і на кримській ситуації.
Не менше політичної жовчі та подібних закидонів і на об’єднаному сайті “Конгрєса русскіх общін Крима”, Кримської організації Слов’янської партії і Союзу православних громадян Криму. В оформленні він значно програє “Острову”, зате тут чимало різної православно-монархічної атрибутики та мелькають лозунги “Севастополь-Крим-Росія”. Автори статей, які претендують називатися публіцистичними, – переважно вихідці з пріснопам’ятного блоку “Росія”, що розвалився ще в середині дев’яностих. А про якість матеріалів свідчать хоча їхні назви – “Про велику в лапках Україну – від Гангу до Рейну”, “Бананова республіка” – це про Україну, “Повзуча українізація чи націонал-ідіотизм”, “Носяться зі своїм галицьким суржиком”, ”Нісенітниця собача”, - це про українську мову.
Правда тут всі статті – підписані, чого не скажеш про матеріали, розміщені на сайті таємничого “Кримського комітету”. Втім, осідок автора глибоко законспірованої організації, судячи з інформації, розміщеній тут, можна легко вирахувати. Схоже, інтернет-політичним аматорством займається хтось із севастопольських активістів однієї з багатьох малочисельних проросійських організацій міста-флотської бази. Такі вислови як “союз меджлісу з бандерівцями”, “окупаційна влада”, “маріонетковий уряд”, “українські окупанти”, “душитель Криму Євген Марчук” і “жовтоблакитний режим в Україні” є швидше не винятком, скільки правилом у подачі інформації “Кримського комітета”. Інтернет-версія Інформаційно-аналітичного бюлетеня Інституту діаспори та інтеграції на відміну від згаданих сайтів, робиться у Москві, але значна частина його матеріалів стосується Криму. В останньому числі бюлетеня - Криму присвячено чимало місця. А головний матеріал – про начебто вкрадений в Кабінеті міністрів України текст “Концепції комплексної загальнодержавної програми посилення інтеграції Автономної Республіки Крим до усіх сфер життя України”. Не буду переповідати зміст Концепції, цікавіший сам коментар, поданий затулінським Інститутом діаспори. Його автори роблять чіткий і категоричний висновок: оскільки цей документ передбачає підтримку кримськотатарському народу, що повертається з депортації, то він – антиросійський. Отак, походивши інтернет-нетрями деяких кримсько-російських ресурсів, залишається лише подивуватися дрімучому хуторянству таких “борців” з “українською окупацією Криму”. Андрій Охрімович:
Поки українці та кримські татари повзючо окуповують Крим, Європою стрясає Євро. За місяць здиміють німецька марка, франк, італійська ліра, іспанське песо, деякі інші національні валюти.
Фальшивомонетники радісно наморщують лоба, а простий французький дядько, нашіптує нам віртуальний “Комерсант”, бере молоток і гатить по глиняній скарбничці. Десять тисяч франків дрібними вантажить на тачку і пре до банку, аби обміняти на євро. Повертаючись додому він думає про перспективи. В той же бік напружуються кращі уми Європи. Туди ж обертає свій погляд моя колега Надія Степула:
“Минулого понеділка всі банки в Італії були зачинені. Банківські працівники страйкували. Вимагали укладення нових контрактів, збільшення зарплати на п’ять і шість десятих відсотка. Ці вимоги пов’язані не тільки з ростом цін через інфляцію, а й – передусім – із переходом на євро.
Проблеми, що виникають із введенням євро, охрестили “євро стресами”. Фізичне та емоційне перевантаження при обміні національних валют на євро охопило не лише італійців, а всіх учасників фінансової новації.Асоціації банків не підготувалися належним чином до переходу на євро, тому розширюють штати, набирають додаткових працівників, а це - нові витрати. Та є проблеми й складніші. Серед політологів давно побутує думка, що Євросоюз майже склався як федеративна держава, тепер до майже спільної зовнішньої та оборонної політики додалися спільні гроші. Хоч офіційна доктрина ЄС традиційно відкидає державність Союзу, прикриваючись понятям “Наднаціональність”. Це поняття відоме міжнародному праву, проте дуже нечітке. А визнати відверто федеративну природу Євросоюзу означало б кинути виклик суверенітету країн-членів цього союзу. Та й виникнення нової наддержави навряд би сподобалось і світовій спільноті.
