Київ, 22 січня 2002 – Нещодавно я прийшов до висновку, що Інтернет дуже вигідна штука, особливо для нашої з вами програми. Без нього її просто не існувало б. Винахід цей, особисто мені, дає можливість пити пиво, кохати дівчат та їздити на метро. Крім того, завдяки Інтернету я маю можливість збільшити свою соціальну вагу, самоповагу та загострити гордий контур власного профілю. Іноді він нагадує профіль Черчіля, іноді Енштейна, однак бувають часи, коли краще не дивитись. Але то нікому нецікаві деталі. Журналістська етика забороняє нам реклямувати власну персону. Етика ця є щось більше ніж ЦВК з його передвиборчими фантазіями на тоталітарні теми. Можливо до фантазій цих означеного суб»єкта державотворення привела діяльність блоків з яких складається мозок справжнього «пацана». Про деякі характерні функції сегментів мислячої машини можна прочитати на пітерському сайті «Готель божевільного програміста». В контекст усього вищемовленого добре лягають такі мікросхеми, як «високопотужний заглушувач совісті» та «імітатор бурхливої діяльності». Персонально мені подобається «центр сприйняття сортів пива», який добре поєднується з блоком «ухвалення стратегічних рішень». Віктор Недоступ, тим часом, зациклився на «аналізаторі ландшафтів» та кількох пошукових серверах головного мозку, які відповідають за читання газет:
“Український парламент вхопила викривальна неврастенія. Цього разу дісталося міністру економіки Олександрові Шлапаку. “Інтерфакс-Україна” повідомляє, що Верховна Рада порекомендувала голові нацбанку Володимиру Стельмаху притягнути Шлапака до відповідальності за бардак у процедурі банкрутства банку “Україна”.
Тенденція така. Притягають усіх! Генпрокуратура порушила справу за фактами незаконного відкриття закордонних рахунків. Про це пише “Кореспондент-нет”. Фігурують улюблені всіма депутати – Волков, Бакай, Кучеренко, Рябікін, Жеваго та Сацюк. Міністерство внутрішніх справ також не дрімає. Той таки “korrespondent.net” інформує, що воно порушило аж тридцять три кримінальні справи за фактами злочинів в економічній сфері.
На додачу вразливий український політикум перекосило від останнього касетно-скандального пшику. На цей рахунок новини з “bigmir.net” публікують конгеніальну гіпотезу віце-спікера Степана Гавриша. “В Україні діє ціла команда по створенню провокацій.” Тоді куди дивиться міліція, перепрошую – СБУ, чи хто?
“Дзеркало тижня” у статті “Чекістська мудрість – давайте стежити один за одним і все буде чудово” демонструє виваженість. Обладнання для незаконного прослуховування мобілок коштує чималих грошиків – десь біля тридцяти тисяч доларів. Такі розваги під силу хіба що олігархам або спецслужбам, та аж ніяк не благенькому журналісту. До того ж компанія “UMC” запевняє довірливу публіку, що українські мобілки прослухати неможливо. Це вам не стаціонарна міська мережа, де впаяв пару клем – і записуй кого хочеш. Словом, поки що у касетній справі “тумани великі і чути жалібнії крики”.
Тим часом, за спиною президента батьківщини прослуховування, Володимира Путіна дедалі виразніше чути патріотичні попискування опозиції. Цілком лояльне “Агентство політичних новин” публікує роботу публіціста Андрія Фєфєлова “Тріумф молі”. Аналіз архетипіки Путіна побудовано на аналогіях з гоголівським Хлестаковим. Автора насторожує неясність стратегії Путіна та анонімність кінцевої мети. “Повновода ріка російської історії – непокоїться автор – впадає не у лазурне море, а у гнилу смердючу баюру, де, очманіло квакаючи, борсається, сотня пупирчастих олігархічних жаб.” Кінець важкої та плутаної цитати.
Тут вже хіба що себе спитати: а куди, власне, впадають українські ріки?»
