Київ, 16 січня 2002 - Христос родився! Славімо його! В ефірі “Інтернет-майдан”.
Почнемо з інформації, яка надійшла до нас через Рамблєр-медіа з півночі. В Оренбурзі, на вулиці слов’янофіла Аксакова перед Новим роком пограбували Діда Мороза. Хулігани здерли з нього яскравий одяг та відібрали подарунки. Тож лишився бідний дідусь у пісному одязі кольору хакі, в картузику з твердим дашком та кубиками на погонах. “О часи, о звичаї”, - гугнявив нещасний працівник внутрішніх органів, тяжко переживаючи невдалу спробу закосить під святого Миколая. Щось подібного, як повідомляє експрес газета “Он лайн” трапилось в московському сретенському монастирі. Помічник економа послушник Ярослав прихопив мільйон баксів і дав дьору. Знайшли злодійкуватого страстотерпця в одному з готелів у Франкфурті на Майні. Поки московська міліція по краплині вичавлює раба з бідового послушника, агенція Ананова розповідає нам про намір російських військових призвати в армію віслюків, північних оленів, собак, коней та верблюдів. На випадок війни тварини будуть служити, а господарі отримають компенсацію. Все це, збите докупи наводить на роздуми про деякі празникові та постпразникові завихрення в богоносних головах на північний схід від України та специфічні посмикування рідного політ-бомонду напередодні виборів. Це та деякі інші нюанси нашого з вами буття у своєму огляді віртуальної преси досліджує Віктор Недоступ:
“Українська правда”, першою отямившись від новорічного ступору, спробувала проаналізувати новорічне звернення президента до народу у статті “День, коли у Кучми болить серце”. Про рік минулий Гарант сказав: “Тим не менше ми його прожили гідно.” Автори одразу згадали радості 2001-го. Дев’яте березня, спецоперацію “мордою в сніг” наступної ночі, або ж крилату фразу: “Бувають трагедії й більшого масштабу” - стосовно горезвісного ТУ-154 із сімома десятками випадково загублених душ. Автори підбадьорюють: “Тримайся, країно, лишилося ще два новорічних звернення!”
Тим часом, російські ЗМІ підбивають інші українські підсумки. Для Кремля вони також невтішні. “Україну. Ру” після Нового року радимо читати по діагоналі. Тематична добірка про статус “вєлікаго і могучєго” в Україні, однак, вражає, в процесі свого розвитку нагадуючи словесний пронос маніяка, якому делікатно відмовили. Інші російські ЗМІ раптом стали уникати цієї теми як чорт ладану. Натомість випливли інші політичні та економічні проблеми. Як в людини, яка позбулася дизентерії і тепер звернула увагу на бронхіт та чиряки на причинному місці. “Ізвєстія” у статті “Нагріти сусіда” торжествує – Христенко, російський паливний віце-прем”єр, поставив ультиматум. Українській халяві на російський газ надходить край. “У будь якому разі” – пише газета – слова Путіна про врегулювання всіх газових проблем з Україною можна вважати великою натяжкою.” Наступного дня видання “Комерсант”, проаналізувавши уважніше, схопилося за голову. “Кієв обиграл Москву в газовий покєр”.
Насправді Христенку не вдалося подолати якісь внутрішні бар’єри і домовитись про підвищення ціни на російський газ.
Гіпнотизм української економіки зачаровує не лише російські ЗМІ а й власне українські. “Korrespondent.net” публікує аналітику “Рік 2001-й для української економіки”. Це спроба зорієнтуватись у густих туманах, які накотились з відставкою Ющенка. Планували одні, а завершили інші. Прогнозували щось просте, а отримали оберемок плутаних звітів. Зміна ситуації в парламенті поставить Кабмін у нові екстремальні умови - прозоро натякає стаття. Лишаючи за кадром те що верхівка українського політикуму сидить верхи на російській трубі, і злазить звідти лише для чергового братання зі сходом або для отримання позик від заходу. Економіка навздогін політиці змушена виписувати не властиві їй зигзаги, отримуючи копняки та поцілунки.
Тим часом, Леонід Кучма вкотре проветував закон про альтернативну енергетику, повідомляє “Бігмір”. Яка там ще альтернатива? А російська нафта? А наші АЕС? А не дай боже фермер “абарзєєт” – поставить на своїй землі вітряка з проводочками і буде дульки тицяти усім обл.енерго? НЄ...
