Варшава, 5 лютого 2002 - Оглядачі звертають увагу на проблеми в польсько-українському стратегічному партнерстві, не зважаючи на оптимістичні декларації голів урядів Лєшка Міллєра та Анатолія Кінаха.
Ми звернемося до польських аналітиків, але спершу – кілька власних зауваг.Дві заяви прем’єра Польщі Лєшка Міллєра, зроблені у Києві , видаються доброю міною при не найкращій грі. Перша заява стосовно того, що позиція України в справі будівництва другої нитки ямальського газопроводу має для Польщі велике значення. Ця фраза польського прем’єра була б доброю, якби Лєшек Міллєр виголосив її 16 січня, коли в Варшаві був президент Путін і коли Польща не говорила про позицію України в справі газопроводу, а поспішила запевнити Росію про свою згоду на так звану газову перемичку в обхід України. Те, що Лєшек Міллєр перебуваючи в Києві відважився на подібну фразу, хоч і дуже обтічну , було результатом не польських , а я сказала б, російських кроків. До речі , польські спостерігачі коментують фразу прем’єра так – цитую коментар Петра Косцінського з «Жечіпосполитої»: «Слова прем’єра Міллєра можуть означати, що Україна вважає справу газопроводу вже неактуальною, у всякому разі, що можлива будова не становить для неї загрози.»
Словом, запізніла декларація прем’єра Міллєра теж багато дає для роздумів на тему польсько-українського стратегічного партнерства. Але такою є realpolitik, в основі якої завжди лежить інтерес і майже ніколи – філантропія. Ми говоримо тут навіть не про це, а про спритність, якої декому не вистачило, аби обставити справу з російською пропозицією в той спосіб, щоб і вовки - ситі, і вівці - цілі.
Друга заява, яку виголосив прем’єр Міллєр у Києві, була про те, що Польща хоче і надалі відігравати роль речника України на Заході.Цей політичний шаблон , по-перше, застарілий, по-друге, скоригований ненайкраще. Ще Ганна Сухоцька, будучи прем’єром Польщі, уперше виголосила фразу про те, що Польща є адвокатом України на Заході. Пізніше цю формулу повторювали з успіхом і прем’єр Єжі Бузек, і президент Александр Кваснєвський. Але йшлося про адвоката, а не про речника.Щодо речника, то по-перше, Україна має,брутально кажучи, свій язик, і достатньо розвинуті контакти зі світом.Так що ледве чи їй потрібен нині речник в особі Польщі. А по-друге, вдала для свого часу формула про Польщу як адвоката України в світі нині теж потребувала б певних коректив. У всякому разі з історії про цей же газопровід в обхід України, де видно, що Київ зумів домовитися з Москвою ( принаймні такий попередній висновок можна зробити з усього, що останнім часом чути стосовно цієї теми ) видно, що й Україна могла б придатися Польщі як адвокат чи речник ,чи посередник, чи просто добрий друг у справі дальшого розвитку діалогу Варшави з Москвою. Київ же до Кремля ближче не лише географічно. Не відомо, чи Українська сторона давала це зрозуміти польській під час минулого візиту Міллєра до Києва – польська преса про це не пише.Видно лише, що ці акценти могли б нині пожвавити польсько-український діалог і внести нові ідеї в польсько-українське партнерство, про яке польські оглядачі навіть після візиту Міллєра до Києва говорять як про партнерство дещо декларативне. Той же Петро Косцінський із «Жечіпосполитої» пише : «Хоч декларації прем’єрів Польщі та України звучали оптимістично, сумніви про те, що стратегічне партнерство існує скорше на папері , залишилися.» Польські спостерігачі вбачають основну проблему польсько-українських відносин у тому, що дуже добрими ці взаємини є лише на найвищому рівні.
Ми звернемося до польських аналітиків, але спершу – кілька власних зауваг.Дві заяви прем’єра Польщі Лєшка Міллєра, зроблені у Києві , видаються доброю міною при не найкращій грі. Перша заява стосовно того, що позиція України в справі будівництва другої нитки ямальського газопроводу має для Польщі велике значення. Ця фраза польського прем’єра була б доброю, якби Лєшек Міллєр виголосив її 16 січня, коли в Варшаві був президент Путін і коли Польща не говорила про позицію України в справі газопроводу, а поспішила запевнити Росію про свою згоду на так звану газову перемичку в обхід України. Те, що Лєшек Міллєр перебуваючи в Києві відважився на подібну фразу, хоч і дуже обтічну , було результатом не польських , а я сказала б, російських кроків. До речі , польські спостерігачі коментують фразу прем’єра так – цитую коментар Петра Косцінського з «Жечіпосполитої»: «Слова прем’єра Міллєра можуть означати, що Україна вважає справу газопроводу вже неактуальною, у всякому разі, що можлива будова не становить для неї загрози.»
Словом, запізніла декларація прем’єра Міллєра теж багато дає для роздумів на тему польсько-українського стратегічного партнерства. Але такою є realpolitik, в основі якої завжди лежить інтерес і майже ніколи – філантропія. Ми говоримо тут навіть не про це, а про спритність, якої декому не вистачило, аби обставити справу з російською пропозицією в той спосіб, щоб і вовки - ситі, і вівці - цілі.
Друга заява, яку виголосив прем’єр Міллєр у Києві, була про те, що Польща хоче і надалі відігравати роль речника України на Заході.Цей політичний шаблон , по-перше, застарілий, по-друге, скоригований ненайкраще. Ще Ганна Сухоцька, будучи прем’єром Польщі, уперше виголосила фразу про те, що Польща є адвокатом України на Заході. Пізніше цю формулу повторювали з успіхом і прем’єр Єжі Бузек, і президент Александр Кваснєвський. Але йшлося про адвоката, а не про речника.Щодо речника, то по-перше, Україна має,брутально кажучи, свій язик, і достатньо розвинуті контакти зі світом.Так що ледве чи їй потрібен нині речник в особі Польщі. А по-друге, вдала для свого часу формула про Польщу як адвоката України в світі нині теж потребувала б певних коректив. У всякому разі з історії про цей же газопровід в обхід України, де видно, що Київ зумів домовитися з Москвою ( принаймні такий попередній висновок можна зробити з усього, що останнім часом чути стосовно цієї теми ) видно, що й Україна могла б придатися Польщі як адвокат чи речник ,чи посередник, чи просто добрий друг у справі дальшого розвитку діалогу Варшави з Москвою. Київ же до Кремля ближче не лише географічно. Не відомо, чи Українська сторона давала це зрозуміти польській під час минулого візиту Міллєра до Києва – польська преса про це не пише.Видно лише, що ці акценти могли б нині пожвавити польсько-український діалог і внести нові ідеї в польсько-українське партнерство, про яке польські оглядачі навіть після візиту Міллєра до Києва говорять як про партнерство дещо декларативне. Той же Петро Косцінський із «Жечіпосполитої» пише : «Хоч декларації прем’єрів Польщі та України звучали оптимістично, сумніви про те, що стратегічне партнерство існує скорше на папері , залишилися.» Польські спостерігачі вбачають основну проблему польсько-українських відносин у тому, що дуже добрими ці взаємини є лише на найвищому рівні.
