Київ, 6 лютого 2002 – 1530 року у родині львівського православного єпископа Арсенія Балабана народився син Григорій. Згодом він постригся у ченці під іменем Ґедеона, а по смерті свого батька 1569 року також став єпископом Львівським.
Намагаючись відповідати на виклики часу, Балабан на власний кошт заснував у Стрятині школу, друкарню та перекладацький осередок, підтримував освітню та видавничу діяльність Львівського братства. 1585 року єпископ Ґедеон запобіг вивезенню до Москви друкарських шрифтів покійного Івана Федорова. Щоб не загубити цей, за словами самого Балабана, «скарб особливий зі шкодою чималою церквам Божим і всьому православію», він заставив кредиторам друкарський верстат братства. А невдовзі єпископ Ґедеон зібрав серед православних ієрархів та галицької шляхти необхідні для викупу верстата півтори тисячі золотих.
Усвідомлюючи необхідність реформування церковного життя, Балабан водночас відстоював традиції Київського православ’я, від відзначення свят за старим календарем і аж до освячення куті на Різдво і паски на Великдень. Коли ж Антіохійський патріарх Йоаким надав Львівському братству статус ставропіґії, Балабан заперечив право контролю дій єпископа з боку, як він казав, «шевців, кравців і кушнірів». Натякаючи на протестантські настрої братчиків, єпископ Ґедеон називав їх «єретиками» і навіть відлучив від Церкви. У цьому конфлікті Константинопольський патріарх Єремія став на бік братства, оголосивши львівського єпископа «Божим ворогом» та «противником добра», і це прискорило рішення Балабана укласти унію з Римом.
1590 року єпископ Ґедеон ініціював серед владик Київської митрополії обговорення засад церковної унії. Він організовував таємні наради єпископів і був одним із авторів кількох декларацій ієрархів про наміри об’єднання церков. Проте навесні 1596 року під враженням спротиву цим планам з боку князя Острозького, православної шляхти та міщан Балабан став супротивником унії і вже в жовтні був провідною постаттю на антиунійному соборі у Бересті.
Ґедеон Балабан помер 10 лютого 1607 року у селі Уневі на Львівщині.
Намагаючись відповідати на виклики часу, Балабан на власний кошт заснував у Стрятині школу, друкарню та перекладацький осередок, підтримував освітню та видавничу діяльність Львівського братства. 1585 року єпископ Ґедеон запобіг вивезенню до Москви друкарських шрифтів покійного Івана Федорова. Щоб не загубити цей, за словами самого Балабана, «скарб особливий зі шкодою чималою церквам Божим і всьому православію», він заставив кредиторам друкарський верстат братства. А невдовзі єпископ Ґедеон зібрав серед православних ієрархів та галицької шляхти необхідні для викупу верстата півтори тисячі золотих.
Усвідомлюючи необхідність реформування церковного життя, Балабан водночас відстоював традиції Київського православ’я, від відзначення свят за старим календарем і аж до освячення куті на Різдво і паски на Великдень. Коли ж Антіохійський патріарх Йоаким надав Львівському братству статус ставропіґії, Балабан заперечив право контролю дій єпископа з боку, як він казав, «шевців, кравців і кушнірів». Натякаючи на протестантські настрої братчиків, єпископ Ґедеон називав їх «єретиками» і навіть відлучив від Церкви. У цьому конфлікті Константинопольський патріарх Єремія став на бік братства, оголосивши львівського єпископа «Божим ворогом» та «противником добра», і це прискорило рішення Балабана укласти унію з Римом.
1590 року єпископ Ґедеон ініціював серед владик Київської митрополії обговорення засад церковної унії. Він організовував таємні наради єпископів і був одним із авторів кількох декларацій ієрархів про наміри об’єднання церков. Проте навесні 1596 року під враженням спротиву цим планам з боку князя Острозького, православної шляхти та міщан Балабан став супротивником унії і вже в жовтні був провідною постаттю на антиунійному соборі у Бересті.
Ґедеон Балабан помер 10 лютого 1607 року у селі Уневі на Львівщині.