Ну а вкраїнський дядько, вилазячи на тумбочку аби зняти дані з електролічильника, з останніх сил тримається щоб не закричати дурним голосом: “Всі на вибори!”.
Андрій Охрімович:
Поки справа у нашій програмі дійде до виборів ми з вами ще раз промовимо “Христос родився” і почувши у відповідь радісне “Славімо його”, зайдемо на сайт “Рамблєр медіа”, аби прочитати, як святкують Різдво в Англії та США. Все майже так само, як у нас. Свято чисто сімейне з подарунками та чудовим столом центр якого займає смажена індичка та солодкий пудинг щедро присмачений коньячним маслом. В Америці, незважаючи на те, що церква є відділеною від держави, день цей в календарі позначено, як червону дату. Закрито все: магазини, банки, приватні контори, державні установи, біржа, пошта. Активізуються тільки атеїсти. Вони судяться з владою, за право на центральній площі поруч з Санта Клаусом та картинами поклоніння волхвів виставляти свої плакати. Іноді безбожники торжествують. Наприклад в Бісмарку, столиці штату Північна Дакота, вони в центрі міста виставили транспарант з написом: “Поздоровляємо з зимовим сонцестоянням”. Їх українські колеги з Центральної виборчої комісії теж працюють не покладаючи рук.
А ось над чим, розповість нам Сергій Грабовський:
“31 грудня 2001 року офіційно почалася передвиборна кампанія. Й одразу ж з‘ясувалося, що виборче законодавство, а особливо його потрактування головою Центрвиборчкому Михайлом Рябцем містить стільки, скажемо делікатно, цікавих речей, що голова йде обертом.
Закон про вибори народних депутатів містить, зокрема, положення, за яким у період виборчої кампанії агітація за чи проти партій, блоків, кандидатів у депутати дозволена тільки за 50 днів до виборів. Тобто – з 9 лютого 2002 року. А до агітації належать, як тлумачить закон голова Центрвиборчкому Михайло Рябець, не тільки виступи у мас-медіа з відвертими закликами любити одних і зневажати інших, а й раціональні аналітичні розвідки та будь-які коментарі дій суб‘єктів виборчого процесу. Відтак до 9 лютого українська журналістика, включно із Інтернет-виданнями, мусить обмежитися виключно офіційними інформаційними повідомленнями про події на виборчому фронті. Все має мовчати – і мовчки благоденствувати.
Але ж хіба може справжня журналістика мовчати і не знайти шлях до аудиторії, якій відмовлено в елементарному людському праві на всебічну інформацію про потенційних народних обранців? Ні. І коли у минулі часи в авангарді боротьби із владними дурощами йшов Самвидав, то зараз – Інтернет. Звісно, Центрвиборчком спробує затягати по судах власників тих Інтернет-проектів, котрі чесно працюватимуть упродовж всієї виборчої кампанії, керуючись конституційними гарантіями свободи слова і міжнародними угодами щодо цієї свободи. Але на це є елементарна протидія. Досить терміново зареєструвати свій сайт у російському, польському чи коста-ріканському сегментах Інтернету, – і можна вповні мати всі вигоди від користування свободою слова. При цьому на ті сайти, робота яких фактично заблокована Центрвиборчкомом, вивішують баннери зареєстрованих за кордоном Інтернет-видань – і проблема розв‘язана, люди знають, де знайти правдиву (а не тільки офіційну) інформацію і наукові коментарі та аналізи політичної ситуації.
Звісно, є стаття 56 Закону про вибори, за якою заборонена агітація у зарубіжних мас-медіа, які діють на території України, але ж Інтернет не потрапляє під це означення. Світова Мережа – це віртуальна реальність, де національна належність того чи іншого проекту – річ вельми умовна. А на додачу – як пан Рябець збирається боротися, скажімо, з Коста-Рікою, де буде зареєстрований неугодний сайт? Посилати туди фрегат “Сагайдачний”, аби налякати костариканців – дорого. Та й не злякаються кляті латиноамериканці. Заборонити користування Інтернетом? Так для цього треба відімкнути електрику по всій Україні, а як же з телерекламою блоку “ЗаЕдУ” буде? Карати користувачів Інтернету, як колись – слухачів Радіо “Свобода”? Так усім добре відомо, що з того вийшло...”