Андрій Охрімович:
Дивні запитання формулює Віктор Недоступ. Мені здається, що навіть віслючок Іа знає куди впадають тії ріки. Звичайно у Чорне море. Про нього «Сестричка Віка», передчуваючи незалежність, співала як про щось до болю приватне. Між нами кажучи, через цю бездонну просторінь доволі легко можна потрапити в море Середземне, яке, окрім іншого омиває береги Франції; батьківщини мушкетерів, моди, кав»ярень, жінок легкої поведінки та директора паризької інтернет-компанії Жана П»єра Жюмеза. В одному з попередніх випусків «Інтернет-майдану» ви уже мали нагоду прослухати розмову цього пана з моїм колегою Тарасом Марусиком, який не з доброго дива, а таки з доручення керівництва програми опинився в самісінькому серці Франції. Ця частина інтервю з паном Жюмезом торкатиметься мовної локалізації компютерних програм:
Тарас Марусик:
“На констатацію, що Майкрософт локалізував усі свої програми у Франції по-французьки, Жан-П”єр Жюмез зреагував таким чином :
“Компанія, яка з самого початку віднеслася з повагою до місцевої культури і диявольськи гарно переклала всі свої програми, - таким можна лише захоплюватися. Звичайно, треба перекладати, що й зробив Майкрософт. Біл Гейтс зрозумів, що світове панування неможливе без перекладу. Хто цього не робить, заслуговує на зневагу. Ті, хто говорять, що програми слід створювати тільки по-англійськи, повністю зневажають людство”.
Безумовно похвальною є французька реальність поводження Майкрософту на цьому ринку. На мою репліку, що в Україні Майкрософт провадить іншу політику і досі не українізував своїх програм, Жан-П”єр Жюмез сказав наступне:
“Мені невідома їхня комерційна політика. Ви знаєте, ця проблема має і зворотню сторону. Локалізація на будь-яку мову після англійської провадиться через 6 місяців. Тобто, всі професіонали, в тому числі українські, якщо вони серйозні, візьмуть передовсім первісну версію, яка є найновішою. Справжня локалізація не цікавить професіоналів. Їм потрібна одна мова. Сьогодні це англійська, а через 5 років буде китайська”.
“Чому китайська, - запитав я. – Це трохи несподівано. Ваш аргумент, будь ласка.”
Говорить Жан-П”єр Жюмез:
“Це не аргумент, а очевидність. Є півтора мільярда дуже винахідливих і динамічних китайців. Вони всі будуть охоплені інтернетом з блискавичною швидкістю, з огляду на історичний динамізм цієї нації і їхню настирність. Вони ніколи не були імперіалістами, але завше усвідомлювали, що їхнє призначення – в інтелектуальному домінуванні на планеті. Кожного разу, коли була спроба культурної інтервенції, її відбивали. Тільки китайці, на їхню думку, зберігають правду світу – внаслідок своєї чисельности, давности їхньої культури та динамізму й винахідливости.
Нагадаю: щоразу зі зміною китайської династії змінюється музична гама, тобто кожна нова династія характеризується зміною музичної тональности. Імператор, який хоче насправді змінити свій народ, береться за зміну найглибиннішого, музики.
У 1996 році, відповідаючи на подібне запитання телекомпанії CBS в Нью-Йорку, я сказав: “Будьмо задоволені, що це поки що англійська мова, яку, наприклад, французи ще розуміють. Але так не триватиме вічно. На зміну англійській прийде китайська. Коли китайці створять нові програми, які перетворять людство (ми не знаємо, що вони зроблять, але це будуть неймовірні речі), то зрозуміло, що українські професіонали шукатимуть передовсім програми по-китайськи. Якщо ж не шукатимуть, то вони несерйозні”.
Це була друга частина інтерв”ю з директором французької Інтернет-компанії “Едіт” і гітаристом Жаном-П”єром Жюмезом.”
Андрій Охрімович:
Поки Тарас Марусик вигулював Парижем пана Жан-П”єр-Жюмеза в Івано-Франківську позакривались Інтернет-клюби та кав”ярні. Власники цих закладів кажуть, що представники компанії Майкрософт зобов”язують їх до придбання ліцензійного програмного забезпечення. “Задоволення не з дешевих”, - жаліються вони моєму Івано-Франківському колезі Іванові Костюку.
«Всесвітньовідома компанія “Microsoft” постійно дивує користувачів Інтернету своїми нововведеннями. Так, днями представники компанії оголосили про припинення продажу програм “Windows-NT4” гуртовими партіями.
