Прага, 31 січня 2002 — «Польща підтримає Україну на шляху до Європи», – знову заявив високий польський посадовець, заступник міністра закордонних справ Анджей Бирт — ці його слова винесено в заголовок інтерв’ю для німецького щоденника Ді Вельт; до цього, стверджує дипломат, Польщу зобов’язують історично тісні взаємини з Україною. І до процесу тіснішого зближення з союзом НАТО Польща хотіла б залучити Україну — бо ізолювати її було б помилкою, яка в майбутньому призвела б до дестабілізації всього реґіону, вважає польський дипломат.
Але чи піде сама Україна цим шляхом? Швейцарський щоденник Ноє Цюрхер Цайтунґ пише натомість, що «Україна повертає на Схід»: коли протягом перших років незалежності Україна дотримувала хисткої рівноваги між зближенням із Заходом і співпрацею з Росією, то зараз влада президента Леоніда Кучми під тиском економічних обставин орієнтується дедалі більше на Москву, вважають швейцарські оглядачі, — і за такими прагматично сформульованими взаєминами стоять не тільки економічні інтереси.
Намагання проросійських партій відокремити від України Крим припинилися; претензії націоналістичних російських політиків на цей півострів чи порт Севастополь лунають значно рідше — але й у Києві вже не говорять про інтеґрацію в «трансатлантичні структури» і про можливий вступ до союзу НАТО в майбутньому, хоча співпрацю України з альянсом можна назвати доброю. Так коментує Ноє Цюрхер Цайтунґ зміни, що стали помітні останнім часом.
А поки триває дружня українсько-російська риторика високих політиків, Україна тим часом дедалі більше економічно узалежнюється від великої сусідки. Найважливіші ринки продажу українських виробів лежать у Росії, яка залишається для України найбільшим торговельним партнером, і то з великим відривом від інших. Левова частка українського імпорту енергоносіїв надходить із Росії — вже сьогодні вона тримає в руках ключ до енергопостачання України, пише швейцарська газета. Перелік контрольованих росіянами українських підприємств дедалі зростає — інтереси російських інвесторів полягають у першу чергу в традиційно важливих галузях: металургії, хімічній промисловості, енергетиції й засобах інформації. У деяких сеґментах українського ринку російські компанії вже змагаються між собою, як-то в нафтовому ЛУКОйл, ТНК і ТатНєфть, що контролюють близько трьох чвертей цього ринку. І в українських засобах інформації росіяни переважають дедалі більше, головно через свою частку в телекомпаніях, а також завдяки ретрансляції російських програм, мовиться далі в статті.
Тим часом різко зменшилися останніми роками інтереси західних інвесторів в Україні, де вони нерідко наштовхуються на брак основних умов, корупцію й свавілля чиновників. Ще й український уряд знервовано відмовився від переговорів із ЄБРР про добудову реакторів на Рівненській і Хмельницькій АЕС, — що їх тепер добудовуватимуть із допомогою Росії, не дуже зважаючи на їхню безпеку. Київ почувається занедбаним Заходом, який його не розуміє, пише Ноє Цюрхер Цайтунґ.
Висновки швейцарського щоденника підтверджує й інша публікація — інформаційної служби журналу Економист. Аналізуючи становище на Заході України, спостерігачі зазначають, що і в цьому найближчому до Європи реґіоні зростають інтереси російських промислових груп. Західні інвестиції там теж є — в першу чергу німецькі й шведські; їх приваблює головно дуже низька вартість робочої сили й сировини. Але, хоча інвестиційний клімат у західній Україні зараз кращий, ніж п’ять років тому («хоч і не набагато», зазначає один із консультантів), їм доводиться долати численні б’юрократичні перешкоди, серед яких суперечливі й мінливі правила ліцензування чи нездатність податківців вчасно повертати ПДВ.