Андрій Охрімович:
Навздогін інформація від агенції Ананова. Їден, православний румун заборонив своєму не в міру активному півневі топтати кур під час різдвяного посту. Така похвальна цнотливість вісімдесятилітнього праведника якимось боком є подібною до пещеної достойниками ЦВК чистоти вкраїнських медіа-помислів. Принаймні щось подібне після переслуху матеріалу пана Грабовського в голові моїй майнуло.
Далі, в продовження теми, репліка Сергія Набоки:
“На жаль, мушу заперечити панові Грабовському. Заборонити користування Інтернетом – цілком реально, що й довела практика деяких держав. Можна позакривати інтернет-кафе, попересаджати провайдерів усіх, окрім одного, що підтримував би лише сайт Кучми та взяти на суворий облік усіх власників модемів. Поза тим – “Радіо Свобода” за СССРу можна слухати було, навіть попри глушилки, не вільно було лише РОЗПОВСЮДЖУВАТИ почуте. Тут, до речі, виникає ціла низка проблем для ЦВК – чи не можна винайти й застосувати глушилки для Інтернету? На виконання Конституції та різноманітних законів та нормативних актів? Зрештою, чи не варто застосувати положення уесесерівського кримінального кодексу, стаття шістдесят два, де саме і йдеться про агітацію та пропаганду з метою повалення і таке інше? До речі, ані голова ЦВК пан Рябець, ані член ЦВК пані Ставнійчук, жодним словом не прохопилися про таке явище, як пропаганда. Отже, якщо виходити зі світової практики – що не заборонено, те дозволене – доведеться щоякнайретельніше утримуватися від агітації (тобто, поширення концепцій, ідей та гасел із метою впливу), і вдаватися виключно до пропаганди – тобто друкованого й усного поширення і роз”яснення того ж таки...
Втім, насправді, тлумачити закони має право виключно Конституційний суд, і аж ніяк не ЦВК, її голова чи пересічні її члени. Так що – сміливо в бій!»
Андрій Охрімович:
“Закон, як дишло – куди повернув, туди і вийшло”. Так про гнучкість та універсальність цієї штуки каже наш народ. Безумовно виходячи з власного гіркого досвіду. У який бік повернула це дишло рідна центральна виборча комісія, ми з вами, більш-менш з’ясували. Принаймні дістали інформацію до роздумів, наскільки подібні дії наближають нас до світового прогресу, синонімом якого, в царині інформації, є Інтернет. Про те, що для розвитку павутини робиться у світі, та з чим його їдять в Україні, у своєму підсумковому матеріалі, розповідає Надія Степула:
“Наприкінці року Президент США Джордж Буш своїм указом прирівняв Інтернет-видання до засобів масової інформації – незалежно від змісту їхніх сайтів.У США електронні видання разом з високими технологіями стали доступними мало не всім і кожному. Російська Державна Дума теж зробила кілька подарунків Інтернет, - ухваливши законопроект, згідно з яким податкова декларація може подаватися і в звичному, і в електронному вигляді. А Рада Федерації ухвалила закон “Про електронний цифровий підпис”. Це означає, що одна з необхідних умов для вступу Росії до ВТО виконана. Український Інтернет пасе задніх, балансуючи між розвитком і притлумленням такого розвитку. Чого варті одні тільки намагання контролювати електронні видання – ця тема минулого року стала яскравим показником тенденцій розвитку хаотичної поки щло української “павутини”. Чи цей своєрідний хаос буде на руку електронним виданням у виборчій кампанії? Закон України про вибори, яким заборонено багато що для ЗМІ, особливо - для зареєстрованих в Україні зарубіжних, у статті 54 “Про використання електронних ЗМІ” згадує тільки аудіо-візуальні. Електронні видання в Україні, на відміну від США, до ЗМІ не прирівняні. Тому їх не стосуються ті численні “забороняється”, якими рясніє Закон про вибори. Чи – стосуються? Хто його знає. Українські реалії не прогнозовані, участь Інтернет у виборчій кампанії може бути непередбачувано активною. Популярність сайтів, які розміщують інформацію про вибори, партії, кандидатів тощо різко зроста на початку року, коли майже всі друковані ЗМІ не виходили у зв”язку зі святами.