Саме це забезпечувало покупцям суттєві знижки. Відтепер цю програму можна буде купити в магазинах лише в одиничному коробковому варіанті. Це суттєво вдарить по гаманцях споживачів та власників магазинів, що торгують ліцензійним програмним забезпеченям. На вітчизняному ринку останнім кроком “Microsoft” став жорсткий наступ на користувачів піратським програмним забезпеченням. Наслідки таких дій можна було спостерігати упродовж останнього часу. Для прикладу в Івано-Франківську водночас закрилися всі Інтернет-клуби та Інтернет-кав’ярні. Без сумніву, що аналогічною була ситуація також в інших обласних центрах. Ліцензійне програмне забезпечення до кожного окремого комп’ютера коштує понад 300 американських доларів. Невеликі Інтернет-клуби не спроможні сплатити необхідні кошти для закупівлі ліцензійних програм.
Суттєвгою перешкодою у придбанні ліцензійної продукції залишається також те, що вона практично поки що відсутня на вітчизняному ринку. Інакше кажучи, пр6едставники “Microsoft” зщаявляють, що таке прогармне забезпечення можна придбати без будь-яких проблем, а разом з тим одна з івано-франківських FM-радіостанцій уже другий тиждень безуспішно намагається закупити ліцензійне програмне забезпечення. Київські продавці також продукції заспокоюють, що необхідні пакети програм уже незабаром з’являться в продажу. Серед користувачів Інтернетом ведуться зараз активні розмови про те, що монополістом на українському ринку продажу ліцензійних програм буде відома компанія “Квазар-мікро”. Поки що ж шукачам та любителям пригод в Інтернеті доведеться зачекати, принаймні всім тим, хто немає вдома персонального комп’ютера і відповідно доступу до Всесвітньої мережі.»
Андрій Охрімович:
Вимацуючи на шукайлівці «Бігмір нет» сякої-такої інформації стосовно потуг рідної влади контролювати «Павутину» я, спочатку, збив коліно об якогось дзен буддійського гуру, потім напоровся на «Драму в темному коридорі» Олекси Слісаренка де персонаж, виморщуючи лоба гугнявив: «Революція, любі мої джентельмени, ірраціональна абстракція психомістичної субстанції. Тому мистецтво, як бароккональна надбудова актеонічної субстанції людської душі, може стати на послуги плебейської суті політичних мастурбацій...» На цьому місці мозок мій просвітлів і я зрозумів, що між теперішніми спробами влади контролювати Інтернет та кадебівською інструкцією про реєстрацію друкарських машинок існує прямий зв»язок. Тему розвиває моя колега Надія Степула:
“Найвідоміше в світі Бюро контролю за Інтернетом створено у Китаї. Це – особлива контора, яка регулює не тільки оновлення веб-сайтів, а й відфільтровує так звану неякісну інформацію. Бюро підпорядковано безпосередньо Китайському уряду.
Український Інтернет теж важко назвати втіленням свобод. Нині ми живемо частково за новими законами, а частково - за старими кодексами. Деякі статті працюють ще з 1964 року. Сумнозвісну 62-а, аналогічну загальноесесерівській п”ятдесят восьмій, певна річ, скасовано. За “антирадянську агітацію та пропаганду”, тим не менше, було засуджено тисячі людей. Серед них є й ті, у кого вилучили незареєстровані друкарські машинки. Для цього існувала закрита інструкція КДБ. Друкарська машинка запросто могла поламати життя своєму власнику.
Сьогодні друкарська машинка – швидше пам”ятка про певний етап технічного прогресу. На зміну їй прийшов комп’ютер, а з ним і деякі проблеми для влади. Наміри тотального контролю за Інтернетом дедалі частіше нагадують минулі часи. Українська влада виступила за єдиний контроль над користувачами інтернету, яких, мовляв, слід зафіксувати, створивши єдиний реєстр користувачів, на кшталт телефонного довідника. Особливо загострюється проблема в час напердодні виборів, оскільки “Павутина” неодмінно фіксуватиме все те, що не може з”явитися у звичайних ЗМІ.
Дивно, що українська влада досі не додумались аргументувати бажання конролювати Iнтернет всесвітьною боротьбою з тероризмом. Серйозність проблеми може дати підстави для розширення повноважень спецслужб протягом інформаційного моніторингу.”