Водночас, цитує Економист Інтелидженс Юнит представника західної консультаційної компанії у Львові Ричарда Шрайвера, українські фірми реґіону, в яких виявили зацікавленість західні інвестори, в деяких випадках самі обирають собі саме російських партнерів — із політичних чи яких інших міркувань; угоди ж і далі укладають шляхом підкупу місцевих чиновників.
Але чи піде сама Україна цим шляхом? Швейцарський щоденник Ноє Цюрхер Цайтунґ пише натомість, що «Україна повертає на Схід»: коли протягом перших років незалежності Україна дотримувала хисткої рівноваги між зближенням із Заходом і співпрацею з Росією, то зараз влада президента Леоніда Кучми під тиском економічних обставин орієнтується дедалі більше на Москву, вважають швейцарські оглядачі, — і за такими прагматично сформульованими взаєминами стоять не тільки економічні інтереси.
Намагання проросійських партій відокремити від України Крим припинилися; претензії націоналістичних російських політиків на цей півострів чи порт Севастополь лунають значно рідше — але й у Києві вже не говорять про інтеґрацію в «трансатлантичні структури» і про можливий вступ до союзу НАТО в майбутньому, хоча співпрацю України з альянсом можна назвати доброю. Так коментує Ноє Цюрхер Цайтунґ зміни, що стали помітні останнім часом.
А поки триває дружня українсько-російська риторика високих політиків, Україна тим часом дедалі більше економічно узалежнюється від великої сусідки. Найважливіші ринки продажу українських виробів лежать у Росії, яка залишається для України найбільшим торговельним партнером, і то з великим відривом від інших. Левова частка українського імпорту енергоносіїв надходить із Росії — вже сьогодні вона тримає в руках ключ до енергопостачання України, пише швейцарська газета. Перелік контрольованих росіянами українських підприємств дедалі зростає — інтереси російських інвесторів полягають у першу чергу в традиційно важливих галузях: металургії, хімічній промисловості, енергетиції й засобах інформації. У деяких сеґментах українського ринку російські компанії вже змагаються між собою, як-то в нафтовому ЛУКОйл, ТНК і ТатНєфть, що контролюють близько трьох чвертей цього ринку. І в українських засобах інформації росіяни переважають дедалі більше, головно через свою частку в телекомпаніях, а також завдяки ретрансляції російських програм, мовиться далі в статті.
Тим часом різко зменшилися останніми роками інтереси західних інвесторів в Україні, де вони нерідко наштовхуються на брак основних умов, корупцію й свавілля чиновників. Ще й український уряд знервовано відмовився від переговорів із ЄБРР про добудову реакторів на Рівненській і Хмельницькій АЕС, — що їх тепер добудовуватимуть із допомогою Росії, не дуже зважаючи на їхню безпеку. Київ почувається занедбаним Заходом, який його не розуміє, пише Ноє Цюрхер Цайтунґ.
Висновки швейцарського щоденника підтверджує й інша публікація — інформаційної служби журналу Економист. Аналізуючи становище на Заході України, спостерігачі зазначають, що і в цьому найближчому до Європи реґіоні зростають інтереси російських промислових груп. Західні інвестиції там теж є — в першу чергу німецькі й шведські; їх приваблює головно дуже низька вартість робочої сили й сировини. Але, хоча інвестиційний клімат у західній Україні зараз кращий, ніж п’ять років тому («хоч і не набагато», зазначає один із консультантів), їм доводиться долати численні б’юрократичні перешкоди, серед яких суперечливі й мінливі правила ліцензування чи нездатність податківців вчасно повертати ПДВ.
Водночас, цитує Економист Інтелидженс Юнит представника західної консультаційної компанії у Львові Ричарда Шрайвера, українські фірми реґіону, в яких виявили зацікавленість західні інвестори, в деяких випадках самі обирають собі саме російських партнерів — із політичних чи яких інших міркувань; угоди ж і далі укладають шляхом підкупу місцевих чиновників.