Феноменальну популярність за рік, що минув, мали сайти про політику, релігію, Інтернет-новини. Ці пріоритети цінностей користувачів Інтернет очевидно залишаться і в році нинішньому. І це – оптимістичний прогноз розвитку українського Інтернету.”
Андрій Охрімович: Віртуальні церкви стають дедалі звичнішим явищем, що розглядається нами, як ще один прояв оптимізму. Користувач, відкривши сайт черч Кієв юей до ранкової кави може додати ще й ранкову проповідь під дещо екстравагантною назвою “Смєрть і утюгі”. Проповідник запевняє нас, що навіть найдосконаліша праска обов’язково вистигає, якщо її відімкнути від джерела енергії. Для людини таким джерелом життя є Небесний Творець. Саме він дає сили Тарасові Марусику мотатися світом, зокрема Францією, у пошуках нових зустрічей та сюжетів для “Інтернет-майдану”. В Парижі він зустрівся з директором крупної Інтернет-компанії “Едіт” Жаном П’єром Жюмезом. Ця компанія, серед іншого, створює сайти на шістдесяти мовах світу. В тому числі й українською. Пропоную вашій увазі першу частину інтерв’ю пана Тараса з паном Жаном.
Тарас Марусик:
“Я запитав Жана-П’єра Жюмеза, з яким програмним продуктом він працює і якими є позиції Майкрософту у Франції.
Говорить Жан-П’єр Жюмез:
“Ви знаєте, щодо цього питання, ми всі упосліджені. З одного боку, ми захоплюємося здатністю до творення і винахідливостю, які гідні найбільшої поваги. В цьому немає жодного імперіалізму. Можна тільки милуватися генієм комерції, якому вдалося задумати і винайти продукти, що були потрібні людству. Разом з тим, очевидно, нас вельми засмучує те, що ці розробки вбили будь-яку конкуренцію – не стільки через свою творчу потужність, як унаслідок комерційних методів”.
Я уточнив, чи мій співрозмовник має на увазі Майкрософт. Жан-П’єр Жюмез зазначив:
“Так, звичайно. Майкрософт убив будь-яку конкуренцію. І справа не у творчій винахідливості Майкрософту. Адже є у світі інші люди з оригінальними ідеями. Навіть якщо вести мову лише про США чи Північну Америку, то, наприклад, компанія “Корел” була абсолютно здатна виробляти подібний програмний продукт. Однак цю компанію було знищено методом дорожнього котка”.
На мою репліку - Ви, мабуть, все-таки працюєте з програмами Майкрософт - Жан-П’єр Жюмез відповів так:
“Це гарне запитання. А відповідь на нього проста: у всіх моїх листах, в електронному спілкуванні я завше зазначаю, що є альтернативи. Наприклад, недавно мене запитали, в якому форматі Ви хочете мати файли? Я відповів: у форматах “ворд” або “ворд-перфект”. На ваш розгляд. Я це роблю для того, щоб показати - альтернативи існують.
Коли мені ставлять запитання (щодо мережі, Інтернету або серверу), чи я працюю з “віндоус”, я кажу: ні, я працюю з “юнікс”. Але, звичайно, можу працювати і з “лінюкс”, і з “майкрософт”. Кожного разу, в межах моїх скромних можливостей, я показую, що вибір існує. Тобто, я поважаю програмний продукт, але протестую проти котка комерціалізації як методу. Треба показати, що ті, хто не використовував таких методів, ще існують і заслуговують на таку саму увагу”.
Я запитав, чи Жан-П’єр Жюмез намагається зруйнувати монополію. Ось що він відповів:
“Ні, я не можу зруйнувати монополію. Але очевидно, що кожен громадянин на нашій планеті, якщо він себе поважає, повинен руйнувати цю монополію. Будь-яке громадянство потребує, щоб не бути в руках однієї компанії. Це неможливо і не потрібно”.
Це була перша частина розмови з директором французької Інтернет-компанії “Едіт” і гітаристом Жаном-П’єром Жюмезом.”
Андрій Охрімович:
Передача добігає кінця, а число на календарному листочку надиктовує нам єдиний спосіб мирно розминутися в ефірі. «Христос родився»! «Славімо його»!