Однак думки про те, що спільні європейські гроші будуть сприяти зближенню позицій країн-учасників та стануть кроком до створення єдиної держави, звучать у Європі та за її межами досить голосно. Не менш голосно лунають і протести проти цього. Наприклад, згідно з опитуванням незалежного паризького агентства, менше, ніж 50 відсотків французів вважають приналежність своєї країни до єдиної Європи позитивним моментом.
Із введенням євро національні валюти, котрі мають значне історичне минуле, зникли. Французький франк відомий з 1360 року і багато в чому був символом для французів, а для німців німецька марка взагалі стала символом економічного благополуччя і національною гордістю, майже як культура, мова чи інші вікові набутки. Тому тільки сорок шість відсотків німців не проти введення євро.
Психологи матимуть ще досить роботи щодо оцінки того, як сила звички протистоятиме євро. Проте вже сьогодні вони вважають, що невдовзі ситуація зміниться і євро завоює серця європейців. За два роки безготівкових розрахунків у євро люди майже звикли до нової валюти, тепер, з готівкою на руках, процес примирення стане інтенсивнішим. Чи вартує Європа без кордонів та приналежність до нової спільноти, означеної поки що умовно як “європейська нація” розмитість національної ідентичності ? Це питання ще довго залишатиметься без будь-якої відповіді . Ствердна чи навпаки, відповідь ця залежатиме від європейців, нині ще далеких від усвідомлення такої своєї цілісності. Чи введення євро підштовхне до такого усвідомлення – теж не відомо.
Україна, як і багато інших країн, спостерігає за процесами та євро стресами. Згідно деяких даних, на руках у населення може бути близько п”ятдесяти мільярдів у валюті, в тому числі й німецьких марках, які тепер обміняти буде і непросто, і накладно. Окрім того, Україну може очікувати й проблема іншого плану. Як відомо, на ювілейному саміті СНД прем”єр-міністр Казахстану Касинжомарт Токаєв висловив думку про можливість введення на просторах СНД єдиної валюти. Мовляв, тенденція така спостерігається у світі.
Що ж, приклад введення євро може підштовхнути до заміни гривень, рублів, зайчиків, сомів і так далі єдиним чимось – якоюсь грошовою спільною одиницею зі звучним ім”ям. Як це виглядатиме, що при цьому відбуватиметься? - Тут є безліч варіантів розвитку подій, але про них – іншим разом.”
Андрій Охрімович:
У відомому серіалі “Сімнадцять миттєвостей весни”, шеф гестапо Мюллер, пояснював наївному Штірліцу, як треба жить на світі. “Навіть якщо мене розріжуть навпіл, - казав він, - одна половина, все одно буде підозрювати іншу...” В унісон цитаті народна мудрість “довіряй, але перевіряй” та nedovira.com.ua. Останнє – назва новоствореного сайту на який нещодавно зайшов мій колега Сергій Руденко:
“Віртуальний тест на добропорядність нинішнього українського політикуму напередодні парламентських виборів вирішив влаштувати Всеукраїнський громадський рух “За чесність у політиці”. Його кібер-дітище – nedovira.com.ua, тільки-но зіп’ялося на ноги, а вже заявило про себе як про віртуального Народного Месника. Метою якого є, як мовиться у зверненні, інформування громадян про тестування на чесність кожного українського політика, кожну українську партію та блок. “Зачесністи” обіцяють вивчити професійну діяльність, причетність до бізнесу і навіть особисте життя претендентів на звання народних обранців. Словом, такий собі симбіоз віртуального Че Гевари разом із Павліком Морозовим. Коли йдеться не лише про викид компри, а й чується віртуальне перестукування – хто, де, скільки, коли і головне – з ким, якщо це торкається приватного життя.