Андрій Охрімович:
Радянологи та прилеглі до них соціальні психологи свого часу схилялись до думки, що середній мешканець сересеру живе у екстремальних умовах. Роль екстреміста зазвичай виконував прищуватий стукач та віртуальний майор, чия присутність відчувалась навіть в шелесті таргана на дисидентських кухнях. Нині маємо час демократичної розслабухи. Ніби-то. Павло Вольвач. “Екстрена в павутині”:
“Образ класичного “товариша майора” в Україні міцно пов”язаний з підозрілими шерехотіннями в слухавці та іншими напів-містичними речами. Але є й інші майори, які свої вчинками руйнують усталені стереотипи. Зокрема – відомий майор Мельниченко. Нині в Україні немає людини, яка б не знала про касетні плівки, оприлюднені цим офіцером. Схоже, бунтівливий майор хоче закріпити публічність власної персони вже на цілком офіційному рівні.
Принаймні, соцпартія товариша Мороза внесла пана Мельниченка в свої виборчі списки під номером п”ятнадцять. І хоч це дуже подивувало голову ЦВК Михайла Рябця, який вважає наміри соціалістів незаконними, сайт СПУ вважає таємничого майора гідним посісти крісло в залі на Грушевського.
За майора, мабуть, голосував би й дехто з генералів. Принаймні, син легендарного командуючого УПА Романа Шухевича Юрій, виступаючи в Тернополі, зазначив, що його батько в сучасних реаліях віддав би свій голос за людей, що є носіями національної ідеології в усіх її виявах. Про це йдеться на сторінках сайту “polit. com.ua.” Юрій Шухевич також вважає, що до влади мають прийти нові люди з інакшим мисленням, з інакшим способом дій.
Якою буде ця “інакшість” в Україні - наразі невідомо. Спосіб же дій може мати досить радикальні вияви, про що й засвідчують матеріали Інтернет-видання “Кавказ-центр”. Чи не найцікавішою тут є заява аміра вищої військової Маджліс-шури моджахедів Шаміля Басаєва щодо переговорів представників президента Масхадова з Путінськими емісарами. Вони, на думку Басаєва, мають проходити на рівноправних засадах і відповідати всім вимогам шаріату. А загалом же, на думку пана Басаєва, чеченський спротив кафірам нарощується щодень і треба – іншаллах! – просто довести Джихад до повної перемоги.
У російських же генералів, на думку моджахедів, руки по лікоть в крові і домовлятися з ними про щось немає жодного сенсу.”
Андрій Охрімович:
“Із зеленого туману випливали якісь світила, зеленіші од загального тла, а невідомі предмети кидали на ті світила чорні тіні. Це полотно звалося “Душа канібала”... Людей, що не розумілися на картині і одверто в цьому признавалися, персонаж Олекси Слісаренка Кізлик вважав за ідіотів. Чимось цей хлопчина є подібним до мене. Усіх, хто не розуміється на “Інтернет-майдані” я вважаю людьми темними і “необразованими”. На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.”
“Український парламент вхопила викривальна неврастенія. Цього разу дісталося міністру економіки Олександрові Шлапаку. “Інтерфакс-Україна” повідомляє, що Верховна Рада порекомендувала голові нацбанку Володимиру Стельмаху притягнути Шлапака до відповідальності за бардак у процедурі банкрутства банку “Україна”.
Тенденція така. Притягають усіх! Генпрокуратура порушила справу за фактами незаконного відкриття закордонних рахунків. Про це пише “Кореспондент-нет”. Фігурують улюблені всіма депутати – Волков, Бакай, Кучеренко, Рябікін, Жеваго та Сацюк. Міністерство внутрішніх справ також не дрімає. Той таки “korrespondent.net” інформує, що воно порушило аж тридцять три кримінальні справи за фактами злочинів в економічній сфері.
На додачу вразливий український політикум перекосило від останнього касетно-скандального пшику. На цей рахунок новини з “bigmir.net” публікують конгеніальну гіпотезу віце-спікера Степана Гавриша. “В Україні діє ціла команда по створенню провокацій.” Тоді куди дивиться міліція, перепрошую – СБУ, чи хто?