Почнемо з інформації, яка надійшла до нас через Рамблєр-медіа з півночі. В Оренбурзі, на вулиці слов’янофіла Аксакова перед Новим роком пограбували Діда Мороза. Хулігани здерли з нього яскравий одяг та відібрали подарунки. Тож лишився бідний дідусь у пісному одязі кольору хакі, в картузику з твердим дашком та кубиками на погонах. “О часи, о звичаї”, - гугнявив нещасний працівник внутрішніх органів, тяжко переживаючи невдалу спробу закосить під святого Миколая. Щось подібного, як повідомляє експрес газета “Он лайн” трапилось в московському сретенському монастирі. Помічник економа послушник Ярослав прихопив мільйон баксів і дав дьору. Знайшли злодійкуватого страстотерпця в одному з готелів у Франкфурті на Майні. Поки московська міліція по краплині вичавлює раба з бідового послушника, агенція Ананова розповідає нам про намір російських військових призвати в армію віслюків, північних оленів, собак, коней та верблюдів. На випадок війни тварини будуть служити, а господарі отримають компенсацію. Все це, збите докупи наводить на роздуми про деякі празникові та постпразникові завихрення в богоносних головах на північний схід від України та специфічні посмикування рідного політ-бомонду напередодні виборів. Це та деякі інші нюанси нашого з вами буття у своєму огляді віртуальної преси досліджує Віктор Недоступ:
“Українська правда”, першою отямившись від новорічного ступору, спробувала проаналізувати новорічне звернення президента до народу у статті “День, коли у Кучми болить серце”. Про рік минулий Гарант сказав: “Тим не менше ми його прожили гідно.” Автори одразу згадали радості 2001-го. Дев’яте березня, спецоперацію “мордою в сніг” наступної ночі, або ж крилату фразу: “Бувають трагедії й більшого масштабу” - стосовно горезвісного ТУ-154 із сімома десятками випадково загублених душ. Автори підбадьорюють: “Тримайся, країно, лишилося ще два новорічних звернення!”
Тим часом, російські ЗМІ підбивають інші українські підсумки. Для Кремля вони також невтішні. “Україну. Ру” після Нового року радимо читати по діагоналі. Тематична добірка про статус “вєлікаго і могучєго” в Україні, однак, вражає, в процесі свого розвитку нагадуючи словесний пронос маніяка, якому делікатно відмовили. Інші російські ЗМІ раптом стали уникати цієї теми як чорт ладану. Натомість випливли інші політичні та економічні проблеми. Як в людини, яка позбулася дизентерії і тепер звернула увагу на бронхіт та чиряки на причинному місці. “Ізвєстія” у статті “Нагріти сусіда” торжествує – Христенко, російський паливний віце-прем”єр, поставив ультиматум. Українській халяві на російський газ надходить край. “У будь якому разі” – пише газета – слова Путіна про врегулювання всіх газових проблем з Україною можна вважати великою натяжкою.” Наступного дня видання “Комерсант”, проаналізувавши уважніше, схопилося за голову. “Кієв обиграл Москву в газовий покєр”.
Насправді Христенку не вдалося подолати якісь внутрішні бар’єри і домовитись про підвищення ціни на російський газ.
Гіпнотизм української економіки зачаровує не лише російські ЗМІ а й власне українські. “Korrespondent.net” публікує аналітику “Рік 2001-й для української економіки”. Це спроба зорієнтуватись у густих туманах, які накотились з відставкою Ющенка. Планували одні, а завершили інші. Прогнозували щось просте, а отримали оберемок плутаних звітів. Зміна ситуації в парламенті поставить Кабмін у нові екстремальні умови - прозоро натякає стаття. Лишаючи за кадром те що верхівка українського політикуму сидить верхи на російській трубі, і злазить звідти лише для чергового братання зі сходом або для отримання позик від заходу. Економіка навздогін політиці змушена виписувати не властиві їй зигзаги, отримуючи копняки та поцілунки.
Тим часом, Леонід Кучма вкотре проветував закон про альтернативну енергетику, повідомляє “Бігмір”. Яка там ще альтернатива? А російська нафта? А наші АЕС? А не дай боже фермер “абарзєєт” – поставить на своїй землі вітряка з проводочками і буде дульки тицяти усім обл.енерго? НЄ...