Презентація кібер-громадськості нового проекту завершилося конфузом – вже на другий день було закрито доступ до рейтингу, за версією творців сайту, 25 нечесних українських політиків, до якого увійшли Юлія Тимошенко, Віктор Жердицький, Віктор Пинзеник та багато інших представників політбомонду. Погодьмося, досить дивний набір прізвищ і нагадує він “злив” інформації однією політичною силою про іншу. На “відстійник” для “компри” натякає і зміст сайту - 25 способів передвиборчої брехні, аналіз передвиборчої ситуації в Україні, який може претендувати хіба що на реферат старшокласника та історичні приклади недоброчесності – від давньогрецьких Афокла та Набіса до Йосипа Сталіна. Словом, історія про українського віртуального Че Гевару виявилась поки що міфіологізованою. Максимум, що ми отримаємо – Павліка Морозова його піонерським барабанчиком для настукування улюблених мелодій”.
Андрій Охрімович: Коли на Далекому Сході відомий художник-шістдесятник Опанас Заливаха міняв паспорт, йому у графі “національність” запропонували написати “росіянин”. Він написав “китаєць”. Запопадливий чиновник потрактував це, як одну з найнебезпечніших форм екстремізму. Нині, приморські росіяни хочуть бути японцями. І нічого. Павло Вольвач. Рубрика “Екстрена в павутині”:
“Японська екстремістська організація “АУМ Сінрєкьо”, – не плутутати з АУП, Асоціацією українських письменників, - на відміну від згаданого письменницького угруповання, має своїх послідовників в багатьох країнах світу. Зокрема, і в Росії. Як повідомляє офіційний сайт Федеральної служби безпеки “фсб.ру.смі.уфсб”, в Приморському краї триває судовий процес над чотирма російськими членами “АУМ”. Їх звинувачують в підготовці терористичних актів на території Японії. Звучить екзотично. Але колись, пам”ятається, ті ж таки українські письменники, звинувачувались в співпраці з розвідками кількох країн одночасно, а замахи планували на самого Кірова...
Втім, може й справді “перемкнуло” расєйськіх сектантів – кожен по своєму з глузду сходить...
Зовсім інші проблеми в чеченського спротиву, про що йдеться на сайті “Кавказ-центр”. Повідомляється, зокрема, про провокацію в Одесі, де місцеві правоохоронці арештували міфічного “керівника контррозвідки Ічкерії”. На думку “Кавказ-центру”, це не перший випадок співпраці одеських “ментів” з російськими “феесбешниками”. Раніше тут було вбито відомого чеченського поета і виконавця Імама Алімсултанова, а до злочину, як стверджується, був причетний ще й відомий російський рок-музикант Юрій Шевчук.
На тлі таких трагічностей, за українських “зірок” просто радіє душа. Скажімо, відомий виконавець маловідомих пісень Павло Зібров і не менш відомий спеціаліст з анекдотів і за сумісництвом актор Богдан Бенюк взяли, та й рвонули на Рівненщину. Повела туди Пашу і Бодю зовсім не пам”ять про УПА, а передвиборча компанія. Солодка парочка концертувала за підтримки Олега Бакая, котрий, виявляється, є кумом, сусідом і другом пана Зіброва. Про це можна довідатись на сайті “polit.com.ua”, а довідавшись, пересвідчитись – щось і в Україні робиться не за “інтерес”, а за покликом серця, котрому, як відомо, не накажеш.”
Андрій Охрімович:
Час передачі добігає кінця і вимагає деяких формул ввічливості. “Веселих свят”, “доброго здоровля”, “гарних дівчат”, “бон апєтіт”, “гуд лаг”, “доброї випивки”, ще ліпшої закуски ну і всього того, що кожен з вас може сам собі побажати. Все це з щонайбільшою щирістю. Зустрінемось через тиждень.
“Міг-ньюс” повідомляє, що у Жовтих Водах розлилося двадцять тон сірчаної кислоти. Обійшлося без жертв. Міністерство надзвичайних ситуацій запевняє – загрози довколишньому середовищу нема.
