Прага, 12 лютого 2002 - Потепління російсько-американських стосунків після атак 11 вересня може виявитися короткочасним, бо прозахідна політика президента Росії Володимира Путіна не має широкої підтримки серед російської політичної та військової еліти. Чи потриває плідний діалог між Росією і Європейським Союзом, якщо стосунки з Америкою перейдуть у протистояння? І на що перетвориться гасло деяких українських політиків «до Європи разом з Росією», якщо антизахідні сили в Москві візьмуть гору?
Військова присутність США у Середній Азії, відхід Америки від угоди з протиракетної оборони, розширення НАТО, а тепер ще й заява президента Буша про «вісь зла», до якої входять хоч і не головні, але важливі торговельні партнери Росії, Іран, Ірак та Північна Корея – на думку багатьох у російському політичному істеблішменті, прозахідна політика президента Росії принесла їй лише збитки. «Горбачов розвалив партію, Єльцин Радянський Союз, а тепер ми віддаємо геополітичний простір, який Росія охороняла впродовж тисячі років», - говорить лідер російських комуністів Генадій Зюґанов.
На думку московського кореспондента впливового британського щоденника Файненшиал Таймс, Зюґанов висловлює переконання багатьох російських політиків, які з поваги, або зі страху перед президентом Путіним бояться повторити ці слова вголос. Показовим прикладом відсутності консенсусу з приводу нинішньої закордонної політики Росії був випадок, про який газеті Файненшиал Таймс розповів лідер партії Яблоко Григорій Явлінський.
Після атаки 11 вересня президент Путін зібрав 21 депутата з обох палат російського парламенту, щоб обговорити з ними, якою має бути реакція Росії. Один депутат сказав, що Росія має підтримати Талібан. Двоє сказало, що Росія має безумовно приєднатися до антитерористичної коаліції, а решта заявила, що Росія повинна зберігати нейтралітет.
Поки що Путін, якого підтримують 75% росіян, і який фактично контролює засоби масової інформації в Росії, може іґнорувати думки прихильників твердішої закордонної політики, але він не може змусити їх змінити свої думки, так само, як і наказати їм з ентузіазмом втілювати політику, яку вони не підтримують і не розуміють, зауважуює кореспондент часопису Фаненшиал Таймс.
Також невідомо, чи сам Путін не сумнівається у правильності політики інтеґрації зі Заходом, і чи не вирішить він, що вона обходиться Росії занадто дорого у політичному плані. Якщо це станеться, в Росії знайдеться багато людей, готових допомогти йому організувати відступ, говорить британський журналіст.
Але якщо Росія піде у відступ, який вибір у своїй зовнішній політиці матиме Україна? Творці гасла «До Європи разом з Росією» та нинішня українська влада захищають ідею інтеґрації з Росією, представляючи справу так, ніби прозахідна орієнтація Росії – це доконаний і незмінний факт, не знаючи, або приховуючи, що це може бути не так. На що перетворяться українські плани євроінтеґрації, якщо в Росії переможуть антизахідні сили? І чи тоді вже не буде пізно говорити про повернення України до Європи?
Військова присутність США у Середній Азії, відхід Америки від угоди з протиракетної оборони, розширення НАТО, а тепер ще й заява президента Буша про «вісь зла», до якої входять хоч і не головні, але важливі торговельні партнери Росії, Іран, Ірак та Північна Корея – на думку багатьох у російському політичному істеблішменті, прозахідна політика президента Росії принесла їй лише збитки. «Горбачов розвалив партію, Єльцин Радянський Союз, а тепер ми віддаємо геополітичний простір, який Росія охороняла впродовж тисячі років», - говорить лідер російських комуністів Генадій Зюґанов.
На думку московського кореспондента впливового британського щоденника Файненшиал Таймс, Зюґанов висловлює переконання багатьох російських політиків, які з поваги, або зі страху перед президентом Путіним бояться повторити ці слова вголос. Показовим прикладом відсутності консенсусу з приводу нинішньої закордонної політики Росії був випадок, про який газеті Файненшиал Таймс розповів лідер партії Яблоко Григорій Явлінський.
Після атаки 11 вересня президент Путін зібрав 21 депутата з обох палат російського парламенту, щоб обговорити з ними, якою має бути реакція Росії. Один депутат сказав, що Росія має підтримати Талібан. Двоє сказало, що Росія має безумовно приєднатися до антитерористичної коаліції, а решта заявила, що Росія повинна зберігати нейтралітет.
Поки що Путін, якого підтримують 75% росіян, і який фактично контролює засоби масової інформації в Росії, може іґнорувати думки прихильників твердішої закордонної політики, але він не може змусити їх змінити свої думки, так само, як і наказати їм з ентузіазмом втілювати політику, яку вони не підтримують і не розуміють, зауважуює кореспондент часопису Фаненшиал Таймс.
Також невідомо, чи сам Путін не сумнівається у правильності політики інтеґрації зі Заходом, і чи не вирішить він, що вона обходиться Росії занадто дорого у політичному плані. Якщо це станеться, в Росії знайдеться багато людей, готових допомогти йому організувати відступ, говорить британський журналіст.
Але якщо Росія піде у відступ, який вибір у своїй зовнішній політиці матиме Україна? Творці гасла «До Європи разом з Росією» та нинішня українська влада захищають ідею інтеґрації з Росією, представляючи справу так, ніби прозахідна орієнтація Росії – це доконаний і незмінний факт, не знаючи, або приховуючи, що це може бути не так. На що перетворяться українські плани євроінтеґрації, якщо в Росії переможуть антизахідні сили? І чи тоді вже не буде пізно говорити про повернення України до Європи?