“Дзеркало тижня” у статті “Чекістська мудрість – давайте стежити один за одним і все буде чудово” демонструє виваженість. Обладнання для незаконного прослуховування мобілок коштує чималих грошиків – десь біля тридцяти тисяч доларів. Такі розваги під силу хіба що олігархам або спецслужбам, та аж ніяк не благенькому журналісту. До того ж компанія “UMC” запевняє довірливу публіку, що українські мобілки прослухати неможливо. Це вам не стаціонарна міська мережа, де впаяв пару клем – і записуй кого хочеш. Словом, поки що у касетній справі “тумани великі і чути жалібнії крики”.
Тим часом, за спиною президента батьківщини прослуховування, Володимира Путіна дедалі виразніше чути патріотичні попискування опозиції. Цілком лояльне “Агентство політичних новин” публікує роботу публіціста Андрія Фєфєлова “Тріумф молі”. Аналіз архетипіки Путіна побудовано на аналогіях з гоголівським Хлестаковим. Автора насторожує неясність стратегії Путіна та анонімність кінцевої мети. “Повновода ріка російської історії – непокоїться автор – впадає не у лазурне море, а у гнилу смердючу баюру, де, очманіло квакаючи, борсається, сотня пупирчастих олігархічних жаб.” Кінець важкої та плутаної цитати.
Тут вже хіба що себе спитати: а куди, власне, впадають українські ріки?»
Андрій Охрімович:
Дивні запитання формулює Віктор Недоступ. Мені здається, що навіть віслючок Іа знає куди впадають тії ріки. Звичайно у Чорне море. Про нього «Сестричка Віка», передчуваючи незалежність, співала як про щось до болю приватне. Між нами кажучи, через цю бездонну просторінь доволі легко можна потрапити в море Середземне, яке, окрім іншого омиває береги Франції; батьківщини мушкетерів, моди, кав»ярень, жінок легкої поведінки та директора паризької інтернет-компанії Жана П»єра Жюмеза. В одному з попередніх випусків «Інтернет-майдану» ви уже мали нагоду прослухати розмову цього пана з моїм колегою Тарасом Марусиком, який не з доброго дива, а таки з доручення керівництва програми опинився в самісінькому серці Франції. Ця частина інтервю з паном Жюмезом торкатиметься мовної локалізації компютерних програм:
Тарас Марусик:
“На констатацію, що Майкрософт локалізував усі свої програми у Франції по-французьки, Жан-П”єр Жюмез зреагував таким чином :
“Компанія, яка з самого початку віднеслася з повагою до місцевої культури і диявольськи гарно переклала всі свої програми, - таким можна лише захоплюватися. Звичайно, треба перекладати, що й зробив Майкрософт. Біл Гейтс зрозумів, що світове панування неможливе без перекладу. Хто цього не робить, заслуговує на зневагу. Ті, хто говорять, що програми слід створювати тільки по-англійськи, повністю зневажають людство”.
Безумовно похвальною є французька реальність поводження Майкрософту на цьому ринку. На мою репліку, що в Україні Майкрософт провадить іншу політику і досі не українізував своїх програм, Жан-П”єр Жюмез сказав наступне:
“Мені невідома їхня комерційна політика. Ви знаєте, ця проблема має і зворотню сторону. Локалізація на будь-яку мову після англійської провадиться через 6 місяців. Тобто, всі професіонали, в тому числі українські, якщо вони серйозні, візьмуть передовсім первісну версію, яка є найновішою. Справжня локалізація не цікавить професіоналів. Їм потрібна одна мова. Сьогодні це англійська, а через 5 років буде китайська”.
“Чому китайська, - запитав я. – Це трохи несподівано. Ваш аргумент, будь ласка.”
Говорить Жан-П”єр Жюмез:
“Це не аргумент, а очевидність. Є півтора мільярда дуже винахідливих і динамічних китайців. Вони всі будуть охоплені інтернетом з блискавичною швидкістю, з огляду на історичний динамізм цієї нації і їхню настирність. Вони ніколи не були імперіалістами, але завше усвідомлювали, що їхнє призначення – в інтелектуальному домінуванні на планеті. Кожного разу, коли була спроба культурної інтервенції, її відбивали. Тільки китайці, на їхню думку, зберігають правду світу – внаслідок своєї чисельности, давности їхньої культури та динамізму й винахідливости.
Нагадаю: щоразу зі зміною китайської династії змінюється музична гама, тобто кожна нова династія характеризується зміною музичної тональности. Імператор, який хоче насправді змінити свій народ, береться за зміну найглибиннішого, музики.