Британське видання “Обсервер” оприлюднило висновки нових чорнобильських досліджень. На думку експертів ООН та ЮНЕСКО, недбала і безсердечна допомога, постраждалим завдала більшої шкоди ніж радіація. Масові переселення, руйнація звичного способу життя, бюрократична плутанина – все це призвело до стресів, фобій, та понурого фаталізму значної частини нації. Висновок газети парадоксальний – страх небезпечніший від радіації.
В українському політичному житті – свої жахи. Агентство УНІАН, посилаючись на “Новий канал”, повідомило про відставку генпрокурора Потебенька. “Новий канал” у свою чергу посилався на невідомі “авторитетні джерела”. Не розчовпавши що до чого, Інтернет-медія підхопили пісню і розклали на голоси. З’явилася версія, що місце генпрокурора має посісти Гайсинський. Потебенько, тим часом, шарахнувся в комуністи. Втім, уже наступного дня “korrespondent.net” оприлюднив заперечення стосовно генпрокурорства Гайсинського. Вслід за ним Потебенько на сайті “Нового каналу” заперечив чутки про свою відставку, зіпсувавши передчасну радість деяких аналітиків.
Тим часом, як сповіщає “korrespondent.net”, парламентська фракція комуністів підсунула законопроект відставки президента. Чому саме тепер, а не взимку 2000-го або навесні 2001-го? Адже, за свідченням сайту “Нового каналу”, у Верховної Ради роботи зараз – вище халяв. За півтижня треба розгребти аж двісті тридцять питань до того, як виборчі безумства остаточно скрутять широкі маси народних обранців.
Ну а в Росії, яка не проти оздобити цей бедлам своїми технологіями, визріває “непоняточка” - повідомляє “Кавказ.орг”. Злий геній російської демократії Борис Березовський звинуватив ФСБ у причетності до вибухів у житлових будинках Москви та Волгодонська, що дало можливість поновити військовий геноцид у Чечні на безпрецедентному рівні. Сенсаційному звинуваченню передувало видання книги полковника ФСБ Литвиненка, який емігрував на Захід. Книга містить багатий фактичний матеріал стосовно причетності ФСБ до терактів.
Тим часом британська “Індепендент” повідомляє, що архіпелаг Гулаг нікуди не щез. У російських таборах на крайній півночі зек скніє в тих же умовах, що й раніше – холод, недоїдання, влітку – гнус. Вишки, колючий дріт, “вірні Руслани”, автоматники та карцери лишаються незмінними з тридцятих років.”
Андрій Охрімович:
Той факт, що “Гулаг” нікуди не щез може подивувати тільки британську “Індепендент”. Наш дядько відчуває це власною шкурою і виходить не стільки з газет, скільки з гіркого досвіду. У їхнього дядька, тим часом шкура дуже змерзла. Про це повідомляє Інтернет-видання “Волга-інформ”. В Кіровській області газета “Комсомольська правда” оголосила конкурс на самого замороженого мешканця області. Нагорода – орден і поїздка в Крим. На батьківщину. Бо там, де ступила нога расєйської людини одразу виникає родіна. Або “Родінка”. Принаймні мульку цю поширює ряд Кримських проросійських сайтів. Один з них відвідав Володимир Притула:
“Інтернет-портал ”Остров Крим” був найпотужнішим інформаційно-аналітичним ресурсом у Світовій павутині, присвяченим геополітичному становищу Кримського півострова. Його автори намагалися охопити як політичні, так і економічні та культурологічні аспекти цієї теми, звичайно, зі своєї москвофільської дзвіниці. А домінували тут дві підтеми. Перша – кримчани є окремим російськомовним православно-мусульманським народом, що входить до російської нації. І друге – жодних українців немає, а є малороси та галичани. Останні – це зіпсовані австріяками та німцями слов’яни, які намагаються прибрати до свої рук Крим. Ну, а малороси – це одна з гілок тієї ж російської нації, тільки на неї тиснуть знавіснілі галичани, ще одна мета яких – насадження католицизму. І вся ця маячня подавалася під соусом аналітичності і політологічності, аж поки не всохли фінансові потоки з Москви. Схоже, проблеми мера російської столиці позначаються і на кримській ситуації.