Ну а вкраїнський дядько, вилазячи на тумбочку аби зняти дані з електролічильника, з останніх сил тримається щоб не закричати дурним голосом: “Всі на вибори!”.
Андрій Охрімович:
Поки справа у нашій програмі дійде до виборів ми з вами ще раз промовимо “Христос родився” і почувши у відповідь радісне “Славімо його”, зайдемо на сайт “Рамблєр медіа”, аби прочитати, як святкують Різдво в Англії та США. Все майже так само, як у нас. Свято чисто сімейне з подарунками та чудовим столом центр якого займає смажена індичка та солодкий пудинг щедро присмачений коньячним маслом. В Америці, незважаючи на те, що церква є відділеною від держави, день цей в календарі позначено, як червону дату. Закрито все: магазини, банки, приватні контори, державні установи, біржа, пошта. Активізуються тільки атеїсти. Вони судяться з владою, за право на центральній площі поруч з Санта Клаусом та картинами поклоніння волхвів виставляти свої плакати. Іноді безбожники торжествують. Наприклад в Бісмарку, столиці штату Північна Дакота, вони в центрі міста виставили транспарант з написом: “Поздоровляємо з зимовим сонцестоянням”. Їх українські колеги з Центральної виборчої комісії теж працюють не покладаючи рук.
А ось над чим, розповість нам Сергій Грабовський:
“31 грудня 2001 року офіційно почалася передвиборна кампанія. Й одразу ж з‘ясувалося, що виборче законодавство, а особливо його потрактування головою Центрвиборчкому Михайлом Рябцем містить стільки, скажемо делікатно, цікавих речей, що голова йде обертом.
Закон про вибори народних депутатів містить, зокрема, положення, за яким у період виборчої кампанії агітація за чи проти партій, блоків, кандидатів у депутати дозволена тільки за 50 днів до виборів. Тобто – з 9 лютого 2002 року. А до агітації належать, як тлумачить закон голова Центрвиборчкому Михайло Рябець, не тільки виступи у мас-медіа з відвертими закликами любити одних і зневажати інших, а й раціональні аналітичні розвідки та будь-які коментарі дій суб‘єктів виборчого процесу. Відтак до 9 лютого українська журналістика, включно із Інтернет-виданнями, мусить обмежитися виключно офіційними інформаційними повідомленнями про події на виборчому фронті. Все має мовчати – і мовчки благоденствувати.
Але ж хіба може справжня журналістика мовчати і не знайти шлях до аудиторії, якій відмовлено в елементарному людському праві на всебічну інформацію про потенційних народних обранців? Ні. І коли у минулі часи в авангарді боротьби із владними дурощами йшов Самвидав, то зараз – Інтернет. Звісно, Центрвиборчком спробує затягати по судах власників тих Інтернет-проектів, котрі чесно працюватимуть упродовж всієї виборчої кампанії, керуючись конституційними гарантіями свободи слова і міжнародними угодами щодо цієї свободи. Але на це є елементарна протидія. Досить терміново зареєструвати свій сайт у російському, польському чи коста-ріканському сегментах Інтернету, – і можна вповні мати всі вигоди від користування свободою слова. При цьому на ті сайти, робота яких фактично заблокована Центрвиборчкомом, вивішують баннери зареєстрованих за кордоном Інтернет-видань – і проблема розв‘язана, люди знають, де знайти правдиву (а не тільки офіційну) інформацію і наукові коментарі та аналізи політичної ситуації.
Звісно, є стаття 56 Закону про вибори, за якою заборонена агітація у зарубіжних мас-медіа, які діють на території України, але ж Інтернет не потрапляє під це означення. Світова Мережа – це віртуальна реальність, де національна належність того чи іншого проекту – річ вельми умовна. А на додачу – як пан Рябець збирається боротися, скажімо, з Коста-Рікою, де буде зареєстрований неугодний сайт? Посилати туди фрегат “Сагайдачний”, аби налякати костариканців – дорого. Та й не злякаються кляті латиноамериканці. Заборонити користування Інтернетом? Так для цього треба відімкнути електрику по всій Україні, а як же з телерекламою блоку “ЗаЕдУ” буде? Карати користувачів Інтернету, як колись – слухачів Радіо “Свобода”? Так усім добре відомо, що з того вийшло...”