У 1996 році, відповідаючи на подібне запитання телекомпанії CBS в Нью-Йорку, я сказав: “Будьмо задоволені, що це поки що англійська мова, яку, наприклад, французи ще розуміють. Але так не триватиме вічно. На зміну англійській прийде китайська. Коли китайці створять нові програми, які перетворять людство (ми не знаємо, що вони зроблять, але це будуть неймовірні речі), то зрозуміло, що українські професіонали шукатимуть передовсім програми по-китайськи. Якщо ж не шукатимуть, то вони несерйозні”.
Це була друга частина інтерв”ю з директором французької Інтернет-компанії “Едіт” і гітаристом Жаном-П”єром Жюмезом.”
Андрій Охрімович:
Поки Тарас Марусик вигулював Парижем пана Жан-П”єр-Жюмеза в Івано-Франківську позакривались Інтернет-клюби та кав”ярні. Власники цих закладів кажуть, що представники компанії Майкрософт зобов”язують їх до придбання ліцензійного програмного забезпечення. “Задоволення не з дешевих”, - жаліються вони моєму Івано-Франківському колезі Іванові Костюку.
«Всесвітньовідома компанія “Microsoft” постійно дивує користувачів Інтернету своїми нововведеннями. Так, днями представники компанії оголосили про припинення продажу програм “Windows-NT4” гуртовими партіями.
Саме це забезпечувало покупцям суттєві знижки. Відтепер цю програму можна буде купити в магазинах лише в одиничному коробковому варіанті. Це суттєво вдарить по гаманцях споживачів та власників магазинів, що торгують ліцензійним програмним забезпеченям. На вітчизняному ринку останнім кроком “Microsoft” став жорсткий наступ на користувачів піратським програмним забезпеченням. Наслідки таких дій можна було спостерігати упродовж останнього часу. Для прикладу в Івано-Франківську водночас закрилися всі Інтернет-клуби та Інтернет-кав’ярні. Без сумніву, що аналогічною була ситуація також в інших обласних центрах. Ліцензійне програмне забезпечення до кожного окремого комп’ютера коштує понад 300 американських доларів. Невеликі Інтернет-клуби не спроможні сплатити необхідні кошти для закупівлі ліцензійних програм.
Суттєвгою перешкодою у придбанні ліцензійної продукції залишається також те, що вона практично поки що відсутня на вітчизняному ринку. Інакше кажучи, пр6едставники “Microsoft” зщаявляють, що таке прогармне забезпечення можна придбати без будь-яких проблем, а разом з тим одна з івано-франківських FM-радіостанцій уже другий тиждень безуспішно намагається закупити ліцензійне програмне забезпечення. Київські продавці також продукції заспокоюють, що необхідні пакети програм уже незабаром з’являться в продажу. Серед користувачів Інтернетом ведуться зараз активні розмови про те, що монополістом на українському ринку продажу ліцензійних програм буде відома компанія “Квазар-мікро”. Поки що ж шукачам та любителям пригод в Інтернеті доведеться зачекати, принаймні всім тим, хто немає вдома персонального комп’ютера і відповідно доступу до Всесвітньої мережі.»
Андрій Охрімович:
Вимацуючи на шукайлівці «Бігмір нет» сякої-такої інформації стосовно потуг рідної влади контролювати «Павутину» я, спочатку, збив коліно об якогось дзен буддійського гуру, потім напоровся на «Драму в темному коридорі» Олекси Слісаренка де персонаж, виморщуючи лоба гугнявив: «Революція, любі мої джентельмени, ірраціональна абстракція психомістичної субстанції. Тому мистецтво, як бароккональна надбудова актеонічної субстанції людської душі, може стати на послуги плебейської суті політичних мастурбацій...» На цьому місці мозок мій просвітлів і я зрозумів, що між теперішніми спробами влади контролювати Інтернет та кадебівською інструкцією про реєстрацію друкарських машинок існує прямий зв»язок. Тему розвиває моя колега Надія Степула:
“Найвідоміше в світі Бюро контролю за Інтернетом створено у Китаї. Це – особлива контора, яка регулює не тільки оновлення веб-сайтів, а й відфільтровує так звану неякісну інформацію. Бюро підпорядковано безпосередньо Китайському уряду.