Не менше політичної жовчі та подібних закидонів і на об’єднаному сайті “Конгрєса русскіх общін Крима”, Кримської організації Слов’янської партії і Союзу православних громадян Криму. В оформленні він значно програє “Острову”, зате тут чимало різної православно-монархічної атрибутики та мелькають лозунги “Севастополь-Крим-Росія”. Автори статей, які претендують називатися публіцистичними, – переважно вихідці з пріснопам’ятного блоку “Росія”, що розвалився ще в середині дев’яностих. А про якість матеріалів свідчать хоча їхні назви – “Про велику в лапках Україну – від Гангу до Рейну”, “Бананова республіка” – це про Україну, “Повзуча українізація чи націонал-ідіотизм”, “Носяться зі своїм галицьким суржиком”, ”Нісенітниця собача”, - це про українську мову.
Правда тут всі статті – підписані, чого не скажеш про матеріали, розміщені на сайті таємничого “Кримського комітету”. Втім, осідок автора глибоко законспірованої організації, судячи з інформації, розміщеній тут, можна легко вирахувати. Схоже, інтернет-політичним аматорством займається хтось із севастопольських активістів однієї з багатьох малочисельних проросійських організацій міста-флотської бази. Такі вислови як “союз меджлісу з бандерівцями”, “окупаційна влада”, “маріонетковий уряд”, “українські окупанти”, “душитель Криму Євген Марчук” і “жовтоблакитний режим в Україні” є швидше не винятком, скільки правилом у подачі інформації “Кримського комітета”. Інтернет-версія Інформаційно-аналітичного бюлетеня Інституту діаспори та інтеграції на відміну від згаданих сайтів, робиться у Москві, але значна частина його матеріалів стосується Криму. В останньому числі бюлетеня - Криму присвячено чимало місця. А головний матеріал – про начебто вкрадений в Кабінеті міністрів України текст “Концепції комплексної загальнодержавної програми посилення інтеграції Автономної Республіки Крим до усіх сфер життя України”. Не буду переповідати зміст Концепції, цікавіший сам коментар, поданий затулінським Інститутом діаспори. Його автори роблять чіткий і категоричний висновок: оскільки цей документ передбачає підтримку кримськотатарському народу, що повертається з депортації, то він – антиросійський. Отак, походивши інтернет-нетрями деяких кримсько-російських ресурсів, залишається лише подивуватися дрімучому хуторянству таких “борців” з “українською окупацією Криму”. Андрій Охрімович:
Поки українці та кримські татари повзючо окуповують Крим, Європою стрясає Євро. За місяць здиміють німецька марка, франк, італійська ліра, іспанське песо, деякі інші національні валюти.
Фальшивомонетники радісно наморщують лоба, а простий французький дядько, нашіптує нам віртуальний “Комерсант”, бере молоток і гатить по глиняній скарбничці. Десять тисяч франків дрібними вантажить на тачку і пре до банку, аби обміняти на євро. Повертаючись додому він думає про перспективи. В той же бік напружуються кращі уми Європи. Туди ж обертає свій погляд моя колега Надія Степула:
“Минулого понеділка всі банки в Італії були зачинені. Банківські працівники страйкували. Вимагали укладення нових контрактів, збільшення зарплати на п’ять і шість десятих відсотка. Ці вимоги пов’язані не тільки з ростом цін через інфляцію, а й – передусім – із переходом на євро.