Андрій Охрімович:
Навздогін інформація від агенції Ананова. Їден, православний румун заборонив своєму не в міру активному півневі топтати кур під час різдвяного посту. Така похвальна цнотливість вісімдесятилітнього праведника якимось боком є подібною до пещеної достойниками ЦВК чистоти вкраїнських медіа-помислів. Принаймні щось подібне після переслуху матеріалу пана Грабовського в голові моїй майнуло.
Далі, в продовження теми, репліка Сергія Набоки:
“На жаль, мушу заперечити панові Грабовському. Заборонити користування Інтернетом – цілком реально, що й довела практика деяких держав. Можна позакривати інтернет-кафе, попересаджати провайдерів усіх, окрім одного, що підтримував би лише сайт Кучми та взяти на суворий облік усіх власників модемів. Поза тим – “Радіо Свобода” за СССРу можна слухати було, навіть попри глушилки, не вільно було лише РОЗПОВСЮДЖУВАТИ почуте. Тут, до речі, виникає ціла низка проблем для ЦВК – чи не можна винайти й застосувати глушилки для Інтернету? На виконання Конституції та різноманітних законів та нормативних актів? Зрештою, чи не варто застосувати положення уесесерівського кримінального кодексу, стаття шістдесят два, де саме і йдеться про агітацію та пропаганду з метою повалення і таке інше? До речі, ані голова ЦВК пан Рябець, ані член ЦВК пані Ставнійчук, жодним словом не прохопилися про таке явище, як пропаганда. Отже, якщо виходити зі світової практики – що не заборонено, те дозволене – доведеться щоякнайретельніше утримуватися від агітації (тобто, поширення концепцій, ідей та гасел із метою впливу), і вдаватися виключно до пропаганди – тобто друкованого й усного поширення і роз”яснення того ж таки...
Втім, насправді, тлумачити закони має право виключно Конституційний суд, і аж ніяк не ЦВК, її голова чи пересічні її члени. Так що – сміливо в бій!»
Андрій Охрімович:
“Закон, як дишло – куди повернув, туди і вийшло”. Так про гнучкість та універсальність цієї штуки каже наш народ. Безумовно виходячи з власного гіркого досвіду. У який бік повернула це дишло рідна центральна виборча комісія, ми з вами, більш-менш з’ясували. Принаймні дістали інформацію до роздумів, наскільки подібні дії наближають нас до світового прогресу, синонімом якого, в царині інформації, є Інтернет. Про те, що для розвитку павутини робиться у світі, та з чим його їдять в Україні, у своєму підсумковому матеріалі, розповідає Надія Степула:
“Наприкінці року Президент США Джордж Буш своїм указом прирівняв Інтернет-видання до засобів масової інформації – незалежно від змісту їхніх сайтів.У США електронні видання разом з високими технологіями стали доступними мало не всім і кожному. Російська Державна Дума теж зробила кілька подарунків Інтернет, - ухваливши законопроект, згідно з яким податкова декларація може подаватися і в звичному, і в електронному вигляді. А Рада Федерації ухвалила закон “Про електронний цифровий підпис”. Це означає, що одна з необхідних умов для вступу Росії до ВТО виконана. Український Інтернет пасе задніх, балансуючи між розвитком і притлумленням такого розвитку. Чого варті одні тільки намагання контролювати електронні видання – ця тема минулого року стала яскравим показником тенденцій розвитку хаотичної поки щло української “павутини”. Чи цей своєрідний хаос буде на руку електронним виданням у виборчій кампанії? Закон України про вибори, яким заборонено багато що для ЗМІ, особливо - для зареєстрованих в Україні зарубіжних, у статті 54 “Про використання електронних ЗМІ” згадує тільки аудіо-візуальні. Електронні видання в Україні, на відміну від США, до ЗМІ не прирівняні. Тому їх не стосуються ті численні “забороняється”, якими рясніє Закон про вибори. Чи – стосуються? Хто його знає. Українські реалії не прогнозовані, участь Інтернет у виборчій кампанії може бути непередбачувано активною. Популярність сайтів, які розміщують інформацію про вибори, партії, кандидатів тощо різко зроста на початку року, коли майже всі друковані ЗМІ не виходили у зв”язку зі святами.