Український Інтернет теж важко назвати втіленням свобод. Нині ми живемо частково за новими законами, а частково - за старими кодексами. Деякі статті працюють ще з 1964 року. Сумнозвісну 62-а, аналогічну загальноесесерівській п”ятдесят восьмій, певна річ, скасовано. За “антирадянську агітацію та пропаганду”, тим не менше, було засуджено тисячі людей. Серед них є й ті, у кого вилучили незареєстровані друкарські машинки. Для цього існувала закрита інструкція КДБ. Друкарська машинка запросто могла поламати життя своєму власнику.
Сьогодні друкарська машинка – швидше пам”ятка про певний етап технічного прогресу. На зміну їй прийшов комп’ютер, а з ним і деякі проблеми для влади. Наміри тотального контролю за Інтернетом дедалі частіше нагадують минулі часи. Українська влада виступила за єдиний контроль над користувачами інтернету, яких, мовляв, слід зафіксувати, створивши єдиний реєстр користувачів, на кшталт телефонного довідника. Особливо загострюється проблема в час напердодні виборів, оскільки “Павутина” неодмінно фіксуватиме все те, що не може з”явитися у звичайних ЗМІ.
Дивно, що українська влада досі не додумались аргументувати бажання конролювати Iнтернет всесвітьною боротьбою з тероризмом. Серйозність проблеми може дати підстави для розширення повноважень спецслужб протягом інформаційного моніторингу.”
Андрій Охрімович:
Радянологи та прилеглі до них соціальні психологи свого часу схилялись до думки, що середній мешканець сересеру живе у екстремальних умовах. Роль екстреміста зазвичай виконував прищуватий стукач та віртуальний майор, чия присутність відчувалась навіть в шелесті таргана на дисидентських кухнях. Нині маємо час демократичної розслабухи. Ніби-то. Павло Вольвач. “Екстрена в павутині”:
“Образ класичного “товариша майора” в Україні міцно пов”язаний з підозрілими шерехотіннями в слухавці та іншими напів-містичними речами. Але є й інші майори, які свої вчинками руйнують усталені стереотипи. Зокрема – відомий майор Мельниченко. Нині в Україні немає людини, яка б не знала про касетні плівки, оприлюднені цим офіцером. Схоже, бунтівливий майор хоче закріпити публічність власної персони вже на цілком офіційному рівні.
Принаймні, соцпартія товариша Мороза внесла пана Мельниченка в свої виборчі списки під номером п”ятнадцять. І хоч це дуже подивувало голову ЦВК Михайла Рябця, який вважає наміри соціалістів незаконними, сайт СПУ вважає таємничого майора гідним посісти крісло в залі на Грушевського.
За майора, мабуть, голосував би й дехто з генералів. Принаймні, син легендарного командуючого УПА Романа Шухевича Юрій, виступаючи в Тернополі, зазначив, що його батько в сучасних реаліях віддав би свій голос за людей, що є носіями національної ідеології в усіх її виявах. Про це йдеться на сторінках сайту “polit. com.ua.” Юрій Шухевич також вважає, що до влади мають прийти нові люди з інакшим мисленням, з інакшим способом дій.
Якою буде ця “інакшість” в Україні - наразі невідомо. Спосіб же дій може мати досить радикальні вияви, про що й засвідчують матеріали Інтернет-видання “Кавказ-центр”. Чи не найцікавішою тут є заява аміра вищої військової Маджліс-шури моджахедів Шаміля Басаєва щодо переговорів представників президента Масхадова з Путінськими емісарами. Вони, на думку Басаєва, мають проходити на рівноправних засадах і відповідати всім вимогам шаріату. А загалом же, на думку пана Басаєва, чеченський спротив кафірам нарощується щодень і треба – іншаллах! – просто довести Джихад до повної перемоги.
У російських же генералів, на думку моджахедів, руки по лікоть в крові і домовлятися з ними про щось немає жодного сенсу.”
Андрій Охрімович:
“Із зеленого туману випливали якісь світила, зеленіші од загального тла, а невідомі предмети кидали на ті світила чорні тіні. Це полотно звалося “Душа канібала”... Людей, що не розумілися на картині і одверто в цьому признавалися, персонаж Олекси Слісаренка Кізлик вважав за ідіотів. Чимось цей хлопчина є подібним до мене. Усіх, хто не розуміється на “Інтернет-майдані” я вважаю людьми темними і “необразованими”. На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.”