Проблеми, що виникають із введенням євро, охрестили “євро стресами”. Фізичне та емоційне перевантаження при обміні національних валют на євро охопило не лише італійців, а всіх учасників фінансової новації.Асоціації банків не підготувалися належним чином до переходу на євро, тому розширюють штати, набирають додаткових працівників, а це - нові витрати. Та є проблеми й складніші. Серед політологів давно побутує думка, що Євросоюз майже склався як федеративна держава, тепер до майже спільної зовнішньої та оборонної політики додалися спільні гроші. Хоч офіційна доктрина ЄС традиційно відкидає державність Союзу, прикриваючись понятям “Наднаціональність”. Це поняття відоме міжнародному праву, проте дуже нечітке. А визнати відверто федеративну природу Євросоюзу означало б кинути виклик суверенітету країн-членів цього союзу. Та й виникнення нової наддержави навряд би сподобалось і світовій спільноті.
Однак думки про те, що спільні європейські гроші будуть сприяти зближенню позицій країн-учасників та стануть кроком до створення єдиної держави, звучать у Європі та за її межами досить голосно. Не менш голосно лунають і протести проти цього. Наприклад, згідно з опитуванням незалежного паризького агентства, менше, ніж 50 відсотків французів вважають приналежність своєї країни до єдиної Європи позитивним моментом.
Із введенням євро національні валюти, котрі мають значне історичне минуле, зникли. Французький франк відомий з 1360 року і багато в чому був символом для французів, а для німців німецька марка взагалі стала символом економічного благополуччя і національною гордістю, майже як культура, мова чи інші вікові набутки. Тому тільки сорок шість відсотків німців не проти введення євро.
Психологи матимуть ще досить роботи щодо оцінки того, як сила звички протистоятиме євро. Проте вже сьогодні вони вважають, що невдовзі ситуація зміниться і євро завоює серця європейців. За два роки безготівкових розрахунків у євро люди майже звикли до нової валюти, тепер, з готівкою на руках, процес примирення стане інтенсивнішим. Чи вартує Європа без кордонів та приналежність до нової спільноти, означеної поки що умовно як “європейська нація” розмитість національної ідентичності ? Це питання ще довго залишатиметься без будь-якої відповіді . Ствердна чи навпаки, відповідь ця залежатиме від європейців, нині ще далеких від усвідомлення такої своєї цілісності. Чи введення євро підштовхне до такого усвідомлення – теж не відомо.
Україна, як і багато інших країн, спостерігає за процесами та євро стресами. Згідно деяких даних, на руках у населення може бути близько п”ятдесяти мільярдів у валюті, в тому числі й німецьких марках, які тепер обміняти буде і непросто, і накладно. Окрім того, Україну може очікувати й проблема іншого плану. Як відомо, на ювілейному саміті СНД прем”єр-міністр Казахстану Касинжомарт Токаєв висловив думку про можливість введення на просторах СНД єдиної валюти. Мовляв, тенденція така спостерігається у світі.
Що ж, приклад введення євро може підштовхнути до заміни гривень, рублів, зайчиків, сомів і так далі єдиним чимось – якоюсь грошовою спільною одиницею зі звучним ім”ям. Як це виглядатиме, що при цьому відбуватиметься? - Тут є безліч варіантів розвитку подій, але про них – іншим разом.”
Андрій Охрімович:
У відомому серіалі “Сімнадцять миттєвостей весни”, шеф гестапо Мюллер, пояснював наївному Штірліцу, як треба жить на світі. “Навіть якщо мене розріжуть навпіл, - казав він, - одна половина, все одно буде підозрювати іншу...” В унісон цитаті народна мудрість “довіряй, але перевіряй” та nedovira.com.ua. Останнє – назва новоствореного сайту на який нещодавно зайшов мій колега Сергій Руденко:
“Віртуальний тест на добропорядність нинішнього українського політикуму напередодні парламентських виборів вирішив влаштувати Всеукраїнський громадський рух “За чесність у політиці”. Його кібер-дітище – nedovira.com.ua, тільки-но зіп’ялося на ноги, а вже заявило про себе як про віртуального Народного Месника. Метою якого є, як мовиться у зверненні, інформування громадян про тестування на чесність кожного українського політика, кожну українську партію та блок. “Зачесністи” обіцяють вивчити професійну діяльність, причетність до бізнесу і навіть особисте життя претендентів на звання народних обранців. Словом, такий собі симбіоз віртуального Че Гевари разом із Павліком Морозовим. Коли йдеться не лише про викид компри, а й чується віртуальне перестукування – хто, де, скільки, коли і головне – з ким, якщо це торкається приватного життя.
