Варшава, 8 лютого 2002 – Польська громадськість розгублена: заяви українських політиків першої шереги настільки відрізняються між собою, що виникає питання про значну неузгодженість у діях президента з главою його адміністрації, уряду з президентом і так далі. Справа стосується старої проблеми в польсько-українських узаєминах, яка виросла до рангу символу. Йдеться про польський військовий цвинтар у Львові.
Як знаємо, його відкриття в черговий раз було призначене на 20 лютого. Перед тим 14 грудня минулого року був підписаний протокол на міжурядовому рівні, в якому остаточно погоджено всі спірні питання. І раптом на початку лютого польська “Ґазета виборча” пише про те, що глава адміністрації президента України Володимир Литвин, перебуваючи в Івано-Франківську, заявив, що він не погоджується з міжурядовим протоколом і підтримує позицію Львівської міської Ради. Так пише польська преса, наголошуючи, що це може бути передвиборче загравання Литвина з галичанами.
Давайте дистанціюємося від самого питання, хто в справі цвинтаря має рацію – Львівська міська Рада чи уряд України, який підписав протокол. Питання це справді болюче. Але є певні засади і принципи міждержавного співробітництва. Є також певна етика стосунків між першими особами держави. Отож держава або не підписує угод на міжнародному рівні, або, підписавши, виконує їх. У протилежному разі вона ризикує втратити довіру.
Протокол від 14 грудня між Польщею та Україною підписаний. І тут глава адміністрації президента Україна проводить його ревізію, чим ставить у незручне становище всіх – і консультативний комітет при президенті, який займався підготовкою цього питання, і уряд. Підемо далі – глава адміністрації ставить у невигідне становище самого президента Леоніда Кучму, та ще й у той самий день, коли в Києві перебуває прем’єр Польщі Лешек Міллер.
Польська преса стверджує, що це передвиборчі трюки Володимира Литвина. Якщо це так, то тоді стає незрозумілим іще одне – чому свою заяву Володимир Литвин зробив не у Львові, а в Івано-Франківську. Бо це львів’янам болить.
Справа, наприклад, двох левів, які мали б за пропозицією поляків стояти біля Тріумфальної арки на польському військовому цвинтарі у Львові – дуже контроверсійна. Нинішнє бачення Львова є іншим, ніж воно було тоді, коли арку встановлювали після польсько-української війни 1918 року. І якщо українські політики це розуміють, то пощо було підписувати міжурядову угоду з польською стороною? А якщо угода вже підписана, то навіщо тепер колотити воду?
Що ж у результаті дала заява Литвина, зроблена в Івано-Франківську? Змісту угоди вона не змінила, але спровокувала антиукраїнський пікет, який поляки виставили 8 лютого біля українського консульства у Кракові. Ця справа може набрати характеру снігової кулі, бо заява Литвина розбурхала антиукраїнські настрої в Польщі, які з такими труднощами гамують уже тривалий час президенти Леонід Кучма і Александр Квасьнєвський.
До речі, невідомо, як буде пояснювати Леонід Кучма Александрові Квасьнєвському на зустрічі в Луцьку 20 лютого, коли президенти матимуть чергові переговори, цей дивний жест глави його адміністрації. Непродумані ж заяви напередодні ставлять під сумнів дуже важливі справи, які обговорюватимуть президенти, зокрема щодо питань євроінтеграційного діалогу, який нині набирає конкретного характеру в відносинах між Польщею та Україною.
Володимир Литвин мав би проаналізувати цей бік медалі і в майбутньому обережніше підходити до пропозицій деяких своїх радників, переконаних, що вони знають, чим можна підбити виборця в Галичині. Непродумані заяви, підкреслюю, підказані недалекоглядними радниками, можуть створити суттєві перешкоди в дуже важливих міждержавних справах – адже в польсько-українських відносинах зараз ідеться про спільні інтереси в паливно-енергетичній сфері, серед яких – завершення проекту транспортування каспійської нафти в Західну Європу і так далі. Ці та багато інших питань міждержавного співробітництва мають завелику вагу і значення для України, аби ставити їх на одні терези з передвиборчою метушнею.