Феноменальну популярність за рік, що минув, мали сайти про політику, релігію, Інтернет-новини. Ці пріоритети цінностей користувачів Інтернет очевидно залишаться і в році нинішньому. І це – оптимістичний прогноз розвитку українського Інтернету.”
Андрій Охрімович: Віртуальні церкви стають дедалі звичнішим явищем, що розглядається нами, як ще один прояв оптимізму. Користувач, відкривши сайт черч Кієв юей до ранкової кави може додати ще й ранкову проповідь під дещо екстравагантною назвою “Смєрть і утюгі”. Проповідник запевняє нас, що навіть найдосконаліша праска обов’язково вистигає, якщо її відімкнути від джерела енергії. Для людини таким джерелом життя є Небесний Творець. Саме він дає сили Тарасові Марусику мотатися світом, зокрема Францією, у пошуках нових зустрічей та сюжетів для “Інтернет-майдану”. В Парижі він зустрівся з директором крупної Інтернет-компанії “Едіт” Жаном П’єром Жюмезом. Ця компанія, серед іншого, створює сайти на шістдесяти мовах світу. В тому числі й українською. Пропоную вашій увазі першу частину інтерв’ю пана Тараса з паном Жаном.
Тарас Марусик:
“Я запитав Жана-П’єра Жюмеза, з яким програмним продуктом він працює і якими є позиції Майкрософту у Франції.
Говорить Жан-П’єр Жюмез:
“Ви знаєте, щодо цього питання, ми всі упосліджені. З одного боку, ми захоплюємося здатністю до творення і винахідливостю, які гідні найбільшої поваги. В цьому немає жодного імперіалізму. Можна тільки милуватися генієм комерції, якому вдалося задумати і винайти продукти, що були потрібні людству. Разом з тим, очевидно, нас вельми засмучує те, що ці розробки вбили будь-яку конкуренцію – не стільки через свою творчу потужність, як унаслідок комерційних методів”.
Я уточнив, чи мій співрозмовник має на увазі Майкрософт. Жан-П’єр Жюмез зазначив:
“Так, звичайно. Майкрософт убив будь-яку конкуренцію. І справа не у творчій винахідливості Майкрософту. Адже є у світі інші люди з оригінальними ідеями. Навіть якщо вести мову лише про США чи Північну Америку, то, наприклад, компанія “Корел” була абсолютно здатна виробляти подібний програмний продукт. Однак цю компанію було знищено методом дорожнього котка”.
На мою репліку - Ви, мабуть, все-таки працюєте з програмами Майкрософт - Жан-П’єр Жюмез відповів так:
“Це гарне запитання. А відповідь на нього проста: у всіх моїх листах, в електронному спілкуванні я завше зазначаю, що є альтернативи. Наприклад, недавно мене запитали, в якому форматі Ви хочете мати файли? Я відповів: у форматах “ворд” або “ворд-перфект”. На ваш розгляд. Я це роблю для того, щоб показати - альтернативи існують.
Коли мені ставлять запитання (щодо мережі, Інтернету або серверу), чи я працюю з “віндоус”, я кажу: ні, я працюю з “юнікс”. Але, звичайно, можу працювати і з “лінюкс”, і з “майкрософт”. Кожного разу, в межах моїх скромних можливостей, я показую, що вибір існує. Тобто, я поважаю програмний продукт, але протестую проти котка комерціалізації як методу. Треба показати, що ті, хто не використовував таких методів, ще існують і заслуговують на таку саму увагу”.
Я запитав, чи Жан-П’єр Жюмез намагається зруйнувати монополію. Ось що він відповів:
“Ні, я не можу зруйнувати монополію. Але очевидно, що кожен громадянин на нашій планеті, якщо він себе поважає, повинен руйнувати цю монополію. Будь-яке громадянство потребує, щоб не бути в руках однієї компанії. Це неможливо і не потрібно”.
Це була перша частина розмови з директором французької Інтернет-компанії “Едіт” і гітаристом Жаном-П’єром Жюмезом.”
Андрій Охрімович:
Передача добігає кінця, а число на календарному листочку надиктовує нам єдиний спосіб мирно розминутися в ефірі. «Христос родився»! «Славімо його»!