Презентація кібер-громадськості нового проекту завершилося конфузом – вже на другий день було закрито доступ до рейтингу, за версією творців сайту, 25 нечесних українських політиків, до якого увійшли Юлія Тимошенко, Віктор Жердицький, Віктор Пинзеник та багато інших представників політбомонду. Погодьмося, досить дивний набір прізвищ і нагадує він “злив” інформації однією політичною силою про іншу. На “відстійник” для “компри” натякає і зміст сайту - 25 способів передвиборчої брехні, аналіз передвиборчої ситуації в Україні, який може претендувати хіба що на реферат старшокласника та історичні приклади недоброчесності – від давньогрецьких Афокла та Набіса до Йосипа Сталіна. Словом, історія про українського віртуального Че Гевару виявилась поки що міфіологізованою. Максимум, що ми отримаємо – Павліка Морозова його піонерським барабанчиком для настукування улюблених мелодій”.
Андрій Охрімович: Коли на Далекому Сході відомий художник-шістдесятник Опанас Заливаха міняв паспорт, йому у графі “національність” запропонували написати “росіянин”. Він написав “китаєць”. Запопадливий чиновник потрактував це, як одну з найнебезпечніших форм екстремізму. Нині, приморські росіяни хочуть бути японцями. І нічого. Павло Вольвач. Рубрика “Екстрена в павутині”:
“Японська екстремістська організація “АУМ Сінрєкьо”, – не плутутати з АУП, Асоціацією українських письменників, - на відміну від згаданого письменницького угруповання, має своїх послідовників в багатьох країнах світу. Зокрема, і в Росії. Як повідомляє офіційний сайт Федеральної служби безпеки “фсб.ру.смі.уфсб”, в Приморському краї триває судовий процес над чотирма російськими членами “АУМ”. Їх звинувачують в підготовці терористичних актів на території Японії. Звучить екзотично. Але колись, пам”ятається, ті ж таки українські письменники, звинувачувались в співпраці з розвідками кількох країн одночасно, а замахи планували на самого Кірова...
Втім, може й справді “перемкнуло” расєйськіх сектантів – кожен по своєму з глузду сходить...
Зовсім інші проблеми в чеченського спротиву, про що йдеться на сайті “Кавказ-центр”. Повідомляється, зокрема, про провокацію в Одесі, де місцеві правоохоронці арештували міфічного “керівника контррозвідки Ічкерії”. На думку “Кавказ-центру”, це не перший випадок співпраці одеських “ментів” з російськими “феесбешниками”. Раніше тут було вбито відомого чеченського поета і виконавця Імама Алімсултанова, а до злочину, як стверджується, був причетний ще й відомий російський рок-музикант Юрій Шевчук.
На тлі таких трагічностей, за українських “зірок” просто радіє душа. Скажімо, відомий виконавець маловідомих пісень Павло Зібров і не менш відомий спеціаліст з анекдотів і за сумісництвом актор Богдан Бенюк взяли, та й рвонули на Рівненщину. Повела туди Пашу і Бодю зовсім не пам”ять про УПА, а передвиборча компанія. Солодка парочка концертувала за підтримки Олега Бакая, котрий, виявляється, є кумом, сусідом і другом пана Зіброва. Про це можна довідатись на сайті “polit.com.ua”, а довідавшись, пересвідчитись – щось і в Україні робиться не за “інтерес”, а за покликом серця, котрому, як відомо, не накажеш.”
Андрій Охрімович:
Час передачі добігає кінця і вимагає деяких формул ввічливості. “Веселих свят”, “доброго здоровля”, “гарних дівчат”, “бон апєтіт”, “гуд лаг”, “доброї випивки”, ще ліпшої закуски ну і всього того, що кожен з вас може сам собі побажати. Все це з щонайбільшою щирістю. Зустрінемось через тиждень.