Як знаємо, його відкриття в черговий раз було призначене на 20 лютого. Перед тим 14 грудня минулого року був підписаний протокол на міжурядовому рівні, в якому остаточно погоджено всі спірні питання. І раптом на початку лютого польська “Ґазета виборча” пише про те, що глава адміністрації президента України Володимир Литвин, перебуваючи в Івано-Франківську, заявив, що він не погоджується з міжурядовим протоколом і підтримує позицію Львівської міської Ради. Так пише польська преса, наголошуючи, що це може бути передвиборче загравання Литвина з галичанами.
Давайте дистанціюємося від самого питання, хто в справі цвинтаря має рацію – Львівська міська Рада чи уряд України, який підписав протокол. Питання це справді болюче. Але є певні засади і принципи міждержавного співробітництва. Є також певна етика стосунків між першими особами держави. Отож держава або не підписує угод на міжнародному рівні, або, підписавши, виконує їх. У протилежному разі вона ризикує втратити довіру.
Протокол від 14 грудня між Польщею та Україною підписаний. І тут глава адміністрації президента Україна проводить його ревізію, чим ставить у незручне становище всіх – і консультативний комітет при президенті, який займався підготовкою цього питання, і уряд. Підемо далі – глава адміністрації ставить у невигідне становище самого президента Леоніда Кучму, та ще й у той самий день, коли в Києві перебуває прем’єр Польщі Лешек Міллер.
Польська преса стверджує, що це передвиборчі трюки Володимира Литвина. Якщо це так, то тоді стає незрозумілим іще одне – чому свою заяву Володимир Литвин зробив не у Львові, а в Івано-Франківську. Бо це львів’янам болить.
Справа, наприклад, двох левів, які мали б за пропозицією поляків стояти біля Тріумфальної арки на польському військовому цвинтарі у Львові – дуже контроверсійна. Нинішнє бачення Львова є іншим, ніж воно було тоді, коли арку встановлювали після польсько-української війни 1918 року. І якщо українські політики це розуміють, то пощо було підписувати міжурядову угоду з польською стороною? А якщо угода вже підписана, то навіщо тепер колотити воду?
Що ж у результаті дала заява Литвина, зроблена в Івано-Франківську? Змісту угоди вона не змінила, але спровокувала антиукраїнський пікет, який поляки виставили 8 лютого біля українського консульства у Кракові. Ця справа може набрати характеру снігової кулі, бо заява Литвина розбурхала антиукраїнські настрої в Польщі, які з такими труднощами гамують уже тривалий час президенти Леонід Кучма і Александр Квасьнєвський.
До речі, невідомо, як буде пояснювати Леонід Кучма Александрові Квасьнєвському на зустрічі в Луцьку 20 лютого, коли президенти матимуть чергові переговори, цей дивний жест глави його адміністрації. Непродумані ж заяви напередодні ставлять під сумнів дуже важливі справи, які обговорюватимуть президенти, зокрема щодо питань євроінтеграційного діалогу, який нині набирає конкретного характеру в відносинах між Польщею та Україною.
Володимир Литвин мав би проаналізувати цей бік медалі і в майбутньому обережніше підходити до пропозицій деяких своїх радників, переконаних, що вони знають, чим можна підбити виборця в Галичині. Непродумані заяви, підкреслюю, підказані недалекоглядними радниками, можуть створити суттєві перешкоди в дуже важливих міждержавних справах – адже в польсько-українських відносинах зараз ідеться про спільні інтереси в паливно-енергетичній сфері, серед яких – завершення проекту транспортування каспійської нафти в Західну Європу і так далі. Ці та багато інших питань міждержавного співробітництва мають завелику вагу і значення для України, аби ставити їх на одні терези з передвиборчою метушнею.
